ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → "Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико

Однак ці твердження фіксують не стільки реальну відсутність досліджень з журналістикології в зарубіжній науці (їх якраз не бракує), скільки наявність у цій галузі значної кількості суб\'єктивних, зроблених на рівні публіцистики спостережень, неможливість звести позиції дослідників до спільного знаменника. Войцехом Цісаком висловлена також важлива думка про інтердисциплінарний характер журнаггісти-кознавства. Так як і сама журналістика є професією професій, так і наука про неї є наукою наук, об\'єднуючи тут зусилля філологів, істориків, політолдогів, соціологів, філософів, психологів, правознавців та представників ін. наук.

Україна потрапила в розвитку журналістикознавства в специфічні умови, що мусять бути охарактеризовані в двох аспектах:

а) по-перше, виникнення журналістської освіти припало в нас на 1920-ті роки, тобто на радянський час, коли журналістика розвившися на Східній Україні лише під знаком комуністичної партійності, а на Західній Україні взагалі не існувало центрів підготовки журналістів. Радянське журналістикознавство з сучасного погляду виглядає, за рідкісними виключеннями, в цілому як псевдонаука, непридатна для використання в умовах гуманітарного суспільства;

б) по-друге, світовий досвід у справі розвитку журналістикознавства залишився довгий час несприйнятим Україною унаслідок перебування її за радянською \"залізною завісою\", тобто в цілковитій ізоляції від решти світу. У нас не перекладалися й не видавалися класичні зарубіжні праці, присвячені проблемам масової комунікації, не передплачувалися найбільш масові західні газети, що нагромадили значний досвід масово-інформаційної діяльності, а також не перекладалася класика світової журналістики й публіцистики, бо, заґрунтована на загальнолюдських цінностях, вона була здебільшого ворожою комуністичній ідеології тоталітарного спрямування.

Унаслідок цих обставин, проголосивши в 1991 році державну незалежність, Україна опинилася без науки про журналістику. Склалася ситуація, з а якої практично вся робота має розпочатися спочатку, досвід радянської науки мусить бути майже цілком відкинутий як непридатний для використання в громадянському (нетоташтарному) суспільстві, а натомість повинна бути створена нова наука про журналістику, причому в обсязі усіх трьох її компонентів: теорії, історії і практики журналістики. Це завдання й розв\'язують зараз українські науковці, що працюють на факультетах і відділеннях журнашстики вищих навчальних закладів. Слід сказати, що розв\'язують успішно і працюють досить інтенсивно.

Саме слово \"журналістика\" багатозначне. Цієї багатозначності не вдається уникнути і в його термінологічному вживанні, що часом

створює негативний ефект і призводить до втрати порозуміння між співрозмовниками. Існує багато визначень журналістики. З певною мірою умовності їх можна звести в такі рубрики: Журналістика — це

1) форма громадської та літературної діяльності по збиранню, обробці та поширенню інформації через канали масової комунікації, під якими розуміються передусім преса, радіомовлення, телебачення, інформаційні агентства, кіно, фото;

2) періодичні видання в цілому, а останнім часом і всі засоби масової інформації, включаючи електронні;

3) наукова дисципліна, що вивчає різноманітні проблеми даного фаху; це значення виразно простежується в такому словосполученні, як \"кафедра журналістики\"; більш точними для вираження даного значення нам уявляються терміни \"журналістикознавство\" або \"журналістиколо-гія\", які починають входити в ужиток нашої науки; але їхня конструктивна незграбність перешкоджає широкому використанню цих слів, а відтак автори воліють за краще лишатися в межах традиційного слововжитку;

4) професія журналіста; це значення простежується у висловах \"займатися журналістикою\", \"навчатися журналістиці\"12.

Теорія журналістики в Україні перебуває у стадії становлення. Після десятиліть однобічного функціонального погляду на журналістику як на засіб реалізації певної політики (що відбилося й в усталеному терміні \"Засоби масової інформації\", вживаному синонімічне до терміну \"Журналістика\") прийшов час замислитися над тим, чим є періодична преса для суспільства і навіщо вона йому, а відтак і переглянути визначення основного поняття масової комунікації.

І щоглибше науковці замислюються над цим питанням, тим послідовніше й категоричніше заперечують погляд на журналістику лише як на вид певної діяльності, засіб досягнення якихось цілей. Усе виразніше проступає та головна мета, на реалізацію якої та громадська й літературна діяльність зорієнтована. Усе сміливіше лунають голоси дослідників, які твердять: журналістика сьогодні мусить розглядатися не як засіб досягнення чогось і не лише як певного роду діяльність, а як

самодостатня цінність. А відтак мусить бути запропоноване й нове визначення журналістики, спрямоване на осягнення її самостійної ролі в суспільному житті, у якому б не була заперечена, але розширена попередня концепція журналістики як певного виду діяльності.

Як відомо, життя суспільства як саморегулівної системи забезпечується різними соціальними інститутами. Соціальний інститут — продукт розвитку людської культури, що становить собою сукупність норм, які регулюють стосунки між людьми в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Так, на конкретних етапах історичного розвитку людства виникають соціальні інститути шлюбу, власності, держави, права, церкви та ін. У відповідності до своїх інформаційних потреб суспільство утворило на порівняно недавньому, високому етапі історичного розвитку наймолодший соціальний інститут — журналістику, її призначення — забезпечувати всю суспільну вертикаль і горизонтшіь всебічними й точними повідомленнями про навколишню дійсність, а передусім про сферу соціальних відносин.

Таким чином, можна запропонувати нове визначення журналістики, яке виходить із самодостатнього її значення, констатує не її функції чи вказує на вид діяльності, а спрямоване на осмислення її конститутивних ознак. Отже:

Журналістика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об\'єктивного інформування всіх суб\'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегулівної системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських та навчальних закладів та установ.

Під суб\'єктами суспільного життя розуміються органи влади, організації й установи, заклади й підприємства, політичні партії та громадські організації, а також окремі громадяни. Суб\'єкти суспільного життя розташовані на всій території інформаційного простору України; повідомлення, виготовлені в столиці, негайно розходяться в регіони, а виготовлені в регіонах так само негайно досягають столичних реципієнтів. У такий спосіб здійснюється горизонтальна (географічна) організація інформаційного простору держави.