ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Франко І.Я. як редактор і журналіст

Франко не змирився з перенесенням видання \"ЛНВ\" до Києва, протягом всього першого року видання закидав Грушевського і редакцію журналу в\'їдливими та обуреними листами. За останнє десятиліття свого життя Іванові Франкові так і не вдалося заснувати власного видання, здійснити ще одну спробу втілення своїх журналістських та редакторських здібностей у життя. У 1911 році він пристає на пропозицію ліберального видання \"Союз\", щоправда, у редакції йому відводилася далеко не ключова роль. Одначе далі декількох публікацій справа не зайшла. Народовці не довіряли Франкові, звинувачуючи його насамперед у симпатіях до Росії та пропаганді російської культури.

У 1914-1916 роках, доживаючи останні свої роки, прикутий до ліжка, Франко переосмислив (що видно зі спогадів його найближчих друзів, а також листування) багато положень своєї політичної та суспільної позиції. Зокрема, одним з найсильніших розчарувань була діяльність окупаційних військ Російської імперії під час нетривалого захоплення Галичини. Окупанти завдали нищівного удару греко-католицькій церкві та ліберально-націоналістичній пресі, але разом з тим і всій українській культурі.

До здійснення однієї з найзаповітніших своїх мрій - встановлення в Галичині та цілій Україні соціалістичного ладу - Франко не дожив близько двох років.

ВИСНОВКИ

Про свою редакторську та журналістську діяльність Франко говорив як про тяжкий щоденний хліб, \"найми\", \"панщину\". \"Мене так використовують, що вже і жити не хочеться. Я змушений вести коректу чужих праць, справляти переклади на німецьку мову таких перекладачів, що й до белетристики не годяться, не то наукових діл. Я мушу слухатися, бо моє існування загрожене. З тої праці я осліп і оглух. \" І справді, все життя, всі сили віддав Франко, аби постачати народові духовні цінності. В жахливих умовах цькування, переслідування, арештів, обтяжений матеріальними нестатками, без поляки й винагороди, крутячись, за його власними словами, \"як зерно під жорновим каменем\" і не маючи часу для відпочинку та відновлення свого слабкого здоров\'я, Іван Франко - видавець і редактор - торував новий шлях українській модерній журналістиці, літературі та освіті.

Не слід, звісно, ідеалізувати Франка, називаючи його, як то робилося в радянські часи, \"великим Каменярем\", і приписуючи йому виняткову роль \"батька\" західноукраїнської інтелігенції. Одначе подібної до нього за масштабами діяльності, величиною таланту та популярністю постаті в Галичині ХІХ - початку ХХ століття не було. Після виходу поеми \"Мойсей\", в якій Франко метафорично, проте достатньо ясно вказав на роль творця - неоціненого пророка в своїй Вітчизні - обожнення Франка галицьким селянством, студентством та інтелігенцією досягло апогею. Проте серед кіл народовської та москвофільської інтелігенції, особливо згуртованої навколо газети \"Діло\" та клерикальної верхівки, Франко був одіозною фігурою від початку до кінця. Своєю журналістською та публіцистичною діяльністю Франко нажив безліч ворогів, у тому числі серед справді провідної суспільної течії того часу - народовців. Водночас літературний геній Франка був високо поцінований представниками усіх соціальних верстов і груп, усіх націй, що населяли Галичину.

Тема інтелігенції, її призначення та функції, завдань теоретичних і практичних почала цікавити Франка ще на ранньому етапі його журналістської творчості. Почавши з закладання теоретичного базису та створення програмних творів, він поступово перейшов до практики, бувши протягом тривалого часу фактично взірцем для прогресивної творчої інтелігенції. Саме практичною діяльністю, а не теоретичними розробками, Франко приніс найбільшу користь українській культурі, відкривши Галичині Європу і світ і почавши відкривати світові Галичину.

Безперечно, внесок Франка у процес формування галицької інтелігенції, кристалізації духовної еліти, а відтак і консолідації української нації є величезним і, можливо, досі не до кінця оціненим. Ще до смерті Франка з нього поспішили зробити образок, як свого часу з Тараса Шевченка. За схематичними образами \"Великого Каменяра\" та \"українського Мойсея\" приховувалися суперечності Франкової натури, нюанси його політичних переконань. Лише віднедавна літературознавці і критики почали тверезо підходити до оцінки культурної спадщини Франка. В усякому разі, його образ потребує деміфологізації, переоцінки, дослідження під абсолютно новими кутами зору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Маляренко Л. Л. Іван Франко - редактор. - Львів, 1970.

  2. Дей О. І. Революційно-демократична преса в Україні. - Київ, 1959.

  3. Іван Франко: статті і матеріали // \"Українське літературознавство\", №11. - Львів 1970.

  4. Іван Франко у спогадах сучасників. - Львів, 1956.

  5. Франко І. Літературно-критичні статті. - Київ, 1950.

  6. Дмитрук В. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст. - Львів, 1968.

  7. Євшан М. Критика, літературознавство, естетика. - Київ, 1998.

  8. Спогади про Івана Франка. - Київ, 1981.

  9. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - Київ, 1995.

  10. Кононенко П. П. Українська література. Проблеми розвитку. - Київ, 1994.

2