ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Аналіз журналістських розслідувань на матерілах газети \"\"Голос України\"\"\"

Аналіз журналістських розслідувань на матеріалах газети \"Голос України\"

Спроба будь-що засекретити які-небудь дані для журналіста-професіонала мусить стати своєрідним сигналом про те, що від нього свідомо приховується щось надзвичайно важливе. Журналіст мусить довести не тільки своє право на отримання вичерпної інформації, а й протизаконність дій посадових осіб, які намагаються ввести його в оману чи звести на його шляху нездоланні бар\'єри. Саме на таку позицію став кореспондент газети \"Голос України\" Ігор Науменко, розслідуючи протиправні оборудки, які призвели до фактичного зникнення одного з найбільших у світі — Чорноморського морського пароплавства.

Ознайомившись із наказом Міністерства транспорту України від 4 лютого 2002 року про передачу чотирма державними портами — Миколаївським, Маріупольським, Одеським та Іллічівськом — семи транспортних теплоходів на баланс об\'єднання \"Український комерційний флот\", журналіст, природно, вирішив з\'ясувати законність такого рішення. Він уже мав дані, що до названого об\'єднання, за розпорядженням Мінтрансу, крім Маріупольського морського порту входить і маловідоме київське підприємство \"Сі Трайдент\".

Щоб отримати з компетентного джерела вичерпні відповіді на запитання, які виникли у журналіста у зв\'язку зі згадуваним наказом, на ім\'я держсекретаря міністерства, згідно зі статтею 33 Закону України \"Про інформацію\", був направлений офіційний запит. У ньому редакція просила відповісти на такі запитання:

  1. 30.09.1999 року Подільською райдержадміністрацією була зареєстрована судноплавна компанія \"Сі Трайдент\" зі статутним фондом у 2,7 млн. гривень. Засновником цієї компанії було Міністерство транспорту України. За свідченнями, які має редакція, наповнення статутного фонду \"Сі Трайдент\" на 01.01.2002 року складало 0,00 грн. Чи відповідають ці дані дійсності і якщо не відповідають, то чи поліпшилася ситуація на сьогодні? Якщо так, то конкретно в якій формі (грошовій чи матеріальній) відбувається наповнення статутного фонду?

  1. Коли, на підставі яких рішень і в якій правовій формі Мінтрансом України було створено об\'єднання \"Український комерційний флот\"?

  1. Які підприємства ввійшли в це об\'єднання і яку правову форму вони мають?

Цілком зрозуміло, що запит стосувався відкритої інформації. Однак відповідь, одержана з Мінтрансу, змусила журналіста в публікації \"Підводний човен в степах України\" вдатися до емоційно-загостреного коментаря: \"Те, що в Україні власть предержащі в кращому разі вважають журналістів за ідіотів — ні для кого не новина. Але панове! Не до такої ж міри!\"

І кореспондента можна зрозуміти. Перший заступник держсекретаря міністерства відповів редакції газети, що інформація, про яку йдеться у журналістському запиті, згідно зі статтею 30 Закону України \"Про інформацію\", \"...має обмежений доступ, що унеможливлює її по суті\".

Стандартна бюрократична відписка, розрахована її автором на правову журналістську некомпетентність. Проте в даному разі навіть обумовлений посиланням на статтю відповідного Закону чиновницький виверт не спрацював. Журналіст нагадав державному посадовцеві, що хоча стаття, на яку той посилається, і присвячена інформації з обмеженим доступом, але таке обмеження поширюється лише на ту її частину, яка одержана організацією чи установою за власний кошт. Державні ж структури, до яких належить і Мінтранс, утримуються на кошти платників податків, тож зобов\'язані без зволікань задовольняти запити ЗМІ, які представляють інтереси громадськості, тобто тих самих платників.

Журналістові не зайве також нагадувати особам, які зводять перед ним штучні бар\'єри, що необґрунтована відмова від надання відповідної інформації чи навмисне її приховування тягнуть за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або й кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

2008 року в газеті \"Голос України\" виходить стаття Сергія Павленка \"Кривавий\" гетьман Сагайдачний?\". Твір одразу ж привертає увагу широкої громадськості політичною гостротою порушеної проблеми, масштабністю її розкриття. Це глибоке журналістське розслідування складної ситуації, яка склалася у 1618 році під час походу козаків на Москву під керівництвом гетьмана П. Сагайдачного. Ця стаття стає відповіддю на численні публікації російських ЗМІ, в яких гетьмана П. Сагайдачного називають \"кривавим\" і в яких стверджується, що козаки після себе залишили не один обагрений кров\'ю \"російський Батурин\".

Аби читач мав якнайповніше уявлення про те, що відбувалося на початку ХVІІ століття під час походу козаків на Москву, публіцист розслідує проблему з різних позицій — історичної, політичної, економічної, морально-психологічної. Він докладно вивчає ситуацію з документів, що мають історичну цінність, оперує великою кількістю інформації, взятої з різноманітних документальних джерел, по журналістські осмислює заяви та свідчення осіб, що були очевидцями тих подій, аналізує, зіставляє, узагальнює факти, яких в публікації дуже велика кількість. Ось як автор змальовує драматичну ситуацію, що склалася під час походу козаків П. Сагайдачного на Москву в 1618 році:

\"Зазначимо: на Москву йшло не тільки реєстрове козацьке військо, а в основному скликаний Сагайдачним охочий до військового промислу люд. Це не ідеальний контингент. Історик І. Каманін у нарисі про П. Сагайдачного пише: \"У 1618 році і кількість скарг на руйнування козаками панських маєтків збільшується, і самі ці напади відрізняються більшою жорстокістю; цього року північна частина Київського воєводства, тобто повіти Житомирський, Овручський і частина... Київського, були... особливо сильно спустошені: напр., околиці Житомира, м. Радомисль, м. Рожев, Троянів, Ходорків, Котельня, Кодня, Лещин, Заволч, Брусилов, Коростишів, Трахтемирів, Корнін та ін.; число ж розорених сіл, що входили до складу волостей перерахованих містечок, дуже велике\".

Ці стихійні ватаги, що розоряли польських панів, були ненадовго \"утихомирені\" ідеєю походу на Москву. А також можливістю потрапити до козацького реєстру — похід Владислава на Москву складався невдало, і Сагайдачний, в обмін на допомогу, \"уторгував\" у поляків вигідні для українців умови, в тому числі збільшення платного козацького реєстру.

Майже 20-тисячний загін козаків, їхніх помічників — пахолків не був забезпечений ресурсами для походу. Тому енергія учасників рейду багато в чому йшла на реквізицію худоби, одягу на захоплених землях. Так, на розпитах Д. Сабуров говорив, що \"роспрашивали ево черкасы про московские стада, где под Москвой ходят\". Воєвода М. Спєшньов повідомляв... що \"литовские люди и русские изменники казаки... его, де, Михалка поимали и мучали, гли и розпрашивали про богатых крестьян\".