ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

Окремо слід розглянути позицію \"Волині\" і щодо сфери народного господарства. Основну думку з цього приводу висловив головний редактор часопису в першому ж числі \"Волині\": \"Ми переконані, що найліпшим свідоцтвом національної зрілості є не кілька політичних груп чи партій, а організовані й забудовані всі клітини національної спільності народу\" (\"За мужню дійсність\"). Допомагати забудовувати українцям одну з таких клітин, а саме господарську сферу, активно взялись працівники \"Волині\". Серед тодішньої української інтелігенції поширена була думка про те, що головною причиною їхнього політичного безсилля є неповне включення українського суспільства в усі царини національного житття, особливо – економіку. Цю думка не раз намагались довести широкому читацькому загалу \"Волині\": \"Сьогодні мало щось хотіти, треба одразу щось і знати... Треба знати, що народ є тоді міцний і тоді готовий на все, коли в його руках знаходиться все – від сільської чепіги до тяжкої індустрії...\" (\"З Новим роком!\"[40])

Дійсно, національне господарство та економіка – це одна з головних підстав потужності і сили кожної держави. В умовах війни, коли українців офіційно не допускали до збройної боротьби - \"Волинь\" закликала завойовувати економічні позиції: \"Засукати рукава й до праці... Бо у цьому є наша сила, яка необхідна нам, щоб зайняти належне і гідне становище в сім\'ї народів світу. Не можна сьогодні думати, що тільки політична зрілість чи національна свідомість врятує нас від загибелі...\" (\"Героїзм наших днів\"[12])

Традиційно склалось, що українці в більшості своїй були зайняті в сфері сільського господарства і не займали домінуючих позицій в інших галузях економіки та у містах. Вважалося за необхідне виправити це становище: \"Промисел, торгівля, міста – ось ті найбільші і найболючіші завдання, які негайно треба вирішити. Всі ці ділянки організованої народної структури були не в наших руках. На нашій землі були фабрики, але не наші... На нашій землі були і є міста, але всі вони переважно не наші, не українські... Мусимо також психологічно освоїти і завоювати наше місто. Місто – це розум народу, і той розум мусить бути наш...\" (\"Завойовуймо міста\"[63])

Ставши на чолі редакції \"Волині\", Улас Самчук не облишив спроб пошуку шляхів порозуміння між двома частинами ОУН, хоч не завжди знаходив у ньому підтримку з боку ПУНу та наражався, як правило, на обструкцію політичних опонентів з ОУН(б). В ім\'я України можна \"поступитись не одним груповим забобоном\", - писав він у вересні 1941 року. В той же час не можна \"приносити жертви включно до жертви крові\" в ім\'я провідництва. \"Не маємо права тратити часу на взаїмну гризню. Не гідно порядного націоналіста бути сліпим і німим на те, що діється навкруги. Той, хто це почне, той, що кине зерно розбрату буде осуджений не нами, а його проклине історія\" [39].

Характерним мотто статей Уласа Самчука, писаних у кінці 1941 року, став заклик до політичної розважливості і спокою. \"Чому було стільки рожевого оптимізму і стало стільки чорного песимізму? - запитував редактор у статті під назвою \"Рівновага\"[49] 23 жовтня 1941року - Чи щось у нашій дійсності змінилось? Певно, в окремих випадках так, але в загальному від нас ніхто не вимагає ствердження чогось протилежного... Потрібно серед усіх цих обставин зберегти розважливість, виявити максимум розумної ініціативи, спричинитися до організації й розбудови нашого таки життя й тим самим засвідчити своє позитивне наставлення до всього того, що діється на наших очах. Бо інакше бути не може. Так воно є, й змінити його ніхто з нас не є покликаний\".

Однак примиренство Уласа Самчука не можна абсолютизувати, оскільки тоді ж він стверджував: \"Завжди програє той, хто перший повірить в те, що призначення людини бути лише і виключно мирною, доброю, справедливою, хто перший складе зброю, хто перший піднесе руки вгору\" (\"Європа\") [38]. Як логічне продовження цієї тези виглядає самостійницький по своїй суті заклик редактора \"Волині\" до опори на власні сили у політичному, господарському, культурному самовизначенні: \"Кожного політика, який дивиться на приклад большевиків, чи фашизму, чи національ-соціалізму і якому здається, що це можна повторити зараз у нас, треба негайно посилати під добре холодну прискавку. Бо кожний такий добродій робить цілій нації ведмежу прислугу, даючи у руки інших усе наше господарське економічне і навіть культурне життя, а собі лишаючи голу фантазію й безплідну абстрактну мрію\" [39].

Ряд передовиць, написаних Уласом Самчуком, давали конкретні, практичні вказівки щодо вирішення проблем сільського господарства, промисловості, освіти. Так у статті \"Господарство і праця\" відмічалось, що господарська самостійність і економічна потужність залежать не стільки від природних багатств краю, скільки від здібності, освіти, виховання, а також цвілевої і конкретної праці людей, що його населяють. Звідси - необхідність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, підвищення його культури [61]. Це завдання було конкретизоване в передовиці \"Наше село\": треба покращити видатність ріллі, поліпшити сорти зерна, овочу, городини, раси худоби, піднести гігієну та життєвий рівень. Ще одне завдання села - дати місту \"різного роду ремісників\", своїх людей у промислі і торгівлі [8], оскільки \" на нашій землі були й є міста, але всі вони переважно не наші, не українські... Передовсім мусимо завоювати і психологічно освоїти наше місто. Місто це розум народу і той розум мусить бути наш\" (\"Завойовуємо міста\") [63].

Всі названі заходи, як на селі, так і в місті, повинні були базуватись на підвищенні освітнього рівня. \"Село консервує і зберігає біольогію. Воно утримує в чистоті кров. Воно згромаджує ширший матеріал, але воно не дає Нації, того завершення безчинного матеріалу без мети й призначення. Сьогоднішня молода українська людина повинна мріяти не самими зоряними ранками та польовими маками, а й категоріями Нью-Йорку, ходом машин, рухом динаміки нашої техніки\" (\"Молодь\"[26]). Тому так гостро Улас Самчук відреагував на закриття німецькою владою на початку зими 1941 року українських шкіл, нібито через відсутність палива та гігієнічні умови (розпорядження генерального комісара у Бересті Шене [17с.76]). Навчання, закликав редактор \"Волині\", не повинне ні в якому разі припинятись: \"Кожний може вчитись у себе дома, а коли не у себе дома, то в сусіда, чи свата, чи дядька\". Тут же був перелік першочергових навчальних дисциплін: читання, письмо, арифметика, рідна історія, краєзнавство, розвиток фізичних якостей (\"Наша школа\") [32].