ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності ЗМІ як репрезентанти держави, законодавчої чи виконавчої влади

3) громадська думка функціонує практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

4) зміст суджень громадської думки визначається державно-політичною системою, соціальними умовами, у яких їй доводиться діяти, передусім обсягом і широтою інформації, що рухається різноманітними комунікаційними каналами, відкрита і доступна усім і кожному;

5) пзомадська думка складається й функціонує як у межах суспільства в цілому, так і в межах існуючих у ньому (групових чи масових) спільнот: соціальних, регіональних, професійних, політичних, культурних та ін.;

6) у межах кожної спільноти носієм громадської думки може бути як спільнота в цілому, так і її складові частини, залежно від змісту суджень; громадська думка може бути моністичною (одностайною) і плюралістичною (множинною, розмаїтою);

7) джерелами громадської думки є різноманітні форми суспільного досвіду, передусім матеріали ОМІ, повідомлення з найближчого соціального оточення людей, а також наукові знання, офіційна інформація, відомості, що їх людина дістає в закладах освіти й культури. Гро-мадська думка — це сума позицій окремих громадян з певного питання. А відтак на її формування та висловлення мають вплив світогляд, родинне виховання, рівень освіти й культури особи, її емоційний стан у даній момент. Оскільки кожне з джерел відображає дійсність з різним степенем адекватності, громадська думка, що створюється на цій базі, так може бути \"істинною\", тобто відповідною до реальних інтересів соціального розвитку, або \"хибною\", ілюзорною;

8) у розвинутому демократичному суспільстві звичними каналами виявлення громадської думки є друковані та електронні органи масової інформації, референдуми та опитування громадської думки, вибори органів влади, безпосередня участь громадян в управлінні, збори, маніфес-

тації, пікетування, страйки та інші способи виявити свою позицію;

9) активність функціонування і фактичне значення громадської думки в житті суспільства визначаються існуючими соціальними умовами: соціально-економічним і культурним рівнем розвитку суспільства, а також рівнем розвитку демократичних інститутів і свобод, у першу чергу свободи вираження думки — слова, преси, творчості, зборів, маніфестацій і т. д.

Головним будівельним матеріалом для громадської думки є інформація, а головними каналами її формування й вираження — органи масової інформації.

У цьому й реалізує себе журналістика в демократичному суспільстві як галузь суспільно-політичної діяльності.

Журналістика в демократичному суспільстві відіграє вирішальну роль на всіх етапах формування громадської думки, найголовнішими з яких є:

1) отримання інформації про подію чи факт; за джерела інформації правлять, звичайно повідомлення друкованих та електронних ОМІ;

2) осмислення отриманої через журналістику інформації на основі особистого світогляду, досвіду, потреб та інтересів, внаслідок чого формуються індивідуальні позиції й погляди на події і факти;

3) обговорення відмінних і розмаїтих індивідуальних позицій, що також здійснюється через ОМІ, обмін думками, їх зіткнення, дискусії, внаслідок чого відбувається зближення певної частини індивідушіьних позицій;

4) складання в підсумку моністичної чи плюралістичної громадської думки, способом виявлення якої знову стає журналістика.

Складність ситуації в інформаційному просторі України виявляється, з одного боку, в прагненні суспільства до оновлення життя і в неможливості, з другого боку, негайно зліквідувати дію негативних чинників минулого. Це й породжує істотні суперечності в становищі журналістики.

Довгі роки заборони публічного українського слова в Росії, витискування української мови з усіх сфер ужитку в СРСР привели до катастрофічного звуження аудиторії україномовної преси. Унаслідок цього в незалежній Україні частка україномовних періодичних видань не зросли, як того можна було сподіватись, а скоротилася під тиском дії ринкових чинників. \"Загалом в п>аїні частка періодичних україномовних видань станови п, лише 13 у ряді областей — п\'ять чи навіть три відсотки, — наводі.1 , у статті \"Турбота про ближніх чи самозречення?\" тіікі цифри молодші дослідник Юрій Колісник На 80% лишаються зросійщеними бібліотеки. Частка українських фільмів у інформаційному просторі становить два відсотки\".

У цих умовах застосування до України вимог, що виробилися й усталилися в традиційних національних демократичних державах, мусить бути потрактоване як політичне лицемірство і було б понауковому некоректним. В Україні склалася унікальна політична ситуація, пов\'язана з наявність в нашій державі великої кількості російського та російськомовного населення, яке аж ніяк не надається до ототожнення його з національною меншиною. Нав\'язувана російськими демократами українцям думка про те, що видання органами влади своєї преси чи утримування свого телеканалу — відхилення від норми, що цього, мовляв, немає ніде в світі, що це суперечить правилам демократичного устрою і є більшовицьким анахронізмом, — насправді ніщо інше, як спроба інформаційно обеззброїти молоду Українську державу.

Тим більше, що в усьому світі існує стійка практика державної підтримки суб\'єктів інформаційної діяльності. В Австрії, Франції, Нідерландах, Норвегії, Швеції уряд з метою забезпечення плюралізму думок надає субсидії газетам, які відчувають фінансові труднощі. Хто ж, окрім неї, захистить український інформаційний про-. Подбає про відродження української (за мовою і змістом) журналісті; ки? Адже ця справа, пущена на самоплив, призведе до остаточного придушення економічним ринком (принаймні в східних та південних регіонах) українських видань. Уже зараз у Харкові залишилась одна (!) українська газета \"Слобідський край\" і то тільки тому, що вона г ор> л-ном обласної ради народних депутатів. Це не просто тривожна, а доленосна для України ситуація. Адже без мови неможлива національна самосвідомість. Наявність української за мовою і змістом на Заході і переважно російської за мовою і змістом на Сході України мереж масової інформації здатна викликати з часом утворення двох окремих етносів у межах держави, що призведе до формування етнічної, а потім і національної самосвідомості, з неминучою умовою територіально-політичного розмежування в майбутньому східного й західного регіонів45.

Це створює ситуацію, за якої працівники україномовних мас-медіа та патріотично налаштовані політичні діячі просто-таки вимагають державної підтримки україномовних видань, відчуваючи їхню тимчасову неконкурентоспроможність з російськомовними друкованими ОМІ. Тут є проблема: адже дістаючи таку підтримку, видання втрачають самостійність мусять виконувати соціальні замовлення фінансуючії їх державних органів, а відтак — знову поступатися перед російськомовними ОМІ в повноті й широті та сміливості подачі інформації, гостроті соціальної критики.

Українська теорія журналістики останнім часом бшіансує між визнанням необхідності незалежної від держави системи ОМІ й утвердженням думки про необхідність її підтримки тією ж Українською державою. Яскравий приклад цього знаходимо в підручнику \"Теорія журналістики\" (К., 1998) визнаного авторитета в цій галузі А.З. Москаленка.