ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Журналіст як суб\'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озброєні методологічною культурою. Воші мусять глибоко розуміти закони масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади журналістики, чинники її ефективності; вони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати Гарантією майбутнього професійного успіху спеціаліста, він мусить узяти від університету все, що навчальшій заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій людині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфери дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшукайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста — це безкінечне самовдосконалення.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не знає кінцевого рівня майстерності, вона завжди містить у собі можливість для ще дальшої еволюції. Журналіст — semper tiro (завжди учень). У нього немає поняття \"після роботи\", бо неможливо виключити себе з потоку духовної праці. Хороший журналіст вічно поглиблює свої знання, ста с справжнім фахівцем у своєму тематичному напрямку, багато читає, працює в бібліотеках, збирає досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль, опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістику іноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасом професія — це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характеру способу життя набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чи перебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театрі з коханою жінкою. Журналіст здійснює свої функції безперервно.

\"Журналістська праця, — пише з цього приводу авторитетний викладач журналістики професор В.Й. Здоровега, —- це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реальності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із тим, що майстерність журналіста — це всього-навсього вправне володіння пером чи добре \"підвішений язик\"8.

Ви обрали професію, де не припиняється духовна праця, де триває вічний пошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста — це величезна моральна відповідальність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона й стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Ми живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцисткою, із утвердженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботи державного апарату. Ваше покликання — їх захищати. Вам доведеться розглядати численні міжлюд-ські й міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону

буде нелепее. Ваше слово може врятувати, а може й погубити людину.

Тим, хто хоче познайомитися з цим аспектом діяльності журналіста, радимо прочитати роман Леоніда Жуховицького \"Зупинитися, озирнутися...\" (\"Остановиться, оглянуться..\", 1973), у якому описано професійну діяльність співробітника відділу фельстонів однієї з центральних радянських газет Георгія Неспанова. Якось з подачі одного з керівників газети, Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: написав фельетон про препарат Єгорова-Хворостуна, який нібито не допомагає при лікуванні лейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають на повторній перевірці.

Стаття зробила свою справу — затаврувала горе-винахідників ім\'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидів лейкозів. Випробувавши всі заходи, лікарі вдалися й до останнього: препарату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також проводили аналогічний курс лікування, одужала. Різниця між ними полягала в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ніну —- на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати. Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікації Неспанова, препарат Єгорова-Хворостуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомшений наслідками своєї публікації. Його друковане слово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншим хворим препарат міг би допомогти! Виявилося, що він ефективний у вузькій галузі — проти хвороби Ковача, що й повинні були б установити додаткові його випробування.

Георгій Неспанов прагне відновити справедливість, але це зробити не так і легко. Його газета відмов.\'Іяється давати спростування, боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів через визнання власної помилки. Бояться за свої крісла й керівники газети. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився професійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фельєтоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації, не зустрівся з головним автором препарат}\', Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо він жив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інституту імені Палешана, директор якого також готував препарат проти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушний крок: організовує в іншій центральній газеті фельєтон проти самого себе. Розвінчання його помилки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних

учених цим лікарям і зрівняє їхні шанси в боротьбі з препаратом Інституту Палешана. Але ціна цього викриття — знилгення імені й\'.урналіста, викреслення його з поля професійної діяльності. По суті Георгій пішов на професійне самогубство в ім\'я торжества істини й справедливості.