ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Франко І.Я. як редактор і журналіст

Видання \"Світу\" було суцільною кризою: наклади 250-300 екземплярів, постійні позички та тисячні борги, випрошування грошей у східноукраїнських однодумців. Франко, знаходячися в страшній матеріальній скруті, водночас відмовив Кулішеві, що запропонував йому спонсорувати \"Світ\", що ідейно став би його, Кулішевим, виданням. Франко продовжував співпрацювати в польській газеті \"Praca\", вкладаючи у \"Світ\" всі отримані гонорари.

Якщо в \"Громадському друзі\" промарксистські виступи Франка виглядали схожими на маніфести, то у \"Світі\" вони набагато поміркованіші, тема робітничого класу осмислюється, як правило, через художні твори (продовження \"Бориславського циклу\") та філософсько-економічні дописи на кшталт \"Мислей о еволюції в історії людськості\", де марксизм єднався з доволі слушними власними теоріями Франка.

Відносини між інтелігенцією та іншими суспільними верствами, а також роль інтелігенції в суспільстві залишалися одним з лейтмотивів Франкового видання. На відміну від попередніх видань, основним зайняттям яких було викриття в дусі \"Писем о галицькій інтелігенції\", \"Світ\" присвячував набагато більше уваги конкретній програмі дій передової інтелігенції та шляхам її реалізації. Особливо в цьому плані прикметні статті Франка \"Чи вертатись нам до народу?\", \"Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва\", \"Чи ми хоч тепер прокинемось?\". Одначе брак \"викриття та розвінчування\" здавався недоліком \"Світу\" Франковим товаришам: Павликові, Белею та Драгоманову, які дорікали Франкові за \"неувагу до життя галицької громадськості\". Белей продовжував викривальну лінію у статтях \"В один час\", \"Про послідній вибір посла до ради державної\" тощо, в яких постраждали як москвофіли, чия діяльність справді набула деяких геть кумедних рис (на кшталт урочистих поїздок до російського нумізматичного товариства), так і найпрогресивніші на той час народовці.

Найсерйозніша спроба задуматися над інтелігенцією в контексті сучасності була здійснена Франком у власній передмові до \"Фауста\" Ґете, що виходив накладом \"Світу\". Говорячи про відсутність поступової реалістичної літератури в Галичині, він пише: \"Винна вся інтелігенція, котра в своїм безмежнім засліпленні зве себе народом, суспільністю: \"Ми народ!\", \"Ми герої!\" Адже ж будьте ласкаві, добродії, зважити, що ви ж не то не народ, а навіть не частина народу. Рука - частина тіла; відітни руку, тіло не зможе працювати. А ви що? Якої діяльності не міг би виконувати народ - той правдивий народ - люд, той \"великий незнайомець\", якби вас не було? Оскільки гірше жилося б йому? А може обернути те питання і спитати, оскільки ліпше? Не забувайте, добродії ласкаві, що сяк, чи так, а ви все-таки паразити на його тілі, їдці, не робітники, п\'явки, не герої\". Також у статті \"Чи вертатись нам до народу\", написаній як відповідь до заклику священника Наумовича інтелігенції повертатися \"назад до народу, вчити його віри та любові\", читаємо: \"І коли ви вернетесь до народа тільки з любов\'ю, коли взамін за його хліб, котрим він вас кормить, взамін за його працю принесете йому тільки \"чисті\" обряди східної церкви, а хоть би й саме Євангеліє Христове, то чи не думаєте, що тими \"преєстественними благами\" зарадите конкретній біді народа?\" Далі Франко робить висновок, що є досить знаковим для нашого дослідження: \"У нас нема інтелігенції. У нас є тисячі людей письменних, але інтелігенції нема. \"

У журналі \"Світ\", як ніде досі у Франкових дописах, постає образ інтелігенції не як \"слуг\" народу, а радше проводирів, аванґарду нації, що мусить відповідати поставленому журналом гаслу \"Наперед з народом!\". \"Інтелігенція повинна бути передовсім бути інтелігенцією, повинна бути громадою людей з широким образованням, з виробленим характером, з щирим чуттям до народу, а відтак інтелігенція повинна зідентифікуватися, злитися з народом, стати серед нього як брат, як рівний, як свій, стати для нього адвокатом, лікарем, вчителем, порадником, показчиком в ділах господарських і добрим сусідом та помічником в усякій нужді. Інтелігенція повинна жити з народом і між народом не як окрема верства, але як невідлучна частина народу. Вона повинна не моральними попівськими науками, але власним життям, власною працею бути приміром народові. Повинна, як та культурна і освітня закваска, пройняти весь організм народу і привести його до живішого руху, до поступового зросту. Та тільки ж такого зросту ніколи не буде, коли інтелігенція схоче іти в народ тільки з євангелієм та любов\'ю. На практичні нужди треба практичних способів. Весь засіб знання, сили, науки, смілості і енергії повинен бути використаний в службі народній. Всі нові думки, нові ідей, нові винахідки людського розуму, все, що прояснює людський світогляд, влегшує людську працю, ущасливлює людське життя, все, що йде до світла, вільності, щастя, повинна та інтелігенція, мов чужеземну, але сильну рослину пересаджувати сквапно на наше поле, защеплювати пильно в серця і поняття нашого народу. Вона повинна вести його з поступом часу, повинна вчити його вільнодумства на полі релігійному, правдивій гуманності на полі етичному, дружності й асоціації на полі економічному. Вона повинна вести народ наперед, піднімати його до себе, а не вертатись до нього назад. Се наша рада, рада молодого покоління, але се також тільки один з радикальних ліків на нашу нужду... Се лік повільно діючий. Але коли б показалася потреба швидше діючих ліків, то від них інтелігенція не повинна оступатися, бо... на тяжку недугу треба радикального ліку. \"

В цілому цей погляд справді є надзвичайно прогресивним. Для порівняння наведімо цитати з \"Діла\", яке визначало завданням інтелігенції \"боронити наш народ від всякого винародовлення, будити почуття руської народності в найширших кругах, домагатися згоди й єдності всіх русинів для боротьби з недругами - хитрим євреєм і гордим ляхом, рятувати дорогі останки нашої батьківщини\".

Але загальна слушність та гуманність Франкових роздумів щодо ролі інтелігенції не означає відсутність в них революційно-марксистського підтексту. Адже найпершим завданням нової інтелігенції він вважає \"приготувати будущих робітників коло поступового двигнення народу, приготувати ту широко образовану, твердої волі громаду, котра зможе те тільки з щирими чуттями піти в народ, але заразом зможе сильними руками порятувати його... \" Ніяких планів щодо порятунку українського народу (від Австро-Угорщини? Польщі? Самого себе?), окрім загальних марксистських теорій, Франко і його товариші не плекали.

Ще одна позиція, що фарбує у сумнівний колір нову Франкову програму розвитку інтелігенції: одним з її головних завдань він вважає роз\'яснення народові, \"як можна уладити господарську асоціацію\". Комуністичні догми Марксового вчення були настільки недоречні у історичному та соціальному контексті Галичини 1881-82 року, що навіть сам Франко, говорячи про статтю, що містила наведену цитату, писав: \"Будую піраміду з болота\".