ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Творча діяльність та взаємини Уласа Самчука у період Другої світової війни на матеріалах газети \"\"Волинь\"\"\"

Письменник стверджує, що в рідному краї глибоко традиційна православна віра, яка успадковується через родину, сім\'ю. У вислів \"Йти до церкви\" він вкладає - романтичний зміст, який тотожний у Дермані та Посягві (\"...йти до церкви це щось для села, ніби для міської людини \"йти на параду\", \"йти до опери\" і одночасно для святині. І одягання, і повага, і святочність, і радісне вітання. Зо всіх кінців йдуть веселі люди і весело вітаються. Довга й урочиста служба у старій дерев\'яній церкві. Хто знає ті служби і ті церкви, скажемо тоді, коли ходилось \"з мамою\", той тільки розуміє, скільки своєрідного чару заложено у такій службі. Не дивлячись, що це тягнеться годинами, що дають \"на парастас\", що читають акафіст, нікому не тяжко і не скучно стояти. Навпаки, вийшовши з церкви, ніхто і не думає розходитись\").

Особливе місце в редакторському доробку Уласа Самчука посідають яскраво-національні передовиці початку 1942 року. Переломною тут можна вважати статтю \"Ясно і виразно\", видрукувану 23 грудня 1941 року. Однак, ще у вересні у \"Волині\" з\'явились дві публікації Уласа Самчука - \"Київ\"[24] та \"Київ - серце України\"[23], де він, на основі яскравого екскурсу в тисячолітню історію міста, переконливо спростовував погляди А. Гітлера про неісторичність слов\'ян [73;130]. Також восени 1941 року в київській газеті \"Українське слово\", редагованій І.Рогачем, була вміщена публіцистично загострена передовиця Уласа Самчука \"Нарід чи чернь?\", у якій він апелював до національної свідомості і гідності українців [45].

Тому згадана стаття \"Ясно і виразно\"[57] стала логічним підсумком його еволюції у стосунках з німецькою окупаційною владою. \"Наш народ має Боже й людське право чутися у себе більш дома! - писав Улас Самчук. - Наш працьовитий, правдивий, добрий народ, який цілу історію свою пройшов навантажений чужими розрахунками, той народ мусить одного разу зрозуміти, що його місце під сонцем також є і що ніхто не сміє йому його забрати\".\"Я вірю в те, що роблю! - це вже із статті \"Слово письменника\"[57]: \"Я вірю в силу і святість рідного слова! Я вірю у прийдучість мого великого народу! Я вірю в кожний болючий відрух хворого живчика моєї дорогої батьківщини, і вірячи в це, я не можу бути зрадником своєї віри! Не можу! Бо так збудована моя духовна істота!.. Як безмежно, як пристрасно хотілося б одного разу вітати день, коли ми, як національна спільнота цілому великому світові з повагою серця могли сказати: ми вільні! Ми осягнули! Ми любимо! Ми даємо всім вам щиру, братню долонь згоди!\".

У січні-березні 1942 року з-під пера Уласа Самчука з\'являється ряд передовиць, присвячених важливим датам національного календаря - \"22 січня\" [34], \"Крути\" [42], \"Шевченко\" [56]. Насамкінець, він пише статтю \"Так було - так буде\"[53], яка стала причиною усунення його від редакторства і послідуючого арешту. Ця передовиця Уласа Самчука, як і багато інших, може бути зразком підцензурної української журналістики з відповідними їй атрибутами — езоповою мовою, алегоричністю форми і вислову, перенесенням актуальної проблематики у часі, просторі. Візьмемо хоча б такий фрагмент даної публікації: \"Історія вписує нову сторінку. На мапі Європи закреслюється новий простір з назвою Україна. Песимісти (тобто німці) вбачають у тому новий зміст, нове призначення (\"новий порядок\"). Але ні один песиміст не заперечить нам, що над цим простором пройшли віки, що тут було життя і лилась кров. \"Песимісти не заперечать нам нашої душі (нації), яка формувалась віками, і яка діяла, діє і діяти буде! Песимісти протягом двох років (1941-1942 років) не переродять нас, а що найголовніше - не винищать тих міліонів і міліонів дуже цупких, по суті, духом людей, які, коли треба, влізуть і під землю, щоб тільки не бути зметеним з поверхні планети\" [53].

