ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Франко І.Я. як редактор і журналіст

Журнал почав виходити з січня 1898 року (знакова дата: 100-річчя \"Енеїди\" Котляревського, 50-річчя \"Весни народів\" та видання першої української газети), обсягом 12-15 друкованих аркушів, і вже з перших кроків редакційної діяльності намітився основний конфлікт всередині редакції: Михайло Грушевський боровся за владу в журналі, витісняючи з нього співредакторів. О. Маковей та О. Борковський мусили покинути \"ЛНВ\", до складу редакції було введено фольклориста та етнографа Володимира Гнатюка, а Франко знайшов в особі Грушевського затятого ворога.

Офіційним редактором \"ЛНВ\" був Гнатюк. З 1887 до 1898 року Франко редагував і випускав \"Літературно-наукову бібліотеку\" (всього 26 томів), що продовжувала справу \"Дрібної бібліотеки\". У 1898 році під орудою Франка та Гнатюка була утворена \"Видавнича спілка\" - об\'єднання, що розпочало випуск творів найкращих українських та зарубіжних письменників. Вже за перші 3 роки було випущено 40 книжок - белетристичних та наукових творів \"для широкого загалу\". За весь час свого існування (1898-1912) \"Видавнича спілка\" випустила понад 300 белетристичних та науково-популярних видань, багато з яких редаґував та оздобив передмовою сам Франко.

Франко, друкуючись у підцензурному журналі, був дуже скутий, обмежений у виборі тем, отже спершу публікувалися тільки його літературно-критичні статті. \"ЛНВ\" був розрахований виключно на інтелігенцію, високоосвічену аудиторію в Галичині і поза її межами, і становив велику цінність для читачів у Великій Україні. Починаючи з перших випусків, \"ЛНВ\" став об\'єктом нападок клерикальної преси, зокрема газети греко-католицької верхівки \"Душопастир\". Франко, переконаний атеїст, неодноразово засуджений і проклятий греко-католицькою церквою, стає ворогом духовенства №1. Сам він писав: Все і всюди, де трудилася нова думка, де роздавалося живе слово, навіть з уст одиниць попів, загал попівства, його світочі і верховоди ставали против, піднімали крик, уживали і надуживали своєї власті, щоби побороти, задушити новинку, скувати нового духа, заглушити нове слово. \"

Останні два десятиліття свого життя Франко, що мав давно підірване здоров\'я, віддавав всього себе без залишку титанічній праці в галузях літератури, етнографії, мовознавства, просвітництва. Ударом, що був \"початком кінця\", знаменував смеркання життєвих сил Франка, була його поразка на виборах до австрійського сейму. Навіть підтримка і агітація газети \"Громадський голос\" не забезпечили Франкові необхідної підтримки селян. Радянська критика, формуючи потрібний їй образ \"мученика-революціонера\", наголошувала на масових правопорушеннях та ув\'язненнях селян під час виборів у окрузі, де висувався Франко. Мовляв, австрійсько-польська буржуазія усувала від участі в виборах демократичних кандидатів. Насправді серед депутатів від різних галицьких округів опинилося немало селян (один з них, Новаківський, був близьким другом Франка), а справжньою причиною поразки Франка була недостатня його популярність саме як політика. У Франкові цінували насамперед поета, творця \"З вершин і низин\", \"Зів\'ялого листя\" тощо. Насичена соціальним підтекстом проза Франка не знаходила відповідної аудиторії серед селян, а найпопулярнішими, либонь, в народі були його твори для дітей... Усе це вказує на незадовільний результат кар\'єри Франка як суспільного діяча, і цей результат, що був для нього очевидний, не міг його не засмучувати. Змушений багато в чому підлаштовуватися під політичні погляди членів \"НТШ\", щоб втримати роботу (необхідну йому насамперед як джерело прибутку), Франко присвятив себе літературній роботі. Франко-вчений, літератор, просвітник очевидно переміг Франка-революціонера, надто марксиста. У 1870-х Франко ні за що не дозволив би собі працювати в виданні на кшталт \"Літературно-наукового вісника\". З одного боку, це вказує на безрезультатність революційної боротьби в Галичині та невіру самого Франка у можливість її успіху; з іншого ж, віддавшися справжній праці на користь народу, несучи йому знання і модерну науку, Франко найбільше реалізувався як геніальний митець і універсальний вчений.

