ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Метод журналістики Загальні уявлення про метод. Загальнофиіософські засади методу журналістики

У 1917 році Г. Хоткевич написав ще дві публіцистичні книжки \"Гетьман Іван Мазепа\" та \"Умови з\'єднання України з Московщиною\", які на історичному матеріалі доводили неможливість для українського народу й далі жити в Російській імперії, переконували в необхідності, скориставшись історичним моментом, домогтися утворення своєї незалежної Української держави.

Часто журналістові доводиться звертатися до соціологічних аргументів. Таке звертання має глибоку традицію. Як на приклад пошлемося на статтю Володимира Навроцького (1847-1882) \"П\'янство й проггінація в Галичині: розвідка статистична\", опубліковану в п\'ятій книжці альманаху Михайла Драгоманова \"Громада\" (Женева, 1882). Поштовхом до написання статті послужив висновок сеймової комісії про те, що в підупаданні селянських господарств винні п\'янство, темнота й лінивство самих господарів. Автор очима економіста й соціолога розстежує це питання. Виклавши цифрові дані прибутків середньоста-тистичної селянської родини та її витрат, він прийшов до незаперечного висновку, що навіть найменшій мірі вживання спиртових напоїв \"нема місця в селянськім бюджеті\", а відтак нормальна людина ніколи з внутрішніх чинників не вдасться до пияцтва.

Причиною існуючого п\'янства В. Навроцький називає пропіна-цію. \"Це така привілегія, — пише він, — на підставі котрої в кождім галицькім селі й містечку тільки властитель більшої (\"табулярної\") або шляхецької посілості земської, мас виключне право продукування и шинкування головних спиртуозних напитків: горівки, пива й меду\".

Вивчивши статистику, В. Навроцький пропонує висновок: причина п\'янства не лежить всередині народу, ні в його національнім, ні в соціальнім характері, вона нав\'язана йому певною \"правною\" інституцією. \"Держава віддана той народ, із зв\'язаними руками, найнікчемнішій з цілого світу аристократії в оренду, для його визискашія аж до послідньої каплі поту, аж до його послідніх, навіть моральних нащадків\".

Слід відзначити, що питома вага соціологічних аргументів у сучасній масово-інформаційній ситуації зростає. Наша спільнота все більше довіряє різного роду статистичним даним, соціологічним опитуванням, спеціальним працям з соціології. Часто самі видання проводять свої соціологічні кампанії, покликані дати відповідь на актуальне для регіону чи країни в цілому питання.

У статті В. Навроцького спостерігаємо перехід до ще однієї ка-теґорії наукових аргументів: правничих, юридичних. Розкривши зміст закон}\' пропінації, автор встановив прихований механізм, що повертав ситуацію на користь панівного класу.

Правові арґументи журналістика використовує часто, і не лише в матеріалах на кримінальну тему. Навпаки, тут все більш-менш ясно: є злочин і встановлена міра покарання за нього. Але в житті трапляються тисячі побутових цивільних ситуацій, які також потребують правового розгляду. З цього погляду знання законів (не лише про масово-інформаційну діяльність) є обов\'язковим для журналіста.

Як на певний парадоксальний приклад пошлемося на памфлет Миколи Хвильового (1893-1933) \"Україна чи Малоросія?\" (1926), у якому автор, полемізуючи з тодішньою партноменклатурною верхівкою, посилається на найвищий правовий документ держави — Конституцію, незнання якої опонентом він встановив. \"Хвиля ображається, — писав М. Хвильовий, — що ми назвали Україну самостійною державою. От тобі й раз. А хіба вона не самостійна? Перехрестіться, камраде, та подивіться в нашу конституцію. Розгорніть параграф перший і уважно перечитайте\".

Позиція, що її відстоює журнашст, мусить бути обов\'язково узгоджена з законом. Без перебільшення можна твердити, що у знанні законів і в узгодженні з ними своєї діяльності полягає свобода журналіста. Правові аргументи виявляються найбільш ефективними у величезній кількості публікацій, де мова йде про життєво важливі проблеми громадян.

Окрім використання як наукових аргументів даних історії, соціології й права, приклади чого ми розглянули, журналіст може звертатися й до інших наук, якщо того вимагає його тема й мета.

3. Аргументи у вигляді документальних даних. До них звертається журналіст тоді, коли дослівно цитує певний матеріал чи посилається на певний документально встановлений факт. Нагадаємо, що під документами в журналістиці розуміють зафіксовані письмово (чи за допомогою інших знаків: звукових, зорових) факти, події, епізоди реального життя. За формою використання в журналістському тексті це можуть бути цитати з першоджерел, посилання на архівні матеріали, офіційну статистику, виступи ОМІ, спеціальну літературу, мемуаристику тощо.

Майстерно використовує аргумент у вигляді документальних даних Іван Багряний у вже згадуваному памфлеті \"Чому я не хочу повертатись до СРСР?\" Розвиваючи тему злочинів Радянської держави проти українського народу, він знаходить такий доказ.

\"Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, — пропонує він читачам, — розкрийте її на букву \"у\" і прочитайте в рубриці \"УРСР\", що там написано.

Це документ, — нагадує публіцист. — А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів.

Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року?

А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів?

Разом це виносить яких понад десять мільйонів. Де ж вони ділися ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні \"Цвітучого соціалізму\"

Відповідаючи на це запитання, Іван Багряний розповів про безжальне винищення українського народу в російській державі під новою назвою СРСР, про свій гіркий досвід бути українцем у цій державі, пояснив усьому світові неможливість для сотень тисяч українських емігрантів повернутися в радянське пекло. Ця невеличка публіцистична праця мала величезний розголос у світі, була прокладена усіма світовими мовами і спричинилася до реабілітації третьої хвилі української еміграції в очах світової опінії.

Фактично-докумснтальні докази виступають головними й найважливішими в журналістській праці, вони пов\'язані саме з інформаційним забезпеченням майбутнього твору, мусять бути дбайливо дібрані й сумлінно викладені.

Психологічні аргументи — це такі, що становлять собою опис почуттів, переживань, настроїв людей. Дослідники журналістської творчості наполегливо радять обов\'язково показувати людину з психологічного боку: розкривати її душевні переживання, роботу думки, характер, настрої, уподобання, вболівання. У коротенькій інформаційній замітці цього не покажеш. Але в більш докладному виступі: нарисі, есе, історичному чи політичному портреті, тобто в публіцистичній творчості, слід зображувати людину в дії, розкривати всю складність її буття.

Третій тип аргументів (якого не знає ні логіка, ні право) — образні, емоційні докази. Образ як аргумент вживається в процесі публіцистичного доведення істини тоді, коли йдеться про конкретно-чуттєву характеристику явища.

Типи образів у журналістиці зустрічаються такі ж, як і в художній літературі: образ — картина дійсності; образ персонаж; образ сюжету, події; образ автора; художня деташ>, мікрообраз. Характеристика типології образів передбачена в курсі \"Теорія літератури\", що читається за навчальним планом паралельно з курсом \"Основи журналістики\".