Німецька цензура, хоч і з запізненням, оцінила небезпеку передовиці \"Так було - так буде\"[53]. В донесенні начальнику поліції і СД №187 (Айнзацгрупа, місце дислокації - Київ) у Берлін від 30 березня 1942 року йшлося: \"У Рівному начальник Сіпо і СД конфіскував №32/51 газети \"Волинь\" за 22 березня 1942 року через статтю одного із прихильників Мельника, Самчука, зміст якої був ворожий щодо німців. 21 тисяча примірників цього номера були знищені\" [67,с. 558]. Інше донесення начальника поліції безпеки і СД з Києва за №191 від 10 квітня 1942 року, яке, як і наведене вище, зберігається в бундесархіві у Кобленці, доповнювало: \"Є припущення, що Головний редактор газети \"Волинь\" у Рівному Улас Самчук це керівник мельниківського руху на Волині та Поділлі. У передових, усупереч цензурі, він завжди робив приховані намічування проти німецьких поневолювачів. Члени його групи рекрутуються з поміж інтелігенції, переважно з \"кращих кругів\" [16;Р-280,53].

Володимир Косик вважає, ніби був знищений весь тираж газети \"Волинь\" від 22 березня 1942 року [25,с.83], що не відповідає дійсності, оскільки він становив тоді близько 40 тис. примірників, тобто 18-19 тис. примірників газети дійшли до читача. Окрім того, в якійсь частині тиражу передовиця Уласа Самчука \"Так було - так буде\" була замінена на матеріал \"Англійські війни\" (без підпису) про історію британської зовнішньої експансії. В Рівненському облдержархіві зберігаються обидва примірники газети.

У лютому 1942 року в Бабиному Яру були розстріляні редактор \"Українського слова\" Іван Рогач, Олена Теліга – подруга Уласа Самчука, яку письменник характеризував як \"кремінь, що викресував іскри, і бравурну гусарську поставу героїзму\". На це звірство фашистів та й на інші, які вони чинили по всій Україні, Улас Самчук відповів статтею \"Так було - так буде!\" Це був голос зрозпаченого страшною війною, але нескореного українського народу. 2 травня 1942 року Улас Самчук занотував у щоденнику: \"Стаття \"Так було - так буде\" стала найпопулярнішою зо всіх написаних мною за останній час. Вона частинно разом з газетою була конфіскована, але велика кількість часопису пішло в терен. Статтю переписувано, перевидано на цикльостилі, а деякі числа газети \"Волинь\" були передавані з рук до рук і зовсім зачитані. Рівно ж стаття була кілька разів перекладена на німецьку мову і читались у райхскомісаріаті усіма відповідальними представниками цього уряду\"

Після публікації статті \"Так було-так буде\": \"Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Песимісти протягом двох років не переродять нас, а що найголовніше - не винищать тих мільйонів і мільйонів дуже цупких людей, які коли треба, увійдуть і під землю, щоб тільки не бути зметеними з поверхні планети. Це є зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: \"Будьте!\" і тепер, коли зміцнюємо і розбудовуємо свою незалежну і самостійну державу, не забуваймо згадати тих, хто поклав на її вівтар кращі роки свого життя\" [53] Улас Самчук був заарештований СД і місяць провів у Рівненській в\'язниці на Грабнику. Після виходу з тюрми Самчуку, під загрозою нового арешту, було заборонено писати на політичні теми і поспішно зараховано його до німецького інформаційного бюро як кореспондента. Це останнє зумовлювалось тим, що тепер незручний автор опинявся під постійним контролем німецької адміністрації. Про те, що такі заходи з боку окупаційної влади не були поодинокими, свідчить той факт, що співробітником ДНБ в Києві був також Аркадій Любченко [73,с.132].