Звичайно, за рівнем впливу на інтелігенцію \"ЛНВ\" не був настільки революційним, яким колись, в 1875-76 роках, був для галицького студентства оновлений \"Друг\". В Галичині сформувалася повноцінна система національної преси, одна двох колись рівних партій - народовська - перемогла, залишивши москвофілам проповіді в сільських парафіях. Науково-технічний прогрес, прихід нової літератури (в тому числі і модернізму, що він не був прийнятий Франком, переконаним позитивізмом) та революційні настрої в усіх великих імперіях Європи, насамперед Німеччині та Росії, відсували на задній план ідеалістичні уявлення Франка. Водночас і специфіка видання, орієнтація його на інтелігенцію і насамперед на вчених, його \"академічність\", що робила \"ЛНВ\" подібним чимось до \"Киевской старины\", не давала його впливові розповсюдитися на широкі маси. Ще вужчим в плані цільової аудиторії було друге видання, яким Франко займався під час редаґування \"Літературно-наукового вісника\" - \"Записки Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка\".

Серед публікацій \"ЛНВ\" переважали літературні твори. Серед авторів були як доволі прогресивні - Леся Українка, Коцюбинський, Олександр Олесь, Стефаник - так і поміркованіші Грінченко, Кобилянська, Руданський, Марко Черемшина.

У 1903 році Франко тимчасово переймає повний контроль за редакцією \"ЛНВ\". Так сталося, що Грушевський відбув для співпраці у східноукраїнській групі депутатів до Росії, а Гнатюк занедужав. Якраз недавно було запроваджено нову рубрику - \"Дискусії\", що її вели Франко та Гнатюк. Відчувши кермо \"ЛНВ\" у своїх руках, Франко намагається кардинально змінити його концепцію, перейти від суто літературно-естетичної тематики до проблем соціальних і політичних. Тимчасово у \"ЛНВ\" реалізується все, що Франко приносив у всі свої попередні видання, і перетворення його подібне до колишньої перебудови \"Житя і слова\": з\'являються нові рубрики, Франко публікує ряд статей на соціалістичну тематику, але не агітаційно-роз\'яснювального характеру, як це було у попередніх виданнях, а таких, що розповідали про революційний рух в Росії та інших країнах Європи. В планах Франка було повне реформування \"ЛНВ\".

Здійсненню Франкових задумів завадив насамперед його конкурент Грушевський. Він одразу виступив проти соціалістичного \"ухилу\" \"ЛНВ\", і, не заперечивши зсув редакційної політики видання у публіцистичний бік, висунув вимоги щодо висвітлення в журналі виключно українських тем. Для Франка, що був інтернаціоналістом (в початковому значенні цього слова) і орієнтувався на європейські країни, що мали більш розвинену суспільну та політичну систему, це було великим ударом. Одначе наполягти на своєму йому не вдалося: Грушевський мав величезний вплив у \"НТШ\",і Франка було усунено з посади відповідального редактора. Редакційю \"Літературно-наукового вісника\" знову почав контролювати Грушевський, сфера політичних інтересів та далекосяжних планів якого давно перемістилася до Великої України. В 1906 році \"Літературно-науковий вісник\" було перенесено до Києва, де його чекала щедра допомога меценатів та увага з боку східноукраїнської громадськості, що зазнала набагато більшого, ніж у Галичині, національного піднесення. Наслідки революції в Росії 1905-06 років давали виданню на кшталт \"ЛНВ\" простір та свободу діяльності.