ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності

3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для багатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об\'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв\'язання консолідує націю, дає кожному громадянинові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналістика — це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політичного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних, економічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Передусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлумачення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності — зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна передплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах— \"Журналіст\" (Харків), \"Собеседник\" (Одеса) — проголошують себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнали, що видаються не лише в його, айв інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через ефірний чи дротовий (кабельний) зв\'язок і дозволяє слухачеві й глядачеві сприймати їх удома в зручний час.

5. Відкритість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільне цінні думки. Газети і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект \"масовості\" журналістики.

\"Масовій інформації\" протистоїть \"індивідуальна\" (особистий досвід) та \"спеціальна\" (фахові знання) інформація, але в сукупності разом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття \"масова інформація\".

Специфіку \"масової інформації\" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: \"суспільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)\". У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов\'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому аспекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність чи: мчів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути \"останніми\", відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувшіа парадоксальна вербальна формула, неодноразово чута по радіо: \"Передаємо останні новини\", — адже ці новини насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.

Ліпне підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.

У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прикметний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) \"Кузнецький міст\"30 (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відображенню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а виконувала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описано, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Переміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламентувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти журналістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: \"Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських партизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків\". Після відправки \"блискавок\" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кімната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути \"відлиті\" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з\'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як \"останні новини\".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки \"кореспондентський ковчег\" залишає столицю, газетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній журналістський твір і, складаючи, заучує його напам\'ять. Цей пронес триває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як \"Отче наш\". Відп-

равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки \"вистрілює\" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі завадити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій \"ремінгтон\" на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді.