ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Національні системи змі та захист національно державної ідентичності

Основні цілі національної ідеології поділяються на:

  • зовнішні – розширення геополітичного простору існування окремої нації, розширення міжнаціональних контактів і т.д.

  • внутрішні – захист власної території, національного суверенітету, культури від зовнішньої експансії і т.і.

Важливо зазначити, що національна ідеологія не обов\'язково є джерелом міжнародної ворожнечі, а згодом і конфліктів. А у разі розумного використання може стати не тільки ефективним засобом захисту національних інтересів, непов\'язаного з посиленням напруги між країнами, але й важливим консолідаційним стимулом, так як наприклад це відбувається у країнах Східної Європи.[2;304]

Вона сприяє формуванню і координуванню відносин між державою та нацією за певними принципами, впливає на здійснення соціально-економічних, політичних та інших державних програм спрямованих на розвиток суспільства, на активізацію політичної активності громадянина, є стимулом для зростання національної самосвідомості, поглиблення почуття національної гордості, корегує соціальну поведінку та вибір людини. Завдяки цьому, вона стає засобом згуртування єдиної нації, чинником налагодження стосунків між різними етнічними, національними, соціальними групами людей та державою. [1;195]

Франко зазначав, що \"Усякий ідеал – це синтез бажань, потреб та змагань... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця широких кіл людей. Вести тих людей до найбільших зусиль. До найтяжчих жертв. Додавати їм сили у найстрашніших муках і терпіннях...\". Підкреслюючи своїми словами необхідність практичної політичної діяльності у справі реалізації національної ідеї, тому ідеологія виступає своєрідним каталізатором політичного руху країни.[11;39]

Національна ідеологія є одною з найголовніших засад формування національної свідомості громадянина держави, складання та укріплення у свідомості народу своєї національно-державної ідентичності.

  1. Національно-державна ідентичність

\"Якщо нема перспектив для розвитку національного

організму, зникають спонуки до нього належати і,

тим більше, для нього працювати.\"

Ісаєвич Я.

Потреба визначення особистості своєї приналежності до тієї чи інших групи людей є вирішальною причиною формування націй на протязі усього світового історичного розвитку. Існують два концепції визначення поняття \"нація\": перший – політично-правовий підхід, і другий – соціокультурний. У межах цих підходів основними теоріями походження та природи національної групи є:

  • Політична теорія, відповідно до якої нація – це, насамперед, політична спільнота, що об\'єднує громадян держави незалежно від їх етнічного чи соціального походження, культурних чи інших особливостей. Представниками цієї теорії є Г.Гроций, Г.Сетон-Уотсен, М.Вебер.

  • Історико-економічна теорія. Засновник Карл Каутський, який виділяє чотири основні ознаки нації: спільна територія, мова, економіка та традиції. Згодом ця теорія стала базою для складання марксистської теорії природи національної групи.

  • Культурологічна теорія (К.Реннер, Й.Г.Гердер, Дж.Бренд) - нація як культурна спільнота, що, об\'єднується єдиними мисленням; втілення національної ідеї із спільними культурними та етичними нормами, цінностями, символами.

  • Психологічна теорія, представниками якої є Е.Ренан, Р.Емерсо та інші, визначає націю як єдину спільноту людей з єдиною історичною долею, характером та менталітетом.

  • Ісламська теорія – нація як народ, якому було даровано благословення Бога.

  • Дж. Даллас та Е.Сміт вважали нацією велику політизовану етнічну групу, характеристикою якої є спільна культура та спільне походження. Це уявлення про походження національної групи складає етнічну теорії.[12;111]

Ідентичність окремого індивіда до нації, а окремої нації до світової співдружності є важливим елементом функціонування усієї міжнародної системи. Національна ідентичність – це усвідомлення групи людей або окремим індивідом своєї належності до певного етносу, який характеризується спільністю історичної долі, характеру, менталітету, психології, культури. Національні звичаї та традиції, що є компонентом буденної свідомості, виступають засобом об\'єднання, інтеграції національної спільноти, пробудження національної свідомості.[2;303]

Зростанню значення ідентичності сприяють соціально-економічні та політичні зміну у суспільстві. Могутнім стимулом для становлення національної ідентичності народу є здобуття політичної автономії. Звісно, національна єдність не визначається лише спільною територією, мовою, релігією чи державним суверенітетом, але й заперечувати безумовну важливість цих фактів не можливо. На думку М.Бердяєва державність не є ознакою єдиної нації, але прагнення досягти своєї державності та удосконалити її – природній інстинкт будь-яка нація.[13;96-97]

Можливо уявити собі державу, як усього лише зручний набір механізмів, що служать для забезпечення потреб громадянина. У цій теорії держави не потрібне ідеологічне підґрунтя. Держава є лише установою, ключову роль у якій мають ефективність, ясність та зрозумілість. Така проста модель задовольняє тих, хто бажає мінімізувати функції держави, тих, хто вважає, що воно існує лише для оборони та захисту правопорядку. Однак ця теорія ніяк не пояснює стосунки між державою та ідентичністю. Вона не враховує того, що держава може існувати як фантазія для її громадянина, що вона може бути часткою нас самих.

Держави безперервно зростають, набувають розвитку, досягають свого піку, але зрештою помирають. Імперії виникають та припиняють своє існування, повні національно-державної ідентичності у період свого розквіту і спустошенні та розгубленні у мить падіння та зникнення. У кожний з цих моментів атрибути ідентичності є невід\'ємними.[14;72-73]

Неможливо ігнорувати необхідність та неминучість ролі держави у формуванні образів національно-державної ідентичності. Держава (частіше - нація, яку вона намагається включити у себе) стає, серед іншого, тим, що одними філософами та соціологами називається \"imaginaire sociale\" (\"уявне суспільство\"), а іншими набором історій, винаходів та мрій. Такі визначення держави не применшують важливість її існування та легітимності. Вони акцентують увагу на складності функціонування держави та на постійній потребі у розповсюдженні системи ідеалів та соціальних настроїв. Образи ідентичності слугують також джерелом патріотизму. [15;22-23]

Визначення національної ідентичності надає суспільству такі поняття, як: приналежність до суспільства та вирізнення з нього, що таке норма та хто є \"чужинцем\". Ці визначення закріплюють та живлять інші процеси , пов\'язанні з суспільством, а також такі цілі, як підвищення корисності праці, виховання молоді, збереження та охорона звичаїв народу. У тоталітарному суспільстві цей зв\'язок є явним: тоталітаризм держави знаходить вираз у його монополії на змістовні образи, знаки, мистецтво, зміст ЗМІ. У сучасних демократичних державних устроях питання національно-державної ідентичності постають значно складніше: вони не так пов\'язані з очевидними засобами самовизначення, але у більшій своїй кількості стосуються питань конфліктів, суперництва, історії, волі та насилля.[16;24]