ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Остріжська друкарня та її славний плід - Остріжська Біблія

Друкувалися в Острозі також і книжки для побожного читання й іншого змісту, а саме: 1) \"Хронологія\" Римші 1581 р.; 2) \"Книга о постничестве\" 1594 р.; 3) \"Ставленича грамота\" 1587 р.; 4) \"Маргарит\" 1595 р.; 5) ;\"Лямент\" 1603 р.; 6) \"Лекарство на оспалый умысл чоловечий\" 1607 р. і 7) \"Житіє Марій Єгипетьскія\", без дати.

Як бачимо, за життя князя Костянтина з його друкарні вийшло понад 25 книжок — для того часу це поважне число, яке значно перевищує діяльність за такий час, скажемо, Львівської братської друкарні. І от за ці видання й став князь Остріжський на віки славний в історії української культури, за що його постійно вихваляли й за житя, і по смерті. \"Світилник церкви\", \"Гладоутолитель\", \"Оборонца віри і церквей Божих\", — це звичайні давні епітети князя Остріжського. А патріарх Олександрійський Мелетій 1597 р. писав Костянтину: \"Про вас іде така слава заступника православія, що ім\'я ваше в похвалі у всіх під сонцем\".

Так хвалили князя хто з обов\'язку, а хто й щиро; але пізніше, вже в наш час, кинули кн. Остріжському й важке обвинувачення — в скупості. І справді, князь, що мав у своїх руках 80 міст та 2760 сіл, що мав понад 1 200 000 злотих річного доходу, на дворі якого щоденно товклося до 2000 люду, такий князь, на погляд сьогоднішнього дня, дав не багато. Видання остріжські не пишаються якимись особливими прикрасами, та й самих цих видань могло бути більше. Але об\'єктивно мусимо сказати, що князь Остріжський випустив книжок по свойому часу більше всіх — стільки не дав їх ані один давній меценат; друкарство, певне, не давало князеві жодного прибутку, а від нього вимагало все-таки великих коштів.

\"Февруарія 13 в суботу первую св. Поста (1608 року) преставися благочестивый князь Константин-Василій Острожскій, жив лит 81\" [* Рукопис львівського св. Онуфріївського монастиря. Ч. 49 (Лимонар Софронія)], а разом з князем спинилася й вся та величезна культурна праця, що її робив він для підняття освітнього рівня українського народу. Наслідник князя Костянтина, син його Януш, каштелян краківський, вже прийняв католицтво і став \"заслуженим мужем для Річі Посполитої Польської\", як величають його польські історики.

На перших порах князь Іван зберігав культурну працю свого великого батька і Захар Копистенський в своїй \"Палинодії\" ще міг написати про нього: \"народ свой Росскій любил, православную веру отцев своих величал... Тестамент пресветлого родителя своєго сохранил, веру благочестія нашего побожне поважаючи, во вшеляком покои заховывал до смерти\". Хвалить Копистенський князя Януша вже навіть за те, що він народові свойому \"утисков и гвалтов жадных не чинил\" [* Русская Историческая Библіотека. Т. IV. С. 1139], — і то вже була заслуга... Але разом з тим Копистенський записав і найбільшу провину старого кн. Констянтина: батько не вчив сина. Януш \"частокрот мовлял: \"Гды бым, мовит, пред тым в молодых литах о релегіи Грецкой и о Церкви Всходней ведал то, што теперь в том моим веку вижу и знаю, теды некгды бым не был сполечником костела заходнего...\" Єсть много свидков живых, которыи частокрот слова тыи слыхавали\" [* Там само. С. 1140].

Як би там не було, але князь Януш ніколи не проявив своєї ініціативи в справах друкарських, -і друкарство остріжське помалу завмерло. Десь 1611 р. якийсь вихованець Остріжської школи ще виготовив був до друку книжку: \"Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара\", з похвалою архімандритові дерманському Ісаії Балабану, але книжки цеї вже не видрукували... Лише єдину книжку (але вже не полемічну) видрукувано за князя Януша, — це Часослов, що 1612 р. вийшов у світ в двох частинах: Часослов і Місяцеслов; над цею книжкою учителі остріжські ще досить попрацювали, про що вони оповідають в передмові: \"Й то теж видати маєш, иж в том выданью зводу грецкого найболше наслидовано\". Ось цей Часослов і був лебединою піснею Остріжської друкарні.

Дослідники наших стародруків часом ще зазначають: \"Книга Никона Чорныя горы\", ніби вийшла 1640 р. в Острозі. Але сама книжка не має ані дати, ані зазначеного мтця, а тому таке твердження — плід непорозуміння. Іван Огієнко досліджував цю книжку по примірнику Національного Музею у Львові № 604; на його погляд, це південно-слов\'янське видання, про що свідчить правопис та система наголосу (напр. глвизн, всилі), і при тому чи не видання друкаря Івана Хведоровича, бо тут заставки та кінцівки однакові з такими ж Апостола 1564 р. та 1574 р. Можливо це друк Хведоровича. коли він пробував десь у Валахії

Князь Януш Остріжський помер 19 вересня 1620 р., на 66 році життя, помер, не лишивши по собі мужеського наслідства. Над величезними добрами остріжськими запанувала донька Костянтинова — княгиня Анна Алоїза Ходкевичева, вже фанатична римо-католичка. Вона скоро зруйнувала всю працю свого \"схизматика\"-батька; 1624 р. Остріг \"пришол во строєніє Єввина племени\", — княгиня Анна, на місце української Академії, заклала в Острозі вже єзуїтську католицьку колегію, з відповідною бурсою при ній...

А що ж сталося з славною Остріжською друкарнею? Докладних та точних відомостей про це ще не маємо. Звичайно панує думка, ніби Остріжську друкарню княгиня Анна передала єзуїтам, а ті перелляли її на польську.

Але єсть і друга думка про кінець славної Остріжської друкарні. З давнини існує в Києво-Печерській Лаврі переказ, ніби Печерська друкарня зачалася від друкарні Остріжської. 1894 р київський вчений їв. Каманин в \"Кіев. Стар-\", основуючись на виданій А. Соболівським приготовленій в Острозі до друку книжці \"Книга блаженнаго Феодора, нарицаємаго Авукара\" 1611 р., висловив думку, що архімандрит Дерманський Ісаія Балабан продав 1613 р. Єлисею Плетенецькому до Києва не тільки Стрятинську друкарню, але — з дозволу князя Януша — також друкарні Остріжську та Дерманську. Думка ця має підтвердження в тім, що київські першодруки справді мають деякі ознаки друкарні Остріжської. [ Порівняння київських першодруків з остріжськими показує, що справді остріжські та дерманські прикраси (заставки, кінцівки, ініціали) повторюються в перших київських виданнях; в меншій мірі те ж треба скязати й про шрифти.] Але справа ця ще мало досліджена.

Як би там не було, а 1648 р. козаки, розбивши польське військо Д. Заславського, взяли Остріг, і зараз же костел та єзуїтську колегію, а разом з ними й друкарню з книжками та архівами \"пустили із димом до неба\".

Значення Остріжської друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі, бо друкарня братська Львівська розпочала свою постійну працю лише з 1591 р. Остріжська друкарня працювала більше 35 років і видала понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання остріжські увесь час користались на Вкраїні заслуженою пошаною. Ще навіть 1728 р. ігумен Сумського монастиря Єфрем \"хулил книги Московской печати, предпочитая им Острожскія изданія\".