ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

У зв\'язку з нарисовими серіалами та іншими постредакторськими публікаціями Уласа Самчука виникає проблема ідентифікації їх авторства, оскільки далеко не все письменник підписував повним ім\'ям. Найпростіше з криптонімом \"У.С.\", котрий, без сумніву, належить Уласу Самчуку, і \"П.Б.\" (підпис був? буде?), яким він підписував загальновідомий репортаж \"Крізь бурю й сніг\" та деякі інші матеріали. Вперше Улас Самчук використав цей криптонім (як і \"М.П.\") у серії репортажів з Карпатської України у 1938-1939 роках.

Складніше з публікаціями, поміченими іншими псевдо- або криптонімами. На власне авторство статей, підписаних \"Б.П.\" (без підпису?) [43,с.181], \"М.П.\" (місце підпису?) [44,с.283], \"Кай\" [44,с.310,348] вказує сам Улас Самчук. Окрім того, певні характерні деталі свідчать, що з-під його пера вийшли публікації, у кінці яких стоїть \"М.К.\" (місце криптоніму?) та \"В.Р.\" (?). На витинках з деякими статтями, вміщеними без підпису, Улас Самчук пізніше поставив свій автограф [20,с.88].

Загалом, журналістський доробок Уласа Самчука 1941-1943 років складає, за неповними підрахунками, близько 115 оригінальних матеріалів, між якими – 35 передовиць, 4 нарисових серіали (більше 33 нарисів), 4 уривки з художніх творів, 43 інших - різнопланових та різножанрових публікацій (статті, огляди, рецензії, замітки, критика, репортажі, фейлетони), які друкувались, окрім \"Волині\", у багатьох інших українських часописах. Вдалося виявити публікації Уласа Самчука у таких виданнях періоду окупації: Українське слово (Київ), Заславський вісник, Кременецький вісник, Нова доба (Бердичів), Український голос (Луцьк), Український голос (Проскурів), Лубенський вісник, Голос Волині (Житомир), Коростишівські вісті, Пінська Газета, Український засів (Харків), Українка (Костопіль), Голос Сарненщини, Костопільські вісті, Орленя (Рівне), Дніпрова хвиля (Кременчук), Нова Україна (Харків), Наші вісті (Любомль).

Окремо виділимо статтю \"Літературно-науковий вісник\" [216], у якій Улас Самчук назвав це видання \"альфою і омегою\", \"певного роду тепломіром\" не тільки літературно-наукового, а й громадсько-політичного життя України від початку XX ст. Характеризуючи головного редактора (1922-1939) \"ЛНВ\" (з 1933року - \"Вістника\") Д. Донцова, він писав: \"Його розмах, темперамент, його вольова і активна постава, його цілесвідома спрямованість робить в українському суспільстві цілий переворот... Немає питання чи важнішої проблеми, що торкається нас у минулому і тепер, якого б не торкнувся Дм. Донцов. І це дало свої наслідки. Не тільки молодь України на Заході, але й там, за бувшим кордоном, у Харкові, Києві, слухають і дуже гарно чують голос Донцова... Рух Хвильового, Шумського, ферменти в комсомолі багато завдячують йому і тільки йому. Питання \"Схід чи Захід\", таке у нас актуальне від початків нашої історії, знаходить у Донцова тільки одну відповідь: Захід. Захід, як протиставлення до Сходу, як культурний і психологічний комплекс\". Тут бачимо витоки формування поглядів українських політиків покоління Уласа Самчука. Важливо й інше: ця характеристика родоначальника українського інтегрального націоналізму, а на той час політичного опонента автора, відкрито давалась у легальному часописові на початку 1943 року, що сприймається як чергова спроба досягнення політичного консенсусу українських сил, з одного боку, і як виклик окупаційній владі, з іншого.

Оцінюючи Самчукову публіцистику 1941-1943 років, особливо періоду редагування ним \"Волині\", можна, до певної міри, погодитись з думкою Ю.Шаповала про те, що висловлені Уласом Самчуком \"україністичні сподівання\" не завжди відшукував \"між рядками\" [29,с.123]. Це засвідчує і сам Улас Самчук в пізніших нотатках, наводячи як приклад випадок з написанням статті \"Вимоги твердого часу\", коли від нього вимагали написати одне, написав він у переносній формі друге, а читач потім витлумачив третє [67].

Однак підстав для оцінки всієї публіцистики Уласа Самчука як \"буф-клоунадної\" це не дає, особливо коли зважити на роль, яку відігравали газета \"Волинь\" і її дочірні видання (\"Український хлібороб\", \"Орленя\", \"Бібліотека антикомуніста\", \"Театральна бібліотека\") у формуванні національної самосвідомості населення краю протягом 1941-1942 років.

Близькими або ж безпосередньо заангажованими в газеті були члени ОУН(м) р.Штуль, О. Теліга, О. Ольжич-Кандиба, М. Капустянський, А. Демо-Довгопільський, члени ОУН(б) Н. Хасевич, Р. Волошин, представник екзильного уряду УНР отаман Т. Бульба-Боровець, один з організаторів УПА-Північ Л. Ступницький. Ряди УПА поповнили співробітники редакції А. Мисечко, В. Штуль, П. Зінченко, М. Огородник, Н. Хасевич.

За деякими даними Василь Штуль очолював політичний провід збройних формувань ОУН(м), а тоді ОУН(б) на Дубенщині і Кременеччині, видавав газету \"Повстанець\"- друкований орган УПА [73,с.130-131]. А. Мисечко був у складі УНРА, керованої Т. Бульбою-Боровцем, та, можливо, редагував її друкований орган газету \"Оборона України\"[73,с.127-128]. На сьогодні відомо 2 числа цього нелегального часопису (без місця видання) - №1 від 1 серпня 1943 року і позачергове видання від 4 серпня 1943 року.

Пропозицію редагувати \"Оборону України\" Т. Бульба-Боровець робив спочатку Уласові Самчукові, але після відмови, написав йому розгніваного листа (\"Лист Гаврила Обруча з Полісся до Уласа Самчука\"), де назвав письменника \"гадом\", \"антихристом\", \"гітлеровим викидишем\", і оголосив про розрив з ним всіляких контактів [44,с.331-334]. Даний лист неодноразово використовували радянські публіцисти для звинувачень Уласа Самчука у співробітництві з німецькою окупаційною владою [73,с.128 ].

Коли залишити збоку інцидент щодо видання \"Оборони України\", то, думається, не буде перебільшенням висновок, що видавництво і газета \"Волинь\" відігравали певний час функцію своєрідного ідеологічного і організаційного штабу українства, якщо не на всій території окупованої України, то на Волині безперечно, як також були безпосередньо причетні до діяльності УПА та інших підрозділів української \"партизанки\".

Музей-архів Переходової Доби в Києві, який очолював О.Оглоблин, неодноразово звертався до редакції з проханням надсилати часопис, щоб зберегти його для історії [16;Р-280;2]. Аналогічне прохання надсилати \"Волинь\" для збірки української преси надходило від Українського Історичного Кабінету в Празі [16;Р-280;11; 67].