ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння

Виданням \"Трудівниці\", щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса. А \"Молодой пролетарий\", орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як \"Власть народа\" - щоденна одеська газета, \"орган прогрессивных профессоров\", или \"Голос революции. Орган съезда Румынского фронта\" (так в оригіналі - авт.). Потім все поступово ставало на свої місця - а саме на вказані кожному соціальному інститутові або органові преси відповідним партійним комітетом.

Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як \"Боротьба. Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів)\"або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. \"Вперед\" - називався орган групи соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. \"Единая Русь\" видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета - очевидно, що не проукраїнської орієнтації.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) - \"Деревенская жизнь\" (напевно, газета \"боротьбистів\", тобто націонал-комуністів) - на відміну від газети \"Голытьба\" - органу Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або \"Селянська біднота\" - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії (звернімо увагу - рідкісний приклад україномовної партійної газети тих часів). \"Незаможний селянин\", \"Незаможник\" - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою \"Більшовик\" органом Крайового комітету партії) щоденної \"газети робітників і селян\" - \"Галицький комуніст\", органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як \"Наше життя\" - орган Петроградського комітету УСДРП, \"Український голос\" - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, \"Українець на Сибіру\" в Омську або навіть \"Хвиля України\" в Хабаровську, \"Українська амурська справа\" в Благовіщенську, владивостоцький часопис \"Українець на Зеленому Клину\" та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. \"Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома соляного бассейна\" (Бахмут, нині Артемовськ), \"Донецкий коммунист. Орган областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского комитета КП(б)У\", а також луганський щоденний часопис \"Донецко-Криворожский коммунист\".

Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий \"апарат\", дуже швидко запанував і в світі преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому - відділ (? - авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його номери.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони \"контрреволюційних\" видань, заснування революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією, однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. \"Роби як я\" - це гасло завжди було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат ЦК КП(б)У заснував \"Бюлетень\" - і бюлетені відразу почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.

Література:

1. Богачевська-Хом\'як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884 - 1939. - К., Либідь, 1995.

2. Газетный мир. Краткая справочная книга. - М., Политиздат, 1971.

3. Горєвалов С. І. Військова журналістика України в національно-визвольних змаганнях за утвердження самостійної держави. - Львів: Видавництво відділення військової підготовки ДУ \"Львівська політехніка\", 1997.

4. Горєвалов С. І. Автореферат на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук. - Львів, 1998.

5. Єфремов С. О. Історія українського письменства. - К.: Феміна, 1995.

6. Животко А. Історія української преси. З передмовою К.Костева. - Мюнхен, Український технічно-господарський інститут. 1989-90.

7. Законодавство України про інформацію //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - ? 7.

8. Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. - Львів, 1995. - Вип. 2.

9. Иванов В. Ф. Это нашей истории строки. - К.: 1988.

10. Конституція України // Відомості Верховної Ради. 1996, № 30.

11. Крупський І. В. Національно-патріотична журналістика України. (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) - Львів: Світ, 1995.

12. Крупський І. В. Преса як джерело досліджень національно-визвольних змагань за Українську державу (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.). Автореф. дисс на здобуття наук. ступеня доктора іст. наук. - К.: 1996.

13. Мас-медіа України. - К.: \"К.І.С.\", 1885.

14. Москаленко А. З. Сучасна українська журналістика. У зб. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат / За ред. А. З. Москаленка. - К., 1997.

15. Москаленко А. З. Теорія журналістики. - К.: 1998.

16. Періодичні відання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838 - 1917 р.): Список / Укл. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко, О. Д. Школьна. - Львів-Київ, 1995.

17. Преса боротьби й ідеї (західноукраїнська публіцистика першої половини ХХ століття) / Збірник текстів. - Львів, 1994.

18. Редакційно-видавнича справа: лосвід, проблеми, майбутнє / За ред. проф. В.В. Різуна. - К.: Вид-во \"Київський університет\". 1997.

19. Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини (1918 - 1940 рр.). - Львів, Фенікс. 1996.

20. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат / За ред. А.З.Москаленка. - К.: 1997.