ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Франко І.Я. як редактор і журналіст

Одначе Франко, втомлений політичною боротьбою та дріб\'язковими суперечками між різними угрупованнями в радикальній партії, прагнув відійти від політики.

РОЗДІЛ 6

Видання Франком журналу \"Житє і слово\". \"Літературно-науковий вісник\" та роль у ньому Франка.

Іван Франко ніколи не був тільки політиком або тільки марксистом, як не був він і виключно поетом або письменником. Видання чисто політичних журналів і газет, де навіть не було відділів художньої літератури, гнітило Франка. Він прагнув до відновлення просвітницької діяльності, пам\'ятаючи, що видання \"Дрібної бібліотеки\" мало набагато більший практичний результат в плані впливу на галицьке суспільство, аніж будь-який пропагандистський журнал чи газета. Восени 1893 року, будучи у Відні, Франко працює над програмою журналу, назва якого була запропонована Драгомановим: \"Житє і слово\". Журнал повинен був виходити раз на 2 місяці, обсягом 10 аркушів. Половину місця в часописі відводилося белетристиці, оригінальній і перекладній, критичним статтям та історико-літературним матеріалам. Другу половину журналу Франко думав надати фольклорному матеріалові: статтям з теорії фольклору, зразкам народної творчості. Проектувалося розповсюдження журналу також у Великій Україні.

У грудні 1893 року був надрукований перший номер. Незважаючи на постійну фінансову скруту, \"Житє і слово\" виходило регулярно. Наклад його був невеликий - в середньому 500 примірників, журнал був збитковий, і Франко був вимушений займатися випрошуванням пожертов серед своїх численних дописувачів, здебільшого у Східній Україні.

Франко настільки захопився розміщенням в журналі найцінніших, як на його думку, літературних творів, що протягом першого року видання практично не включав до журналу публіцистичних статей. Як журнал політично нейтральний, \"Житє і слово\" було схвально оцінене у галицькій пресі, а також і за кордоном.

У 1895 році загальнокультурне та літературне спрямування вже не влаштовувало Франка. До того ж із зникненням восени цього року \"Хлібороба\" та \"Народу\" у радикальній пресі виникла порожнеча, яку міг заповнити журнал з великою кількістю актуальної публіцистики, гострих, злободенних матеріалів. \"Житє і слово\" з \"вісника літератури, історії і фольклору\" перетворюється на \"вісник літератури, політики і науки\". Франко повертається на звичну царину політичної конфронтації, і вже в 5-му номері \"Житя і слова\" за 1895 рік - першому \"реформованому\" випуску - нападає із критичною статтею на Юліана Бачинського за його твір \"Ukraina irredenta\". Бачинський будує свою оригінальну теорію, систему поглядів на минуле і майбутнє України, і робить висновок щодо необхідності введення України в європейський, а ніяк не в російський контекст. У своїй статті, що звалася так само, як і брошура Бачинського, Франко висловлює настільки несподівано промосковські настрої, що перекреслює усе видиме замирення з народовцями. Українофільська теорія Бачинського зазнає жорстокої критики, і цього, а також слів \"Ми всі русофіли... \" тощо, народовці Франкові не вибачили.

Протягом першої половини 1896 року \"Житє і слово\" не видавалося, а в липні вийшло в оновленому вигляді. Тепер це було практично виключно політичне видання, що збагатилося рубриками \"Статті про справи політичні\", \"Вісті з Росії\", \"Політична хроніка\", \"Наша белетристика\". Перший номер 1896 року відкривався статтею Франка \"І ми в Європі\", що була протестом проти утисків закарпатських русинів з боку угорських націоналістів. Стаття викликала пильну увагу до Франка австро-угорської адміністрації. У подальших номерах Франко відновлює публіцистичні напади на діячів \"нової ери\". Нарешті, стаття \"Робітницький і революційний рух в Росії\" та остання в 1896 році - \"З кінцем року\" - показували повернення до Франка соціал-революційних радикальних настроїв. На цей раз Франко висловлює заздрість щодо революційних подій у Російській імперії та жаль, що багато українських революціонерів вливаються в російський визвольний рух... Усе це дискредитувало Франка серед народовців, а також його однодумців у Великій Україні. Леся Українка відповідає на сторінках \"Житя і слова\" статтею \"Не так вороги, як добрії люди\"; Франко охоче іде на полеміку (ще один \"сумнівний\" для радянської критики момент з біографії Франка). Починається також конфронтація з \"Ділом\", підтверджена в наступному році статтею \"Кілька афоризмів в альбом \"Діла\"\". \"Житє і слово\" публікує некролог Франка \"На смерть Куліша\", що є скоріше публіцистичною статтею, в якій небіжчик висвітлюється мало не як творець українського \"реакційного лібералізму\".

Загострення ворожнечі з усіма колишніми політичними опонентами та набуття нових, а також хронічний брак фінансів мусив Франка піти на закриття \"Житя і слова\" влітку 1897 року. Проте закриття це вдалося оформити як \"злиття\" журналів \"Зоря\" та \"Житє і слово\" у спільний друкований орган - \"Літературно-науковий вісник\", що його заснувало новостворене \"Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка\".

У \"Житі і слові\" Франко застосував увесь свій редакторський хист, показав себе як зрілий журналіст, вмілий упорядник і справді геніальний літератор. Одначе вже в полеміці щодо російської революції намітилося відставання галицької радикальної течії від російського і загалом європейського соціалізму. У подальшому це відставання посилюватиметься. Іван Франко був винятково популярною і шанованою постаттю в галицькому суспільстві: як поет і прозаїк, учений, просвітник та борець за народні права, що в дуже молодому віці встиг постраждати за народ. Проте ця популярність не розповсюджувалася на Русько-українську радикальну партію, що майже від початку свого існування не могла врегулювати внутрішні суперечки та розкидала сили на сутички з опонентами. Соціалізм не знайшов достатньої кількості адептів в Галичині, утримуючись тут лише завдяки інтересу з боку скоріше власне \"радикального\", ніж соціалістично настроєної інтелігенції.

Розчарувавшися в черговий раз у активній політичній діяльності та обстоюванні нікому не зрозумілих в Галичині ідей, Франко у 1897-98 роках мусив піти на великий компроміс, радше не з народовцями, а з самим собою. Адже журнал \"Зоря\", його редактор О. Борковський, а також Михайло Грушевський - усе це ще зовсім недавно було об\'єктом його критики, сатири, викриття. \"Літературно-науковий вісник\" в плані політичної орієнтації обіцяв бути журналом набагато більш народовським, аніж радикальним.