ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

Про фаховий рівень і спроможність цивільної адміністрації контролювати прояви національного життя на окупованій території можна судити з доповіді начальника поліції безпеки і СД по Київській генеральній окрузі імперському управлінню безпеки в Берліні. У ній вказувалось, що \"відповідальні посади в німецьких установах зайняті працівниками з двокласною освітою. І вони часто навіть у розумовому відношенні не дорівнюють українцям, з якими їм доводиться мати справу\" [43,с.192].

А Розенберг, зі свого боку, вважав, що в Україні потрібно дозволити культурний розвиток, пробудити історичну свідомість, відкрити у Києві університет, розвинути також деякі потяги до незалежості [3,с.125].

Однак, налякані розмахом національного руху, особливо на Правобережній Україні, нацисти різко змінили своє ставлення до української преси. Ілюстрацією цього повороту можуть слугувати: арешт і розстріл у січні-лютому 1942 року у Києві редактора \"Українського слова\" Івана Рогача і голови київської письменницької організації Олени Теліги; арешт у березні 1942 року головного редактора \"Волині\" Уласа Самчука; а також організація при рейхскомісаріаті відділу Берлінського інформаційного Бюро - \"Дойчес Найріхтенбюро\" (ДНБ) і його Української Кореспонденції (УК), що перебрали собі монополію звідомлення офіційних і військових відомостей та головніших статей українською мовою [9,с.128].

З цього часу починається другий період функціонування легальної української періодики, котрий характеризується її повною залежністю від німецьких офіційних чинників і поступовою втратою ведучої ролі у процесі пробудження і організації національного руху, формування національної свідомості, особливо після перенесення центру ваги Руху Опору на збройні повстанські дії в рамках Української повстанської армії( УПА).

Зауважимо, що другий хронологічний період існування легальної підокупаційної української періодики 1941-1944 років дає також матеріал для дослідження проблеми колабораціонізму в Україні, його форм і проявів,.

РОЗДІЛ 2

УЛАС САМЧУК І ГАЗЕТА \"ВОЛИНЬ\" (1941-1943 роки)

2.1. Часопис \"Волинь\"

1 вересня 1941 року \"Волинь\" побачив світ. Видавцем і головним керманичем часопису став Степан Скрипник, а головний редактор - Улас Самчук.

У першому номері \"Волині\" у зверненні до читачів зазначалося: \"При ступаємо до видання часопису \"Волинь\". Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного слова, брак зв\'язку, брак відомостей, як з рідного краю, так із чужини, творить атмосферу замкненої порожнечі й безперспективності. Хочемо ці браки і ненормальності усунути...\"[40].

Редакція газети ставила перед собою в умовах німецької окупації, розрухи господарства, комунікації, освіти і культури нелегкі завдання: заповнити інформаційний вакуум не лише на теренах Волині, а й усієї України: \"Будемо інформувати наше громадянство про все, що діється в широкому світі. Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи Православної Церкви, статті з різних ділянок життя – все те знайде місце на сторінках нашого часопису. Просимо лише наше громадянство наділити нас своїм довір\'я, а також всебічно, чинно й практично нам допомагати. Думаємо,що громадянство зрозуміє наші наміри, і ми взаємною співпрацею розвинемо наш пресовий орган до такої міри, яка б вповні відповідала поставі й гідності нашого великого народу\", - ось так сміливо й емоційно, патетично й патріотично накреслила редакція своїм читачам концепцію часопису \"Волинь\" у зверненні \"Від редакції\" 1 вересня 1941 року.

Часопис \"Волинь\" виходив у Рівному з 1 вересня 1941року по січень 1944 року. На чолі редакції стояли: вересень 1941 року - березень 1942 року - Улас Самчук, березень-травень 1942р. - Степан Скрипник, травень 1942р.- липень 1943р. - Андрій Мисечко, липень 1943р.- січень 1944р. - Петро Зінченко. Перше число \"Волині\" вийшло накладом 12 тисяч примірників і вмить газета розійшлася серед населення. Попит на газету зростав з кожним числом. Максимальний тираж газети був 60 тисяч примірників (січень 1942 року), середній - близько 40 тисяч, тобто за 29 місяців існування вийшло 10 мільйонів примірників. Періодичність виходу - 1 раз, а з кінця жовтня 1941 року - 2 рази на місяць. Ціна - 50 коп., а згодом – 1 окупаційний карбованець. З квітня 1942 року часопис мав статус загальноукраїнського. Видавництво \"Волинь\" випускало крім однойменної газети, також часописи \"Орленя\" (для дітей, редактор П.Зінченко), \"Український хлібороб\" (редактор П.Колесник) та \"Бібліотеку антикомуніста\".

