ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


* * *

В 1928-1929 рр. розпочався період якісно нової політичної та економічної кризи СРСР та зокрема радянської України, який закінчився встановленням тоталітарного режиму й культу особи Сталіна. Криза зародилася в протиріччі між величезною дрібновласницькою стихією селянства та соціалістичним ладом організованого робітничого класу великих промислових виробництв.

В числі соціальних груп, підданих Сталіним найжорстокішому винищенню, були саме партійні журналісти, і перш за все публіцисти ленінської школи. Разом із так званими \"старими більшовиками\" їх знищила створена й відлагоджена ними ж в роки громадянської війни машина класової боротьби. Такою була розплата за поступки диктатурі та відступ від загальних законів буття задля швидкого вирішення проблем часу.

Цей переворот в журналістиці стався тихо, практично без шумних процесів, подібних до тих, які були організовані над Зинов\'євим, Каменєвим, Бухаріним та іншими політичними діячами. Навіть колишні керівники каральних органів - Ягода, Єжов - зникали з політичної сцени (а значить, за тодішніми порядками, і з життя) після великих політичних шоу із викриттям \"злочинницької діяльності\" і тому подібними, розрахованими на масу неосвідчених в політиці та й взагалі напівграмотних робітників епохи індустріалізації, тобто вчорашніх селян-незаможників, яких голод і колективізація вигнали з сіл і хуторів.

З журналістами такого не було. Режисери політичних спектаклів розуміли, що викриття \"ворогів народу\" в редакціях газет нічого позитивного дати не зможе, а шкоди завдасть великої - підірве довіру народу до слова \"Правды\", а отже й до самої партії. Преса - це надто серйозний політичний інструмент, пов\'язаний з масовою свідомістю, щоб втягувати її в політичні ігри, розраховані на маси. Журналісти були поставлені перед драматичним вибором - або прийняти диктатуру вождя та вірно служити йому, або йти з редакцій та й з життя. Вибір, якназвичай, робили за них. Кожен кореспондент був на виду, з усіма особливостями його манери письма та політичними уподобаннями. Непотрібні зникали тихо: просто вранці не виходили на роботу. Інколи оголошували про термінові відрядження, в інших випадках інсценували трагічну загибель чи смерть внаслідок \"раптового\" тяжкого захворювання.

Так поволі, на протязі кількох років на початку 1930-х було замінено склад провідних працівників центральних та місцевих редакцій.

Решта газетярів та новоприбульці з числа молодих членів партії сталінського призову продовжували робити газети, брати участь у соціалістичному будівництві, розвивали форми й методи роботи, грунтуючись на вже досягнутих рівнях майстерності.

Більше того, загальна радість від історичних (значною мірою вигаданих) перемог радянського народу у першій п\'ятирічці спричинила хвилю трудового ентузіазму, масової боротьби за нове, небувале й нечуване. Розгойдана з допомогою преси, ця хвиля піднімала й саму пресу над рутиною повсякденної роботи. За ініціативою редакції \"Правды\" у 1930 р. була проведена всесоюзна нарада робсількорів, яка сильно вплинула на перебіг подій. Вона, зокрема, заклала фундамент для прийняття 16 квітня 1931 року постанови ЦК ВКП(б) \"О перестройке рабселькоровского движения\" (в якому, зазначимо, серед безлічі завдань не було зовсім приділено уваги участі робсількорів у вирішенні соціальних проблем - для нової влади вони вже не були такими актуальними).

Ця ж газета \"Правда\" організувала у 1931 році всесоюзний конкурс низових газет, де серед показників одне з чільних місць мало саме розгортання робсількорівського руху - в тому числі й задля боротьби за \"правильность распределения доходов\".

У відповідь на це республіканська газета \"Комуніст\", орган ЦК КП(б)У, випустила тематичну полосу під імперативним заголовком \"Пресу й робсількорівську армію на боротьбу за організаційно-господарське укріплення колгоспів\" (1931 р. 31 жовтня). Звульгаризований, утилітарний підхід партійного керівництва до ролі преси в суспільстві, який проглядає в цій формулі, прирівнював редакції до резервів зростання врожаїв чи надоїв, на зразок машинно-тракторних станцій чи застосування добрив. Власне, це був дальший поступ, логічний наступний крок у трактуванні преси як \"гвинтика\", який в разі потреби можна прилаштувати до потрібного місця суспільного механізму.

Власне кажучи, це був новий етап розвитку робсількорівського руху, але від об\'єднання сил навколо редакцій логіка подій повела газети до нарощування зусиль редакцій. Так, 110 робітників, учасників одночасного рейду газети \"Правда\", дали матеріал для виступу 22 листопада 1931 р., також під суто командним та \"позаекономічним\" заголовком: \"Швейники и обувщики могут и должны улучшить качество своих изделий\".

Через кілька днів після жовтневого (1931 р.) пленуму ЦК КП(б), на якому вже вкотре було поставлено завдання по підвищенню якості продукції, \"Правда\" організувала проведення всесоюзного рейду-походу за участю 5 тисяч \"ударників \"Правди\". В публікаціях за його підсумками представлено й українську проблематику: матеріал від 29 жовтня 1931 р. підготовлено з одного з металургійних заводів Донбасу.

Дуже цікавим і повчальним є досвід об\'єднання можливостей місцевих газет для вирішення виробничих чи соціальних завдань. Ентузіазм боротьби за нове життя мав велику творчу силу. Використання цієї суспільної енергії дало редакціям нові, несподівані, незнані в інших умовах, але дуже ефективні форми і методи роботи. Це був дійсно \"золотий вік\" партійно-радянських газет, одна за найцікавіших сторінок загальної історії преси.

Наприклад, газета \"Правда\" з 21 по 26 жовтні. 1931 року проводила \"пятидневник проверки\", в якому об\'єднали свої сили газети Північного Кавказу та західних областей СРСР.

За зразком центрального друкованого органу місцеві газети проводять \"переклички\" - наприклад, між сталінградськими тракторобудівниками та колгоспниками. Робітники звернулися через пресу до селян із закликом спільною працею досягати успіхів у п\'ятирічці. Колгоспники, також через газету, відповідають:

\"Свои обязательства по продаже колхозной продукции государству, по снабжению рабочих мы считаем для себя первоочередными\".

Інший приклад - робота виїзних бригад Мелітопольської газети \"Радянський степ\", котрі, маючи у своєму складі сількорів, перевіряли у серпні 1931 р. роботу сільських Рад (див. номер за 31 серпня).