ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

Стаття \"Так було-так буде!\" після цензури появилася на першій сторінці часопису \"Волинь\" накладом 40 тисяч примірників 20 березня під формальною датою 22 березня 1942 року. І такого вільнодумства фашисти не могли пробачити - кинули до Рівненської в\'язниці.

У донесенні за №187 від 30 березня 1942 року секретній службі Райху доповідалось про те, що в Рівному начальник Сіпо й СД конфіскував №32/51 газети \"Волинь\" за 22 березня 1942 року через статтю Уласа Самчука, зміст якої був ворожим щодо німців, 21 тисяча примірників цього номера була знищена. [20;с.90]

РОЗДІЛ 3

ТВОРЧІ ВЗАЄМИНИ УЛАСА САМЧУКА

3.1. Подорожево-репортерська публіцистика

Hе меншу, ніж передовиці, вартість для української журналістики, української громадсько-політичної думки та історії українських визвольних змагань періоду Другої світової війни має подорожево-репортерська публіцистика Уласа Самчука. Сюди слід віднести нарисові серіали \"Крізь бурю й сніг\" [30], \"У світі приблизних вартостей\" [54], \"У світі упадку та руїни\" [55], \"Колеса мусять крутитись ...\" [69], які, будучи видрукувані \"Волинню\", обійшли значну частину легальної української періодики.

Репортажі Уласа Самчука стали результатом його поїздок Україною у 1941-1942 роках - до Києва, Харкова, Полтави, Кременчука, та відрядження до Німеччини у 1943 році. Під час поїздок Україною Улас Самчук зустрічався з багатьма діячами української культури: у Києві – з І.Кавалерідзе, А.Любченком [44,с.65], у Кременчуці - з В.Петровим (Домонтовичем) [44,с.216-235], у Харкові - з Ю. Бойком, Ю. Шевельовим, А. Гаком, Д. Нитченком, О. Вараввою, О. Веретенченком [44,с.182-183], у Полтаві - з Г. Ващенком [44,с.250-258].

Одночасно, перебуваючи в Києві та інших містах, Улас Самчук підтримував організаційні контакти з діячами ОУН(м) - О. Ольжичем, О. Телігою, І. Рогачем, І. Ірлявським, О. Чемеринським, О. Штулем та ін. [75,с. 15], мав зустрічі з представниками української адміністрації - міським головою Києва В. Багазієм [44,с.16-18], міським головою Харкова О.Семененком, ректором Харківського університету М. Ветухівим [44,с.247], відбув виступи перед досить широкою аудиторією у Кременчуці 12 серпня 1942 року [44,с. 224-226], у Харкові 16 серпня 1942 року [44,с.246-247]. Зокрема, у Харкові Улас Самчук порушив питання розколу в ОУН, говорив про примарність перспектив утворення самостійної української держави під німецькою окупацією та ін.

Репортажі Уласа Самчука про перебування на Східній Україні під загальною назвою \"У світі упадку та руїни\", уривки з його художніх творів, зокрема роману \"Марія\", друкувались влітку-восени 1942 року в часописах \"Лубенський вісник\", \"Дніпрова хвиля\" (Кременчук), \"Нова Україна\" (Харків), \"Український засів\" (Харків) та ін. Вони мали значний резонанс і справили помітний вплив на українське населення Східної України. Так, кореспондент \"Дніпрової хвилі\", розповідаючи про зустріч Уласа Самчука з жителями Кременчука, оцінив роман \"Марія\" як \"грізний акт обвинувачення проти Сталіна, проти всього большевицького режиму,... що тремтить болем, палає гнівом, кличе до помсти\", а настрій аудиторії зафіксував як \"схвильований і збуджений\", бо літературний твір для неї став \"канвою для відтворення образу власної пам\'яті, власного спогаду про жорстокі й голодні часи московсько-большевицької окупації, про сплюндровану большевицькими володарями Україну\" [44,с.225].

Подорожеві нариси Уласа Самчука дослідниця його творчості А. Власенко-Бойцун оцінила як \"суб\'єктивні спостереження, подані з погляду європейця-патріота, якого болить руїна і відсталість його батьківщини\" [9,с.126]. Така оцінка точніше відображає характер публіцистики Уласа Самчука 1942-1943 років ніж та, що їй дав Юрій Безхутрий, назвавши \"аполітичними подорожніми враженнями і нотатками\" [11,с.14].

Він переконаний, узагальнює, що українські міста мають самобутньо удосконалюватися. Його проймає доля старовинних осередків України і особливо Волині (Кременця й Острога, Корця й Звягеля. Рівного та Житомира). Автора хвилює, що за панування більшовицької системи і в часи сталінського російщення українські міста втратили самобутність (\"Минаємо Житомир. Колись це місто гарне, опрятне, зараз нагадує якісь розкопки... цвинтар... З-за муру виглядають, ніби арештовані, хрести і пам\'ятники старого часу. Як ніяково жити у місті, де кожний будинок нагадує обідраного жебрака. Де старі собори з обтрощеними хрестами говорять про якусь чуму чи землетрус\"). Подібна ситуація в Кременці, Звягелі і т. д. Недбальство, на думку У. Самчука, заполонило Україну і його рідну Волинь через російщення рідної мови, культури, яке підтримувалося Російською православною церквою.

Коли серія публікацій (\"У світі упадку та руїни\") викликала дискусії і звинувачення автора у надмірному згущуванні темних фарб до українського народу через більшовизм Улас Самчук відповів: \"Я можу, як і кожна людина помилятись, для того все, що пишу, підписую завжди своїм повним прізвищем. А це значить, що за все, що пишу, цілком свідомо беру на себе відповідальність... І то відповідальність не так перед тими, що живуть тепер, як передусім перед тими, які прийдуть до нас і суд которих буде під кожним оглядом дуже і дуже непробачливий і дуже безкомпромісний\". Автор стверджував, що дуже важливо мати, берегти рідну Батьківщину, жити для неї\". Письменник вірив у її майбутнє, хоч застерігав молодь від політиканства, популізму, пропонував їй зайнятися належною працею. Особливо хвилююче і актуально нині звучать його рядки: \"Героїчна молодь! Коли ти й надалі будеш лише носити жовтосині стрічки, займаючись тим чи іншим сільробівством, ніколи не бачити тобі України такої, якої би ти хотіла. Героїзм нашої доби — це праця. Чорна й біла. Мозку й рук...\"

Сентенції нашого земляка не втратили значення й досі, хоч писалися півстоліття тому, самі звернені до збереження національних традицій, відродження України в конкретній праці.

Резюмуючи враження власних подорожей Україною, Улас Самчук виніс присуд радянській комуністичній системі. \"Хто вірить у большевизм - є свідомий злочинець проте себе самого, своєї родини, свого народу. Хто толерує большевизм, є дурень. Хто надіється, що большевизм зміниться - ідіот. Большевизм є зараза. Де він ступає, там смерть\", - написав письменник у репортажі \"Весела вдова\", який був опублікований 1 жовтня 1942 року в циклі \"У світі упадку та руїни\" [55]. Такий висновок Уласа Самчука опирається на конкретні факти, що надає його репортажам документального характеру. Документальний характер Самчукових репортажів дозволив йому пізніше відкинути звинувачення в образі українського народу, на що він зауважив, що написав тільки правду про більшовизм. Що ж до відповідальності, то письменник її декларував \"перед тими, які прийдуть по нас і суд котрих буде під кожним оглядом дуже і дуже непробачливий і дуже безкомпромісовий\" [44,с.234].