Популярність і успіх видання - заслуга професійного колективу: Уласа Самчука, Степана Скрипника, Івана Тиктора, Олександра Петлюри (молодший брат Симона), Олега та Василя Штулів, Євгена Лазора, проф. Романа Бжеського, Анатоля Демо-Довгопільського, Андрія Мисечка, Антона Кучерука, Петра Зінченка та ін. Проте, найперше, високий авторитет газети зумовлювався співпрацею з нею відомих українських письменників та журналістів.

І.Павлюк називає \"Волинь\" \"однозназно найпотужнішім часописом цього часопростору\" [4]. Ю.Шаповал вважає, що \"Волинь\" \"в один з найкритичніших періодів історії України кращими публікаціями виступав з державотворчих позицій, пробуджуючи національну свідомість, громадянську позицію людей, послуговуючись пером визначних українських письменників, поетів, публіцистів\"[72,с.106].

Окремо, як щодо \"Волині\", так і інших легальних українських видань періоду Другої світової війни, потрібно розглядати редакторську і журналістську працю Уласа Самчука. Тільки за півроку (1 вересня 1941 року - 22 березня 1942 року) він опублікував 35 газетних передовиць: \"За мужню дійсність\"[41], \"Європа і Ми\"[39], \"Наше село\"[70], \"Героїзм наших днів\"[12], \"22 січня\"[34], \"Крути\"[42], \"Шевченко\"[56], \"Свідомо жити\"[50], \"Київ - серце України\"[23], \"Господарство і праця\"[61], \"Вимоги твердого часу\"[5], \"Нарід чи чернь?\"[45], \"Ясно й виразно\"[57], \"Рівновага\"[49], \"З Новим роком!\"[40], \"Перед найбільшим вирішенням\"[66], \"Піднятий меч\"[48], \"Більше ініціятиви\"[36], \"Сталінові \'Pre memoria\"[52], \"Війна\"[60], \"Слово письменника\"[59], \"Настрої і завдання\"[31], \"Європа\"[38], \"Єпоха і люди\"[62], \"Видержати\"[37], \"Адольф Гітлер\"[35], \"Київ\"[24], \"Молодь\"[26], \"Наша школа\"[32], \"Завойовуймо міста\"[63], \"Ніпон\"[47], \"Від Ісландії до Гаїті\"[6], \"Слово і чин\"[51], \"Надії Черчіля\"[65], \"Країна Сходячого Сонця\"[29], \"Так було - так буде\"[53].

Дослідниця життя і творчості Уласа Самчука Анна Власенко-Бойцун називає цифру 28 [9,с.132]. Припустимо, що серед неврахованих могли виявитись публікації, підписані криптонімом \"П.Б.\", що ним тоді користувався Улас Самчук - \"Наша школа\" [32], \"Настрої і завдання\" [31], \"Країна Сходячого Сонця\" [29], як також не підписана стаття \"Київ - серце України\" [23], автограф якої знаходиться серед щоденникових записів письменника [43; 44], та передовиця \"Нарід чи чернь?\"[45], опублікована в київському \"Українському слові\". Це видання здійснило, окрім того, першодрук статті \"Свідомо жити\" [50], і лише згодом її опублікувала \"Волинь\" [40]. Цей факт цікавий тим, що, як правило, все відбувалось навпаки: першодрук у \"Волині\" і поширення потім в Україні через інші видання (приклад - передовиці \"Господарство і праця\", \"Київ-серце України\", \"Вимоги твердого часу\" та ін.). Додамо, що за своїм змістом і громадським резонансом до передовиць можуть бути віднесені статті Уласа Самчука \"Завойовуймо міста\" [63], \"Видержати\" [37] та \"Слово письменника\"[59], хоча формальної ознаки газетних матеріалів такого роду - вміщення на першій сторінці - вони не мають.