ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Критичний аналіз історії та перспектив розвитку телевізійної сфери індустрії дозвілля в Україні

Стадії розв\'язки цей процес досяг в 1996 році, коли, в обхід чинного законодавства України, найпривабливіший в економічному сенсі ефірний час на державному каналі УТ-2 в ранкові та вечірні години був наданий у розпорядження так званої \"Студії \"1+1\". Продовжується практика незаконного (суборенда каналів мовлення заборонена законом) надання каналом УТ-1 свого ефірного часу в ранкові та вечірні години іншій комерційній структурі — так званій \"Телерадіокомпанії \"Ера\". Державне телебачення України штучно позбавлене можливості заробляти гроші на свій технічний та творчий розвиток. Потужний технічний і творчий потенціал, розрахований на повноцінне функціонування 4–5 загальнодержавних телевізійних каналів, не використовується навіть для повноцінної роботи на одному каналі.

Діяльність новостворених телевізійних структур, що роблять спроби організувати роботу на комерційних засадах (продюсерські виробничі студії, комерційні ТБ-канали), відзначається ще суттєвішими недоліками, ніж державне ТБ незалежної України в початковий період становлення системи телевізійного мовлення. Серйозною перешкодою в їх роботі є те, що до сьогодні, вже після перерозподілу телевізійного ринку, не розроблені чіткі засади державної політики в аудіовізуальній сфері. Загрозу повного розвалу системи державного телевізійного мовлення являє намагання законодавчого переведення державного ТБ-мовлення в систему громадського телебачення. На його фоні Верховна Рада України під тиском кримінально-олігархічних структур зробила спробу позбавити УТ можливості заробляти гроші на рекламі: адже в усьому світі громадське ТБ не має права заробляти гроші на комерційних проектах.

Аналіз причин сучасного стану телебачення видовищ в Україні потребує окремого розгляду ще однієї проблеми, яка суттєво впливає на функціонування телебачення в усіх країнах пострадянського простору. Це ставлення до телебачення як до засобу масової пропаганди і агітації. У світовій практиці цей аспект діяльності телебачення існує осібно і займає не більше 3–4% ефірного часу. Але навіть програми такого цільового спрямування (інформаційні випуски, політична публіцистика і т.ін.) активно працюють на економіку: хвилина рекламного часу в контексті такого роду програм має суттєву вартість, і ефір цим програмам надається, як правило, в оптимальний з точки зору сприяняття інформації час. Але мета українських кримінально-олігархічних кланів, що активно використовують загальнодержавні ТБ-канали, як засіб відчутного поповнення своїх капіталів, полягає у спрямуванні громадської і політичної думки дещо в інше русло. Активно насаджується ставлення до телебачення, як до \"засобу масової інформації\", обговорюються надумані проблеми \"свободи слова\" у вітчизняному ефірі. Зовсім не випадковим у цьому контексті видається факт виступу депутата Верховної Ради О.Зінченка (за сумісництвом — президента комерційного каналу \"Інтер\"), у якому він оцінив увесь рекламний ТБ-ринок України в суму 35 млн.доларів США. Натомість рекламне видання \"Зеркало недели\" (№1 за 2001 рік) наводить куди більш точну суму — 209 525 107 доларів і 2 центи США. Це гроші, що були переведені в 2000 році за рекламні послуги на банківські рахунки всього 8 телекомпаній України. Одному тільки каналу \"Інтер\" сплачено 95 583 310 доларів і 5 центів США. При цьому телевізійні комерційні структури не відчувають потреби у своренні власної інфраструктури виробництва і поширення телепродукту: їх ефірний час заповнений зарубіжним ТБ-продуктом і нескінченними серіалами. Вони продовжують активно експлуатувати сиcтеми загальнонаціонального поширення ТБ-сигналу, створені ще за радянських часів. Усе це дає підстави розглядати їх діяльність, як не зорієнтовані на перпективу.

Узагальнюючи стан і можливості розвитку телебачення видовищ в Україні слід зазначити, що:

  1. Найпотужнішим виробником якісного телевізійного продукту в Україні протягом багатьох років залишається державне телебачення.

  2. Комерційні телевізійні кампанії не здатні з творчих і технічних причин забезпечити виробництво якісної телевізійної видовищної програми без активної співпраці з державним телебаченням. Така співпраця в умовах жорсткої конкуренції виглядає нелогічною і можлива лише в разі значної поступки одного з суб\'єктів співпраці, що готовий знехтувати власні інтереси. Як правило, у ролі такого субєкта опиняється державне телебачення.

  3. Розвиток аудуіовізуального простору України відбувається без врахування творчих і технічних реалій вітчизняного телебачення. Відбувається активне зруйнування системи державного телемовлення шляхом нав\'язування йому ідеї створення громадського телебачення.

  4. Іноземні і рекламні інвестиції в ТБ-виробництво перебувають під контролем кримінального капіталу. Зароблені на телевізійному рекламному ринку кошти активно вивозяться за межі України.

  5. Створення якісного ТБ-продукту у сфері телебачення видовищ можливе лише за умови ефективного використання технічних і творчих можливостей державного ТБ України та відповідних обсягів інвестування конукрентоспроможних комерційних ТБ-каналів.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Вачнадзе Г.Н. Всемирное телевидение. Новые средства массовой информации: их аудитории, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Ганатлеба, 1989.

  2. Мащенко І.Г. Телебачення України: В 2-х т. — К., 1998.

  3. Миллерсон Дж. Технологии телевизионного производства (как делается ТВ-передача). — М., 1971.

  4. Цвик В.Л. Украинское телевидение: опыт, практика, проблемы. — К.: Мистецтво, 1985.