ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Іван Франко і Наталія Кобринська біля витоків української жіночої преси. Друга половина ХІХ ст.

Перед тим, як почати розмову про жіночий альманах \"Перший вінок\", слід коротко познайомитись, хоча б у загальних рисах, з деякими подіями в історії української жіночої преси.

Майже всі жіночі журнали, що виходили як на східних, так і на західних українських землях, вперше з\'явилися в Галичині. Це свідчило перш за все про те, що можливості організації й друкування тих чи інших жіночих часописів були в умовах демократичного, як на той час, австрійського законодавства, яке надавало право вільно виражати свої думки не боячись переслідувань, зовсім реальні. \"Кожному вільно в границях закону виражати свою думку словом, письмом, друком або образовим ставленням,\" - зазначає пункт 13 Державного Основного Закону. Крім того, друковане слово, преса, не може бути піддане цензурі, ані ограничені конценсійною системою. Тому вже в перші роки українського відродження, у 1833 році, з\'явився часопис \"Лада\", а в 1868-1870 рр. – \"Русалка\". Проте обидва ці часописи не були чисто національними, так як їх видавець та частково і автор статей Северин Шехович (1829-1872) був москвофілом, тому часописи виходили мовою, яка нагадувала лише українську, бо була українсько-російською сумішшю. Часописи не мали жодного відношення до об\'єднання українського жіноцтва, скоріш мали якесь відношення до проповіді моралі, тому що й підзаголовки звучали як своєрідне завдання редактора в справі виховання і призначення жінки: \"... письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение\" (Лада) та \"письмо для красавиц\" (Русалка). Майже всі статті в обидвох журналах торкалися дидактичних тем, нагадуючи жінкам про їхнє пряме призначення. Прикладом цьому можуть бути хоча б такі думки: \"Так ви доньки святой Руси! Останьтесь достойними капланками Лади – старословянской богини любви и красоти женской...\", або \"Женщину сотворил Бог чувствительнейшу и слабшу, и она должна усмирять, смягчивать, ущасливлять сліпого мужчину. Дикий, пасмурный был бы свет, если бы жили в ним только сами мужчины, но ленивый и безмятежный, если бы наполняли его только сами женщины\". Зрозуміло, що часопис, на сторінках якого друкувались подібні матеріали, не міг існувати довго і не міг користуватися підтримкою українського суспільства і жіноцтва зокрема. Це чудово розуміли як жінки, так і громадсько-політичні тодішні діячі в Галчині, а також в тій частині України, де відкрито діяти в напрямку об\'єднання українського жіноцтва для виступу в обороні своїх прав було неможливо. В Галичині за створення дійсно українського прогресивного жіночого часопису взялася Н. Кобринська та невелика група жінок після створення у 1884 р. \"Товариства Руських Женщин\", метою якого спочатку було, за словами організаторки цього товариства Н. Кобринської, скромне бажання впливати на розвиток жіночого руху літературного: \"Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого Духа через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторінок суспільного ладу, його потреб і недостатків... Особливо ми, жінки, терпимо... Поступовці уважають нас за недорослих до їх понять, а непоступовці – за відбічних від їх відображень. З того виробився великий ухибляючий жіноцтву пересуд, що начитаннє лиш баламутить жіночі уми\".

Вихована в освіченій родині Озаркевичів-Окуневських, маючи значний нахил до літературної творчості, Н. Кобринська дійшла в своїх роздумах про призначення жінки до висновку, що збудити жінку, галицьку жінку, яка перебувала тоді в затхлій атмосфері галицької відсталості, можна лише на прогресивних західноєвропейських ідеях, реалізувати які потрібною, ставши на національно-соборницький шлях. Таким єднаючим чинником, що допоміг би об\'єднати жінок усіх українських земель до спільної праці, вона вважала жіночий часопис. З цією метою вона шукає зв\'язків з українками з-поза Галичини, перш за все із Східною Україною. Жваве листування з жінками Наддніпрянщини та Волині, таємна пересилка матеріалів для часопису в Галичину дали змогу накопичити значну кількість літературних творів, авторами яких були жінки. Потрібно було неабиякої відваги, терпеливості й ви розуміння, щоб перемогти безчисленні перешкоди – і зовнішні, накинуті російською владою, і внутрішні, що їх створювали застарілі пересуди й страх перед будь-якими змінностями. Не дивлячись на це, Н. Кобринська робить сміливий крок: запрошує до видання І. Франка і віддає йому остаточну редакцію задуманого часопису.

