ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

Улас Самчук прибув до Рівного зі Львова з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем [44,с.117-130], де той 2-3 серпня 1941 року від імені уряду УНР і президента Андрія Лівицького вів переговори про співпрацю з ОУН(м) в особі М. Сціборського, О. Сеника-Грибівського та інших членів політичного штабу (з ОУН(б) переговори не вдались). Контакт з ОУН(м) Т. Бульба-Боровець встановив \"за допомогою земляка і приятеля п. О.Ждановича\". 5серпня 1941 року, як подає отаман, було укладено договір, з якого виходило, що ОУН(м) могла мати свій вплив на політичну та стратегічно-тактичну лінію керованої Т. Бульбою-Боровцем УПА тільки як рівноправний консультант з дорадчим голосом. До УПА зголосилось 10 старшин і підстарший ОУН(м), які поїхали з Т. Бульбою-Боровцем на \"лісовий фронт\" [44,с.128-129,160-161]. Факт переговорів Т. Бульби-Боровця з представниками ОУН(м) засвідчує у своїх спогадах член ОУН(б) Роман Петренко. Він пише також про поїздку Уласа Самчука з Тарасом Бульбою-Боровцем зі Львова до Рівного на початку серпня 1941 року [44,с.49].

1.2. Легітимність української періодики 1941-1944 років

Коли розглядати проблему легальної української періодики 1941-1944 років хронологічно, то можна виділити два основних періоди її існування: перший - з кінця літа - початку осені 1941 року до весни 1942 року; другий - з весни 1942 року до початку 1944 року.

Характерними рисами першого періоду були:

1. Явочний (переважно) шлях заснування українських видань, чому сприяли похідні групи ОУН. Щодо \"Волині\", то вона, на відміну від інших видань, з\'явилась цілком \"законним\" шляхом після отримання С.Скрипником дозволу на її видання у рейхсміністра східних територій А.Розенберга [16;Р- 280;5; 100; Р-280;8; 33];

2. Відносно безцензурний (до розпорядження Е.Коха від 20 листопада 1941 року про \"Тимчасове зарядження охорони порядку в пресових справах\") період існування. Опубліковане розпорядження було лише 22 січня 1942 року, далі мав минути якийсь час, поки воно було взяте до виконання, тому про початок переведення попередньої цензури \"Волині\". Улас Самчук вперше робить запис у щоденнику 4 лютого 1942 року [43].

Борис Ширяєв, який за німецької окупації редагував одну з найбільших на Північному Кавказі російських газет, свідчить, що німецька цензура стосувалася лише військового матеріалу [44,с.62]. О.Тарнавський пише про Галичину, що у перші тижні після приходу німецької влади, \"по всіх місцевостях, де радянська влада видавала місцеві газети, також почали виходити локальні газети. Німці їх толерували, поки вони не виявляли на своїх сторінках ніяких протинімецьких поглядів\" [1,с.10].

Таке становище української преси дозволяло відводити левову частку газетної площі публікаціям, присвяченим національним справам (у \"Волині\"- близько 75 відсотків), і друкувати ризиковані матеріали, наприклад, про маніфестацію у Рівному 31 серпня 1941 року націоналістичної молоді під гаслами \"Україна для українців\", \"Хай живе Бандера – вождь України\", про боротьбу \"Поліської Січі\" Т. Бульби-Боровця, некрологи про смерть визначних членів ОУН В.Робітницького [1,с.7], М. Сціборського, О. Сеника-Грибівського [1,с.8] та ін. До друку був підготовлений навіть декалог українського націоналіста [16;Р-280; 8; 23]. Враховуючи дані факти, не можна погодитись з думкою В.Коваля, що спільною рисою українських видань, які в різний час виходили на окупованій території, є суто пропагандистське спрямування й одноманітність матеріалів, що відповідало планам і завданням видавців нацистських-пропагандистських служб, які ставили метою \"дезінформацію населення\". В.Коваль також вважає, що читати ті 160 газет, які виходили впродовж 1941-1944 років в Україні, могло \"порівняно обмежене коло людей\", оскільки один примірник газети припадав приблизно на 17 жителів рейхскомісаріату [11,с.10]. Звідси незрозуміле, на який часовий відтинок має проектуватись пропорція \"1 примірник на 17 жителів\": один день, один тиждень, один місяць чи весь період окупації? Зокрема, тільки \"Волинь\" нараховує з вересня 1941року по січень 1944 року 233 числа, що при середньому тиражеві в 30 тисяч примірників, дає загалом близько 7 млн. примірників за 2,5 роки, тобто 1 примірник на 2 жителів рейхскомісаріату.

Що ж до оцінки Степана Пінчука, який називає \"Волинь\" \"субокупаційною\" газетою, то на жаль, він не розшифровує, що саме вкладає в цей термін (газета, що виходила за часів окупації, чи газета, залежна від окупантів), як також не наводить ніяких доказів такого її становища [11,с.11];

3. Досить високий рівень і авторитет ряду видань, що зумовлювалось переважно кваліфікованим редагуванням та залученням до співробітництва - безпосереднього чи заочного - цілої плеяди талановитих авторів (у \"Волині\"- У. Самчука, Є. Маланюка, О. Теліги, Ю. Клена, Ф. Дудка, Т. Осьмачки, О. Ольжича-Кандиби, Ю. Горліс-Горського, І. Керницького, Н. Хасевича та ін.). Як зауважила І. Захарчук серед опублікованих у часописові творів цих авторів переважають \"твори з пристрасним, героїчним пафосом\", що мало на меті \"пробудити національну та громадську гідність краян\" [44,с.94].

4. Ліберальне ставлення до національної преси з боку німецької військової, а згодом, частково, і цивільної адміністрації, що було як політичним розрахунком щодо залучення підтримки українців проти Москви, так і наслідком суперечностей у тактиці вирішення \"українського питання\" серед керівників Третього рейху (А. Розенберг - з одного боку, Е.Кох - з іншого).

На згаданій вже нараді у головному штабі А.Гітлера 16 липня 1941 року навіть він порадив дозволити видання газет в Україні, \"щоб мати можливість впливати на місцеве населення\". Зрозуміло, що фюрер мав на увазі \"кишенькові\", лояльні щодо окупаційного режиму газети. Окрім того, вже на другий день, 17 липня, Берлін наказав припинити публікацію всіх видань, що з\'явились самостійно. Після цього наказу німецькі органи влади тільки у Львові закрили до двадцяти друкарень, якими користувалась ОУН(б) [21,с.126-127].

Однак взяти на облік і проконтролювати всі тодішні видання на Західній Україні (особливо у невеликих містечках) у перші кілька місяців війни для німецької адміністрації, що тільки формувалась, виявилось справою явно нереальною. Як подає О. Тарнавський, районні видання в Галичині зникли лише у 1942 році, продовжуючи в той же час з\'являтися у районних центрах, розташованих ближче до фронту, де не було цивільної адміністрації [1,с.10].