ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


Яскраві зразки публіцистики залишила на сторінках газети участь у стаханівскому русі або шефство над великими новобудовами (на Донбасі було 33 так звані комсомольські шахти, в будівництві яких брала участь молодь, а на центральні органи комсомолу було покладено велику частку відповідальності за хід їх спорудження, стан справ у соціальній сфері та в ідеологічному забезпеченні). Одна з великих акцій \"Луганской правды\" - \"луганська година\", що переросла згодом в \"українську годину\" (робітники брали на себе зобов\"язання семигодинну норму виконувати за 6 годин, а сьому працювати \"на п\"ятирічку\"). Було створено виїзні редакції \"ЛП\" на шахтах. Ця ефективна форма роботи жила дуже довго. Участь у виїзних бригадах, в структурах так званого \"народного контролю\", де вимагалося широке висвітлення виявлених недоліків - усе це віддзеркалювало постійне прагнення журналістів зміцнити зв\'язки газети з життям.

З іншого боку - в підшивках газети видно повне підпорядкування \"лінії партії\" в усьому, що стосувалося тематики матеріалів, підходів, оцінок, навіть \"географії\" виступів газети.

Виконуючи вимоги центральних органів, до початку 1930-х років усі районні та міські комітети партії заснували власні друковані видання. Цікаво, що, попри надзвичайну централізацію управління в усіх сферах життя в тоталітарному суспільстві та підпорядкування низів верхам - місцеві газети не підчинялися обласним газетам. Але вони були певною мірою підлеглі обкому партії, зокрема, відділу пропаганди, сектору преси - хоча їх засновниками були районні, міські комітети партії. Щороку в кінці грудня редакції звітували за заведеними формами про основні результати своєї роботи саме перед вищестоячими партійними комітетами, а перед засновниками звітували раз на два-три а то й більше роки на засіданнях бюро, пленумах тощо.

В чому сенс такої подвійної вертикалі управління?

По-перше, керівні кадри всіх низових редакцій остаточно затверджував обком партії після подання низового комітету;

По-друге, саме обкоми партії через обласні управління у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівлі (відділ облвиконкому) забезпечував усі видання всім необхідним: послугами поліграфістів, папером тощо.

По-третє, обласний комітет мав верховенство в рішенні всіх питань: якщо районні засновники квапилися з вирішенням якихось місцевих проблем, то вказівки низовим газетам давав обласний комітет партії.

Нарешті, по-четверте, звіт редакцій був у певному розумінні частиною річного звіту засновника - наскільки вміло й плідно керували у міськкомі чи райкомі партії своєю газетою? А це, вважалося, об\'єктивно й всебічно міг зробити тільки вищий за ієрархією партійний комитет.

У річних звітах, як чільні, вказувалися такі параметри:

- кількість позаштатних авторів (тобто робсількорів у термінах 1920-1930-х років),

- кількість критичних виступів, у тому числі рейдів як найбільш масових та бойових жанрів,

- кількість отриманих та, окремо, опублікованих відгуків на критичні виступи газети, причому розбіжність не мала перевищувати 5-10 процентів.

Заформалізованість та негнучкість звітів у цьому пункті була видна найбільше, адже на один критичний виступ могло надійти і кілька відгуків, і всі вони могли бути опубліковані в різних номерах газети, тобто при нормально організованій роботі редакцій кількість відгуків мала перевищувати кількість власне первинних публікацій. Але порядок, що склався, вимагав цього не допускати.

Цікаво, що фінансові й інші звіти щодо господарчої діяльності редакцій обкоми та ЦК партії не розглядали, перепоручивши цю \"неполітичну\" справу відповідним видавничим відділам виконавчих комітетів. Вони називалися по-різному, але врешті затвердилася довга, зате змістовна назва: управління у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівлі - облполіграфвидави, які вже, по своїй окремій вертикалі, були підзвітні обкомам та ЦК.

Словом, це був зразок авторитарної моделі преси, керованої з єдиного центру, з всесоюзного ЦК, рішення якого конкретизували та реалізовували партійні комітети на місцях.

Згідно з статутом, вищим органом партії був з\'їзд, який ухвалював резолюції. обов\'язкові для партії, а відтак і країни. Кожен з\'їзд після революції, від VIII по XI, приймав окремі резолюції про пресу, які негайно направлялися в усі партійні комітети та редакції. Однак виконання рішень центру з перших років \"буксувало\" саме на етапі втілення їх в життя. Наприклад, VIII з\'їзд РКП(б) прийняв резолюцію \"О партийной и советской печати\". Привертає увагу те, що преса від початку була розділена на радянську й партійну, але відразу ж ця різниця не мала ніякого значення саме через тотальний партійний контроль. Всім газетам вказувалося і в цілому, і конкретно все необхідне: про що й як треба писати, що робити, давалися рекомендації кожній ланці редакції.

Рішення чергового з\'їзду конкретизувалися в подальших партійних документах (приклад - циркуляр РКП(б) губкомам и укомам \"О программе местных газет\" від 4 квітня 1921 р.). Всі рішення, що приходили з центру партії або з її місцевих осередків, ретельно вивчалися в первинних парторганізаціях редакцій, де неодмінно і безумовно ухвалювалися. При проголошуваному демократизмі внутрішнє життя партії було сповнене незавуальованого формалізму, його посилення дедалі ставало для партій шляхом в нікуди, адже за таких умов роботи заради оцінки начальства нікого насправді, за великим рахунком, не цікавила думка пересічного члена організації, якому була відведена роль \"гвинтика\" у справі безумовного виконання рішень, до прийняття яких він не був причетний.

ІХ з\"їзд партії у 1922 році зафіксував у окремій резолюції положення про те, що партійна, радянська преса знаходиться у стані важкої кризи. Було запропоновано програму її подолання. Але через рік делегатами ХІ з\"їзду було визнано: рішення навіть VIII з\"їзду в цій галузі не були проведені в життя.

З розвитком непу якісно змінюється ситуація в країні: з\"являється надлишок сільгосппродукції при катастрофічній нестачі виробів важкої та легкої промисловості. Внаслідок запровадження ринкових відносин в аграрному секторі виникає криза перевиробництва. Преса відповідно реагує на ці зміни. На шпальтах газет з\'являються теми прискорення індустріалізації, боротьби з надвисокими цінами на промислові товари: так, в харківських \"Вістях...\" подібні матеріали з\'являються по 10-12 раз на місяць, інколи навіть щодня.

На цей час в редакціях вже складається певний штат редакторів, журналістів, здатних адекватно відповідати на вимоги часу, підвищується їх середній професійний рівень. З\'являється жанрове різноманіття, відроджуються забуті журналістські жанри: репортаж, фейлетон (найкраще почав піднімати цей жанр Остап Вишня). Журналісти опановують крупні газетні форми, наприклад, наскрізні теми - висвітлення однієї актуальної проблеми з номера в номер (згадувані вище кампанії щодо зниження цін та утворення рибальських кооперативів).