Саме під час відвідин І. Франком та О. Кониським Н. Кобринської в Болехові задумано й видати жіночий альманах, зазначивши, що має це бути \"первоцвіт жіночого виробу\", бо співучасниками повинні бути жінки з усієї України. У листах до І. Франка від 5 вересня 1885 р. Н. Кобринська писала: \"Я вже повернулась з Станиславова, де їздила у відомій Вам справі. Сиділа там два дні й ледве постягала дами на засідання управи, і, якби не Остерманова, то хто знає, чи було б до цього дійшло. Видавання альманаху ухвалено, а щодо укладу й змісту, прийнято менше більше Вами поданий мені розклад ... Щодо Вашої готовності нам у тому далі допомагати – запала дійсно оригінальна ухвала. На підставі того Вашого запевнення, даного паням станиславівським під час Вашого там пробування, позволено мені засягнути Вашої ради й помочі, що однак має бути тайною виділу. Не смійтеся лиш дуже, бо то ще було найрозумнішим з нашої наради. Будь-що-будь, ухвалено чи не ухвалено, я не довіряю моїм силам і може б не була вложила на себе того обов\'язку, якби не стояли мені були в пам\'яті в останнім Вашім письмі слова: \"Я готов Вам і радою і ділом і матеріальним допомагати так, що надто велику роботу Ви на себе не візьмете\". Самі вплутались в біду, а тепер будете мати клопіт з бабами.\"

Маючи підтримку І. Франка, Н. Кобринська жваво листувалася з наддніпрянками. Та на перешкоді задуму Н. Кобринської стали застарілі поняття певної частини галицького жіноцтва про активну участь жінок у громадському житті.

На цей раз в справу видавання альманаху втрутилась церква, яка вбачала в нім зраду традиційним поняттям по участь жінки в родиннім житті. І 26 листопада 1885 р. противниці Н. Кобринської на загальних зборах Станіславського товариства вибрали головою цього товариства учительку Ничаївну, яка вирішує зібрані на альманах гроші використати на купівлю срібного підносу для нового єпископа в Станіславові Юліана Пелеша. Згодом, коли не вдалося це здійснити, задумали противниці Н. Кобринської закласти бурсу для дівчат, але цій забаганці спротивилась Н. Кобринська й зібрані гроші пішли на передрук \"Історії літератури руської\" Омеляна Огоновського. Перебіг вказаних подій описав Т. Окуневський в листі до М. Драгоманова від 18 лютого 1886 р. : \"Варилося так через цілий рік. Станіславське жіноцтво загадало було закласти жіночу бурсу, - тому спротивилась Н. Кобринська, бо жаль їй було злокалізувати свої змагання на саму азбуку – з бурси отже нічого не вийшло, тим часом Кобринська стала редагувати \"Альманах\". Принципіальні різниці, а ще більше особисті амбіції самої Кобринської, як з другої сторони теперішньої предсідательки Ничаївної, спровадили нарешті, що Кобринська тамтого тижня виступила з товариства, - і оскільки довірилось на свою руку видавати Альманах, бо перед тим мало бути це під контролею і відвічальністю управи. Гроші товариства, які були призначені на видавництво альманаха мають тепер ужити на передрук тої \"Історії літератури руської\" Омеляна Огоновського, яка тепер розпочала печататись у \"Зорі\"*. В українському суспільстві сталася невизначена ситуація навколо жіночого альманаху, навіть дехто передбачав відмову від участі його випуску матеріально. Тоді на поміч Н. Кобринській прийшов І. Франко, який намагався з\'ясувати ситуацію навколо станіславського товариства виступом у \"Правді\", популярному часописі, що виходив у Львові.