ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


Тому повідомлення робсількорів подавалися, часто невиправдано, як неспростовна інформація, зміст якої не підлягав сумнівам чи критиці. Вказані в них факти відразу виносилися на розсуд громадської думки. Дії робкорів партійні комітети координували з діями інших органів пропаганди. Так, у театрах проходили судові засідання над \"зажимщиками критики\", їх дошкульно висміювали агітбригади - але історія не зберегла фактів висміювання авторів упереджених або принаймні необ\'єктивних заміток в газетах.

Підтримка цього громадського руху була офіційно проголошеною політикою партії, не дотримуватися її було неможливо і навіть небезпечно, адже він означав втілення в життя одного з заповітів Леніна про те, що в будь-якій газеті \"на каждые 5 пишущих\" має бути 50 або 500 дописувачів з числа робітників і селян.

В такій обстановці фактичної безвідповідальності й безкарності робсількорів - у керівників підприємств, організацій, у широкої аудиторії складалося викривлене розуміння соціальної ролі і завдань преси, надмірний острах перед критикою в газеті, ставлення до друкованого слова, як до \"істини в останній інстанції\".

Робкори і надалі нерідко підписували свої статті псевдонімами: \"Зоркий глаз\", \"Бдительный\". В певних випадках, якщо автор викривав дійсно злочинні або соціально небезпечні факти, це було виправдано - але в подібних викривлених умовах виступи під псевдонімами давали змогу безкарно розправлятися з чесними працівниками. Згодом організоване таким чином надходження інформації навіть наблизилося до масового писання доносів - сумної реалії сталінсько-беріївської епохи.

Рух робкорів, сількорів, юнкорів викликав неоднозначну реакцію суспільства. Те, що будь-який напівписьменний автор критичної замітки ставав, \"за класовим принципом\", вище кадрових працівників, ставав хазяїном ситуації, викликало незгоду з боку \"зажимщиков критики\", які нерідко були праві по суті - але програвали конфлікт саме \"з політичних міркувань\". Здоровий глузд та економічні вимоги відступали перед логікою класової боротьби.

В ході Всеукраїнської партійної наради про роботу на селі питання про сількорів постало несподівано гостро, підняли його і сількори, і ті, хто закликав їх до порядку. Партійним комітетам довелося переконатися, що рух цей може вийти з-під контролю, а цього влада не могла допустити ні за яких обставин.

Розпочалася перебудова робсількорівського руху: від масових, але стихійних виступів партійні комітети та редакції перейшли на початку 1930-х років до створення всеросійських та всеукраїнських організацій робсількорів.

Лишається враження, що організатори цього руху поступово опановували його масштаби та дієвість, а з самого початку не сподівалися на справжню масовість. У кінці 1924 р. \"Вісти...\" повідомляють: \"Наша пресса стала действительно массовой прессой, в ней принимают участие десятки тысяч рабочих и крестьян...\". Через десять років рахунок ітиме на сотні тисяч, а в цілому по СРСР - на мільйони.

Зміцнення позицій робсількорівського руху вимагало, в умовах диктатури пролетаріату, прийняття жорстких рішень партії. Вже згадуване положення, згідно з яким особи або установи про дії яких йшлося у пресі, були зобов\'зані у найкоротший термін часу на сторінках тієї ж газети дати ділове фактичне спростування або вже вказати про виправлені недоліки та помилки, а в разі, якщо таке спростування або посилання не з\'явиться, революційний трибунал порушує справу проти названих осіб чи установ - було дуже потужним елементом диктатури партії, але воно розбестило партійну пресу почуттям безкарності й захищеності за будь-яких умов, і це перебування \"під парасолькою\" стало родовою її ознакою на наступні сімдесят років. Лише повалення монопартійної влади на початку 1990-х змусило пресу опинитися віч-на-віч з реальними проблемами суспільного життя, ринкових відносин, політичної боротьби не з уявними \"ворогами народу\", а з реальними політичними суперниками.

Фактично спростувань в газетах було дуже мало, і лише в перші роки руху. Ті, кого розкритикували, вважали за краще каятися та давати обіцянки, аніж входити в тяжкі розслідування з авторами, за якими незмінно була підтримка партійного та будь-якого іншого начальства. Тому в газетах з\'вляються нові рубрики \"Отклики на статьи и заметки\". В 1925-1926 рр. у харківському \"Вестнике...\" матеріали під такою рубрикою друкувалися приблизно один раз на тиждень.

Особливе становище було у сільських кореспондентів. Рівень грамотності та політичної свідомості на селі був незрівнянно нижчим, аніж у промислових центрах, прошарок членів партії - критично тонким, партійні організації в більшій мірі перебували під впливом місцевих інтересів. Водночас СРСР, як країна на той час переважно аграрна, залежала більше від селян, аніж від пролетарів.

Отже, ці активісти допомагали проводити революційні перетворення на селі. Сількорівський рух був формою класової боротьби. В той час бідняки, при нейтралізації, а згодом при допомозі середняків, повинні були подавити, знищити як клас кулаків-глитаїв. Подекуди ті, кого прирекли на знищення, вбивали сількорів, тоді НКВС та пропаганда починали розкручувати \"політичну справу\" про озброєний опір ворогів народу.

Сількори в такій ситуації ставали водночас і провідниками політики комуністів у сільській місцевості, і їхніми інформаторами про реальний стан справ та настрої серед селянства. Замітки від них, дещо наївні, погано написані й відредаговані, але сповнені щирого прагнення кращого життя для всіх в його комуністичному розумінні, і нині викликають здебільшого повагу й симпатію. Зрозуміло, що класовим ворогам слова на газетних шпальтах не надавали, а власних видань есерівського типу сільські багатії на той час вже не мали. Такою була політична лінія партії - знищити як клас дрібних експлуататорів селянства, які заважали справі тотальної надексплуатації селян \"пролетарською\" державою.

Подальший розвиток робсількорівського руху привів до розуміння необхідності його координації та управління ним. В 1930 р. за ініціативою найавторитетнішої партійної газети \"Правда\" (органу ЦК ВКП(б) відбулася Всесоюзна нарада робсількорів. А в 1931 р. - Всесоюзний конкурс низових газет.

Зрештою, за мілітаризованою стилістикою того часу, \"рух\" перетворився на \"армію\". У відповідь на заклик московської \"Правды\" республиканська центральна газета \"Комуніст\", орган ЦК КП(б)У, випустила тематичну полосу \"Прессу и рабселькоровскую армию на борьбу за организационно-хозяйственное укрепление колхозов\". Всі активісти преси були \"приписані\" до своїх редакцій, до окремих тем, ставали частиною того самого \"гвинтика\", ставали абсолютно керованою силою без права писати, як воно є насправді в світі, але з обов\'язком писати так, як треба.