ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Журналіст як суб\'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста

Надихають слова Петра Тарасюка: \"Свобода слова — над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб\'єш і не задушиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя\",

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрати найбільш небезпечну з усіх інтелектуальних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри таланту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає, що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати в журналістиці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика — то все ж таки не література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів \"бездарності\" Геніїв замолоду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше \"трійки\". А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні оповідання твердіш, що письменник помре у п\'яному вигляді під парканом... М. Салтиков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав \"двійку\" з резолюцією вчителя: \"Не знаєте російської\". Ф. ЦІатапіна не прийняли до консерваторії. Про Вальтера Скотта професор університету сказав: \"Він дурень і залишиться дурнем\". Німецький математик К.Ф. Гаусе був пасинком у школі й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й математика. Геній біофізики, фізіології та психології Г.Л.Ф. Гельмгольц вчився в школі так, що вчителі вважали його недоумком. Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його категоричний вирок: \"Тине можеш співати!\". . , .,

Таємнича природа таланту. \"Вундеркінди\" не завжди підтверджували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у науці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встеле-

ний тернами. Сучасники глухі до її відкриттів і -звершень. І лише згодом приходить суспільне розуміння величі діяча. Журналістика, однак, таких прикладів не знає. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнали інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючі образи, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бути журналістом високого класу.

Якщо ви не \"згоряли від допитливості\", від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати на інший кінець міста, щоб стати свідком або узяти участь в історичній події, то ви не маєте підстав вважати себе готовим до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й творчості. 1 почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в професії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганий тесля псує дерево, а поганий журналіст — людей, суспільство.

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість завдань, заданість тем, обмеженість обсягів текстів, обов\'язковість виконання й негайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, професія журналіста цікава саме як творчість — універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії про журналістику.

Часом буває так, що талант \"дрімає\" в людині, вона здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непереборного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журналіст Карел Чапек (1890-1938) у гумористичній книзі про газетярство \"Як це робиться\" кепкував з приводу журналістської освіти. \"Наскільки мені відомо, —писав він, — ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться журналісти. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав журналіста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин залишив попередню професію. Бувають і невдахи, які просто \"пристроїлися в газеті\". Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в парламент або директором у банк, а ось \"пристроївся в газеті\" кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по моло-

дості напише Іцо-небудь у газету. На превелике здивування автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина в халаті говорить йому: \"Напишіть нам що-небудь ще\". Таким чином, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але й це не обов\'язкова умова. Журналістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі\"7.

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія виготовлення новіш та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без поперед-ньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Журналістська освіта набула поширення як обов\'язкова умова наступного професійного успіху. З\'явилася й когорта молодих людей, що вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв\'ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми — разом з ними.