ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

Редактор \"Волині\" Улас Самчук впродовж вересня-жовтня 1941 року безпосередньо посприяв організації Дерманської гімназії, Острозької учительської семінарії, сільськогосподарської школи у Басовому Куті [26], міського відділу освіти в Рівному [25;25].

За безпосередньої участі Уласа Самчука, який на той час очолював Українську раду довір\'я на Волині(УРДВ), з навчальною і виховною метою видавництво \"Волинь\" у жовтні 1941 року започаткувало щомісячний дитячий журнал \"Орленя\" (редактор П.Зінченко), який виходив у світ до кінця 1942 року і був \"єдиним \"товстим\" часописом для дітей воєнного періоду на землях Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя\" [17,с.198]. У програмному зверненні \"Від редакції\" йшлося: \"Випускаємо перший номер у світ з одиноким бажанням. Хай він стане справжнім другом кожної української дитини. Хай дає не лише розвагу, але й добру пораду, хай пробуджує національну свідомість і повчає хто ми і чиї ми діти, хай стане книгою, без якої ніхто із молодого покоління обійтись не може\" [39]. Журнал відзначався різноманітністю жанрів, рубрик, матеріалів, як також високохудожнім оформленням. Серед учнів шкіл здійснювався збір коштів у фонд журналу.

За ініціативою Уласа Самчука в кінці 1941 року видавництво \"Волинь\" випустило \"Новий український колядник: давні колядки та щедрівки та патріотичні колядки з додатком святочних побажань\" та \"Новий український вертеп\" Ф.Ремезівського. \"Новий український колядник\" 1941 року віднайдений і перевиданий Рівненським обласним об\'єднанням товариства \"Просвіта\" ім. Тараса Шевченка у 1999 році.

Редакція \"Волині\" в цілому прагнула утриматись від безпосереднього втручання у церковні справи, виступаючи, в той же час, за відновлення Української автокефальної православної церкви.

Підсумувати діяльність редакції і видавництва \"Волинь\" у Рівному, як \"преси керуючої\", можна словами Уласа Самчука: \"Нас відвідувала безконечна кількість відвідувачів і гостей - зі сходу і заходу. Майже всі, що подорожували через Рівне, не минали нашої редакції, а то й моєї приватної хати. Доводилося часто приймати емісарів конкуруючих церковних ієрархів - митрополита Дениса Варшавського, митрополита Іларіона Холмського, архієпископа Луцького Полікарпа, які вели свою політику і мобілізували для цього нашу опінію. Бували також емісари політичних середовищ - уенерівців, гетьманців, які зондували настрої, інформували нас про свою діяльність і, розуміється, сперечалися. Часто відвідували нас такі військовики, як генерал Євген Білецький, Микола Капустянський, Омелянович-Павленко-молодший, полковник Ступницький. Тема організації української військової сили не сходила з уст, дарма що ця проблема у цих умовах виглядала майже безнадійно...\" [44,с.212].

Крім того, редакція \"Волині\" та квартира Уласа Самчука стали для ОУН(м) важливим зв\'язуючим пунктом та вигідним легальним прикриттям на шляху зі Львова до Києва. Восени 1941 року тут перебували І.Рогач, О.Лащенко, О.Теліга та ін. [44,с.228]. О.Ольжич-Кандиба користувався посвідкою за підписом головного редактора Уласа Самчука, яка стверджувала, \"що Олег Кандиба є постійним кореспондентом часопису \"Волинь\" у Рівному на Волині\" [27]. Посвідчення на ім\'я О.Кандиби було видане також УРДВ [ 25;с.85].

Згадуючи поїздку представників Українського центрального комітету на чолі з В. Кубійовичем зі Львова до Києва восени 1941 року, Кость Паньківський занотував про перебування в Рівному 27 вересня: \"Відвідали центр тодішнього українського життя - редакцію часопису \"Волинь\", що виходив під керівництвом Уласа Самчука\" [9,с.129]. Як бачимо, редакція газети і видавництво \"Волинь\" у Рівному, особливо в перший період свого існування (осінь 1941- весна 1942 років), стояли у центрі національно-визвольних і державотворчих процесів у краї.

У статті, написаній з приводу річниці виходу \"Волині\" на прохання тодішнього її редактора Андрія Мисечка, але так і не надрукованій, Улас Самчук підкреслював: \"Часопис \"Волинь\" був на цьому терені першим цього роду проявом культурного життя після приходу сюди німецької армії. Його завдання були накреслені моєю ж рукою, але були вони в дійсності значно ширші і значно поважніші, ніж це було тоді висловлено. Це мала бути не тільки звичайна пресова служба\" [13]. Ярослав Поліщук вважає, що даний нарис, який мав назву \"Рік \"Волині\", \"письменник зміг надрукувати... через багато років в Канаді\", включивши його до ювілейної промови \"Волинь незабутня\" (1977) на честь 25-річчя Інституту дослідів Волині у Вінніпезі. Проте це не так: \"Рік \"Волині\" розповідає виключно про газету \"Волинь\", її завдання та значення, як вони бачились Уласові Самчукові у 1941 році, і наскільки були реалізовані. Нарис зберігся в архіві редакції \"Волині\" і опублікований у серпні 1992 року. \"Волинь незабутня\" - історіософське есе про Волинь, де події 1941-1943 років не деталізуються [72,с. 15-25].

Тісне в\'язання себе напередодні і на початку війни з офіційними німецькими чинниками вилилось, у результаті, для ОУН(м) не тільки у політичний прорахунок, а й у послідуючі звинувачення у колабораціонізмі. Подібні звинувачення висувались і висуваються проти тих діячів, які працювали у легальній українській періодиці, що виходила в Україні під час Другої світової війни.

Звинувачення проти Уласа Самчука у співпраці з окупантами, як редактора \"Волині\" і коресподента Німецького інформаційного бюро(ДНБ), висунуті у повоєнний період Ю.Мельничуком, Д.Цмокаленком, Б.Харчуком, Ю.Омельчуком та іншими, спростувуються численними фактами, наведеними в цьому розділі. Мельниківський рух, одним з керівників якого на Волині і в рейхскомісаріаті був Улас Самчук, розглядався як ворожий щодо німецької влади самими окупантами. З членів \"групи\" Уласа Самчука, \"що рекрутувались з поміж інтелігенції, переважно з \"кращих кругів\" (донесення начальника поліції безпеки і СД №191 від 10 квітня 1942 року), тобто працівників газети і видавництва \"Волинь\", 5 загинули як вояки УПА (А. Мисечко, В. Штуль, П. Зінченко, Н. Хасевич, М. Огородник), ще 5 - знищені окупантами (О. Теліга, П. Колесник, А. Демо-Довгопільський, А. Кучерук, П. Тимощук). Публікації зі звинуваченням Уласа Самчука в колабораціонізмі продовжують з\'являтись в Україні після 1991 року [9,134]. Думаємо, що тут прихована також причина відсутності імені письменника серед номінантів на Шевченківську премію, хоча заходи щодо присвоєння її Уласові Самчукові здійснювались.