Чітко виражений зміст кожного літературного роду зробив можливим утворення певних абстрактних понять, що стали згодом естетичними категоріями — ліричне, драматичне й епічне — і вживаються сьогодні не лише для вказівки на приналежність до роду, але й на означення своєрідності художнього мислення чи певного письменника, чи літературної школи, чи стильового напрямку.
При аналізі жанру як конкретної складової роду треба йти таким же шляхом, намагаючись в першу чергу дослідити його зміст, а потім похідну від нього форму.
Жанр як представник літературного роду є завжди носієм певного родового змісту. Наприклад, і комедія, і трагедія, і драма завжди будуть відображенням суспільних суперечностей, тоді як нарис, повість, роман — відтворенням людського життя в усій різноманітності й багатогранності його виявів.
Істотним для розуміння жанрового змісту є також предмет жанру. Предметом траґедії є нерозв\'язні на даному етапі життєві суперечності, суспільні та міжособистісні антагонізми. Предметом байки є соціально-моральні відносини між членами суспільства. Гегелівське визначення роману як твору про конфлікт між поезією серця й прозою життєвих відносин та випадковістю зовнішніх обставин також враховує саме особливості жанрового предмета роману. Крізь призму жанрового предмета осмислюється як змістовна проблема обсяг твору. Адже від об\'єму безпосередніх явищ і фактів дійсності, що стали предметом естетичного освоєння, залежить і розмір твору.
Предметом оповідання чи нарису є окрема подія суспільного чи індивідуального буття. Навіть коли вони присвячені долі людини, остання постає в них як окрема подія народної долі, національної історії. Предмет роману включає в себе загальні закономірності суспільного та індивідуального буття, зосереджується на процесах реальної дійсності.
Для розуміння жанрової специфіки надзвичайно істотним є другий бік художнього змісту, а саме — авторська оцінка відображуваних явищ дійсності. Проте — знову наголосимо — для розуміння жанрового змісту важливо враховувати не індивідуально-конкретну концепцію світу, а найзагальнішу позицію автора, виражену як пафос твору.
Найбільш яскраво пафос як жанротворчий чинник виявляється в ліриці й драмі. Закономірно жанр оди пов\'язується з пафосом піднесе-
ного, гімну — героїчного, елегії — драматичного тощо. У драматургії жанрові найменування траґедії й комедії завдяки сталому їх пафосу утворили абстрактні поняття комічного й трагічного, що теж збагатили арсенал естетичних категорій.
Найскладніше виділити домінант}\' естетичного пафосу в епічних творах, які в силу специфіки свого предмета (буття в цілому) схильні до концентрації в собі різних типів пафосу.
Отже, жанровий зміст виражається в
1) родовому змісті,
2) предметі жанру і
3) естетичному пафосі.
Від жанрового змісту залежить і жанрова форма конкретного твору.
Так, наприклад, роман для передачі свого жанрового змісту вимагає розлогого сюжету як відображення певних життєвих процесів, значної кількості персонажів, розгалуженої композиції. Ода — урочистої лексики, піднесених образів, чіткої строфічної будови.
Жанрова форма завжди залежна від жанрового зміст}\' і є похідною від нього. Зміни останнього спричинюють, кінець кінцем, обов\'язкові зміни першого, хоча формі й властиве певне відставання від змісту в процесі невпинного розвитку літератури.
У процесі історичного розвитку ускладнилася сама людина, суспільне середовище, у якому вона побутує, стала більш розмаїтою сукупність зв\'язків особи із зовнішнім світом. Ускладнився сам предмет художньої творчості. Якщо раніше поділ на жанри цілком задовольняв теоретиків і практиків, то в XIX ст. вже знадобилися уточнення жанрової специфіки. Виникло поняття жанрового різновиду.
Жанровий різновид — це конкретна складова жанру, що виділяється на основі врахування
1) своєрідності проблемно-тематичного ядра твору,
2) специфіки його естетичного пафосу або
3) способу організації життєвого матеріалу.
Для виділення жанрового різновиду враховуються окремі сторони змісту твору, а саме:
1)тематика (історичний, родинно-побутовий, пригодницький і т. д. роман),
2)проблематика (філософський, політичний, публіцистичний тощо роман),
3) різновид естетичного пафосу твору (лірична чи сатирична комедія, гумористична новела, лірична чи епічна поема),
4) головна особливість поетики (роман у новелах, роман у листах тощо).
Основні поняття жанрології виникли в надрах літератури та науки про неї і лише потім були транспольовані в журналістику й використані її практикою й теорією. Зародившись у XVII столітті, журналістика спершу знала лише один жанр — короткої інформаційної замітки, новинарного повідомлення. Але в процесі історичного розвитку розширювала свої суспільні функції, ускладнювала способи відображення світу, вдосконалювала жанрову систему. Журналістика талановито й творчо використала нагромаджений художньою літературою жанровий арсенал.
Сьогодні вже є цілком очевидним, що журналістика, зокрема на рівні художньо-публіцистичної творчості, синтезувала в собі родові ознаки літератури. Журналістика — це епос, оскільки це розповідь про певні події, це проза як найбільш зручна форма існування епосу. Але журналістика — це й лірика, бо немислима без образу автора, цілком конкретної особи-оповідача. Нарешті, журналістика — це драма, бо вона не мислима без конфлікту, пошуку й відкриття суперечностей, зіткнення поглядів, думок, діалогічного викладу матеріалу у формі інтерв\'ю.
Унаслідок тривалого історичного розвитку в журналістиці утворилося три жанрові єдності: інформаційна, аналітична та публіцистична. Ми пропонуємо назвати їх журналістськими родами, бо рід — це не що інше, як група жанрів, об\'єднаних спільними ознаками. Традиція використовувати поняття роду для характеристики усталених груп журналістських творів вже складається в надрах теорії журналістики. Так, наприклад, відомий журналістиколог В.В. Учонова стало вживає поняття роду стосовно публіцистики. \"Публіцистичний рід творчості, — пише вона, — визрівав повільно і складно\". А відтак, пристосувати термінологічний апарат літературознавства до вивчення журналістики цілком правомірно і відповідає напрямкові руху новітньої наукової думки.
Першою такою єдністю є парадигма інформаційних жанрів до числа яких належать замітка, звіт, репортаж, інтерв\'ю. Особливістю інформаційного журналістського роду є
1) обрання за предмет новини, важливої суспільної події,
2) оперативне представлення її в об\'єктивному повідомленні,
3) зредукованість коментарів, суб\'єктивних оцінок, аналізу.
Замітка — найпростіший жанр оперативного газетного повідомлення, властивістю якого є стислість у подачі новини. Розрізняють два жанрові різновиди замітки: тверда і м\'яка. Тверда замітка передбачає