ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Доцільність використання діалектної лексики в публіцистичному тексті (на матеріалі закарпатської районної преси)

Реферат з журналістики

Доцільність використання діалектної лексики в публіцистичному тексті (на матеріалі закарпатської районної преси)

Як відомо, діалектизми — це характерні для територіальних діалектів мовні особливості, що кваліфікуються як відхилення від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови — акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному [12, 135-136].

Слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для передачі яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи, називаються лексичними діалектизмами. Критерієм для виділення цієї найчисленнішої групи лексики є її семантична спільність у межах означуваних понять зі словами загальнонародної мови і відмінність від них у матеріальній оболонці. Серед них виділяють власне лексичні діалектизми (це своєрідні дублети до загальновживаних слів: трускавки (полуниці), маржина (худоба) тощо) та етнографічні діалектизми (назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів). З цієї причини етнографічні діалектизми звичайно не мають відповідників у загальнонародній мові, а означувані ними реалії й поняття або передаються описово, або позначаються тими самими словами, що й у говорах: плачинда (вид печива), гачі (вид штанів) тощо.

Процес взаємодії літературної мови і територіальних діалектів у сфері лексики є складним і тривалим. На думку дослідників, у наш час народні говори ще активно функціонують, але суспільно-економічними і культурними умовами життя вже не стимулюються, а навпаки, поволі нівелюються, певною мірою непомітно деформуються і поступово наближаються до літературної мови. Цей складний і тривалий процес зумовлений сучасними формами виробництва, наявністю в селах і містечках великої кількості інтелігенції, впливом школи, преси, художньої літератури, радіо, телебачення тощо [7]. Водночас народні говори ще активно функціонують й істотно впливають на літературну мову. Поряд з іншими джерелами, територіальні діалектизми і тепер залишаються одним із джерел збагачення лексичної системи літературної мови [2]. Так, наприклад, повертаються до літературного вжитку слова блават (волошка), линва (мотузка, канат), філіжанка (чашка), карафа (графин), вивірка (білка), вивільга (іволга), зимний (холодний) та ін. [8, 112]. Цей список можна продовжити ще більшою кількістю яскравих діалектних лексем, які, на наше глибоке переконання, тільки збагатили б лексичний запас літературної української мови. Тому цілком погоджуємося з думкою П. Ю. Гриценка, що \"усталення вживання слів і словоформ як діалектизмів, їх відповідне опрацювання у нормативних словниках і граматиках (з відповідними кваліфікаціями діал., обл.) є передумовою поступового переходу цих діалектизмів до нормативних, збагачення за їхній рахунок структури і виражальних можливостей літературної мови\" [12, 136].

Найбільш активно діалектна лексика представлена, окрім усного розмовно-побутового мовлення, в мові художньої літератури та публіцистики, де вживається з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів тощо) [1, 65]. Однак перенасичення мови художнього твору будь-якими діалектизмами веде до зниження його художньо-естетичної вартості, до порушення контакту з читачем. Діалектизми в художньому тексті будуть виправданими, тільки \"коли вони, по-перше, необхідні для кращої характеристики зображуваних осіб, сцен, подій; по-друге, коли вони з контексту зрозумілі для читацьких мас, — тобто нічим не затемнюють зміст твору; по-третє, якщо вони вживаються з почуттям міри. Отже, кількісно і якісно не порушують художньо-естетичних вимог твору\" [3, 38]. Свого часу неперевершений знавець української мови М. Т. Рильський висловлював думку про доцільне використання діалектних слів, форм і зворотів, заперечуючи повне вилучення їх із літературної мови [10, 104].

У зв\'язку з намаганням сучасної преси у мовному плані наблизитися до читачів, викликати в них інтерес до друкованих матеріалів, на нашу думку, і посилюється вплив народнорозмовного мовлення на мову газетно-публіцистичних текстів. Використання діалектизмів дозволяє журналістам долати стандартизованість газетної мови. Дослідники публіцистичного стилю, проте, застерігають, що надуживання діалектних форм може ускладнити сприймання тексту, а це \"суперечить основному призначенню публіцистики — формувати громадську думку\" [19, 11]. Якщо діалектизм не є, з точки зору того, хто пише, нейтральним позначенням якого-небудь поняття, а стає засобом створення експресії, то його використання виправдане [9, 102]. Чимало діалектизмів трапляється на шпальтах обласних, а надто районних газет, де використовуються в матеріалах на сільськогосподарську тему, в замальовках про життя і побут регіону. Як зазначають дослідники, словник регіональної газети в кількісному плані не відрізняється від словникового фонду газети загалом, а за складом лексика регіональної преси значно ширша, ніж у виданнях іншого рівня.

Для визначення місця й ролі діалектної лексики в газетних текстах ми взяли за об\'єкт дослідження 90 номерів газет \"Зоря Рахівщини\" (1999) та \"Верховина\" (2000), що виходять відповідно в Рахівському та Міжгірському районах Закарпатської області.

ЕТНОГРАФІЧНІ ДІАЛЕКТИЗМИ

Як свідчать результати нашого дослідження, це головним чином лексика, що позначає назви реалій із життя певної групи людей. Такі лексеми називають етнографізмами, і стосуються вони здебільшого різних сфер людської діяльності, а отже, стилістично виправдані в тексті, тому що не мають паралелей у загальнонародній мові. Це єдино можливі слова для передачі позначуваних ними понять. Так, зокрема, на шпальтах аналізованих газет натрапляємо на специфічну лексику, що пов\'язана з вівчарством, оскільки жителі цих гірських районів і зараз активно займаються розведенням овець і виготовленням овечого сиру (бринзи). Описуюючи ці процеси діяльності гуцулів і верховинців, журналісти активно використовують у публіцистичних нарисах чи репортажах такі тематичні групи етнографізмів.