ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Міжнародні відносини. Міжнародна економіка. ЗЕД → Діяльність ООН в умовах «холодної війни»

Треба було шукати альтернативу, бо життя породжувало чимало конфліктів, які не піддавалися врегулюванню шляхом переговорів. До того ж характер конфліктів, що вибухали після другої світової війни, був не завжди таким, як це передбачалося в 1945р. Конфлікти виникали не тільки між державам,але й усередині держав у вигляді громадянських воїн, рухів визволення з-під колоніального ярма. Ставало очевидним, що застосування міжнародної сили в таких конфліктах малопродуктивне, а часто і шкідливе. Бо важко було визначити, яку конфліктуючу сторону треба підтримувати. Тим більше, що всі конфлікти, пов\'язані з анти колоніалізмом чи внутріполітичною боротьбою в країнах між лівими і правими, розглядалися супердержавами крізь призму своїх стратегічних інтересів.

Отже, життя підказувало нову, не передбачену Статутом форму підтримання миру: використання збройних контингентів, але без застосування їхньої бойової сили. Так народилися операції ООН з підтримання миру. Вони були імпровізацією, побудованою на положеннях і ідеях глав VI i VII Статуту та реаліях міжнародного життя. Як слушно зазначав Генеральний секретар ООН Даг Хаммаршельд, характеризуючи правові основи операцій ООН, їх треба було б віднести до неіснуючої глави \"шість із половиною\". Ця думка виглядає цілком слушною, оскільки операції з підтримання миру за своїм змістом і характером є дещо середнє між методами мирного врегулювання спорів, передбаченими главою VI, і примусовими заходами, передбаченими главою VII, але без практичного застосування сили проти порушника миру.

Перші спроби використання військового персоналу ООН мали місце в 1947р. в Індонезії й на Балканах, але тоді були залучені невеликі групи офіцерів, які діяли не під керівництвом Генерального секретаря.

У 1948р. у зв\'язку з арабо-ізраїльською війною була створена Організація ООН для спостереження за перемир\'ям.

У 1949р. ООН створила групу спостерігачів в Індії й Пакистані. Досвід цих перших груп спостерігачів проклав шлях до інших форм і методів підтримання миру. В перші післявоєнні роки ще не фігурував термін \"операції з підтримання миру\". Вживалися такі назви, як \"легіон ООН\", \"польові кадри ООН\" та ін.. Термін \"Підтримання миру\" вперше увійшов у міжнародний лексикон у 1956р., коли у зв\'язку з конфліктом Англії, Франції та Ізраїлю з Єгиптом Перша надзвичайна спецсесія Генасамблеї ухвалила резолюцію про створення Надзвичайних Збройних сил ООН, які діяли в зоні Суецького каналу понад 10 років.

Назва \"операції ООН з підтримання миру\" остаточно усталилася в 1965р., коли Генасамблея створила Спецкомітет з операцій з підтримання миру. Особливість таких операцій полягає в тому, що військові контингенти використовуються не як бойова сила, а як механізм для припинення ворожнечі і як буфер між конфліктуючими силами.

У формуванні операцій ООН як методу врегулювання міжнародних конфліктів важливу роль відіграв досвід Надзвичайних сил ООН у зоні Суецького каналу. Особливість цієї операції полягала в тому, що вона була розпочата не рішенням Ради Безпеки, а Генасамблеєю. Справа у тому, що учасниками конфлікту були два постійні члени Ради Безпеки – Англія і Франція, які мали право \"вето\". Склалася кризова ситуація. У зв\'язку з цим Рада Безпеки ухвалила резолюцію про скликання надзвичайної спеціальної сесії Генасамблеї на основі резолюції 1950р. \"Єдність на користь миру\". Ця резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю у зв\'язку з війною в Кореї, передбачала, що коли в умовах порушення миру або акту агресії Рада Безпеки неспроможна діяти через відсутність єдності серед її постійних членів, Генасамблея може вдатися до необхідних кроків аж до рекомендації використання збройних сил з метою підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки.

Сутність конфлікту полягала в тому, що в липні \"956р. Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу, що зачіпало інтереси Англії та Франції. В цій загостреній ситуації 29 жовтня ізраїльські війська вдерлися на територію Єгипту, просуваючись до каналу. Розвиток подій призвів до воєнного втручання також Англії та Франції.

Шукаючи союзників у боротьбі проти англо-франко-ізраїльської агресії, президент Єгипту Гамаль Насер звернувся до міжнародного співтовариства із закликом про допомогу, і радянське керівництво з розумінням поставилося до можливості направлення добровольців. Виникла надзвичайно небезпечна ситуація, оскільки в міжнародний конфлікт були втягнуті великі держави.

В цих умовах 1 листопада 1956р. розпочалася перша надзвичайна сесія Генасамблеї, присвячена суецькій кризі. Вона Закликала негайно припинити вогонь, вивести війська і вжити невідкладних заходів для відновлення судноплавства на каналі.

Англія і Франція заявили, що вони погодяться на виконання резолюції тільки в разі введення в зону військ ООН. 4 листопада Генасамблея ухвалила резолюцію, що пропонувала створення Надзвичайних Сил ООН. Резолюція була прийнята 57 голосами. 19 представників держав утрималися, зокрема представники соціалістичних країн, які вважали, що проти агресорів треба було вжити жорсткіших заходів.

У цій операції брали участь контингенти 10 країн (Канада, Швеція, Фінляндія, Данія, Індія та ін..). Надзвичайні Сили ООН налічували до 6 тис. чоловік. Керував операцією Генеральний секретар, якому допомагала група військових – представників країн-учасниць. Військове керівництво здійснював Командувач Сил, призначений Генасамблеєю за рекомендацією Генерального секретаря Дага Хаммаршельда. Командувач діяв під керівництвом Генерального секретаря. Своєрідною емблемою ООН стали запропоновані Дагом Хаммаршельдом блакитні каски й берети.

  1. ООН і перші кроки в галузі роззброєння

Аналіз положень Статуту ООН свідчить про те, що ставлення її у 1945р. до проблеми роззброєння мало свої відмінності. Тоді роззброєнню не надавалося провідної ролі в досягненні головної мети: миру та безпеки. Це пояснювалося, мабуть, тим, що на той час ще невідомо було загрозу ядерної зброї, а сумний досвід Ліги Націй не давав відстав для оптимістичних надій щодо реальності ідеї роззброєння. Тому, якщо Статут Ліги Націй закликав до скорочення озброєнь, Статут ООН лише проголошував мету регулювання озброєнь.

Концепція міжнародної безпеки будувалася на ідеї колективних дій, у тому числі й воєнних, проти порушника миру. Стаття 43 Статуту зобов\'язує всіх членів організації надавати Раді Безпеки на її вимогу збройні сили для підтримання миру й безпеки. Стаття 45 зобов\'язує тримати в стані негайної готовності контингенти національних військово-повітряних сил для спільних міжнародних примусових дій. Створювався Воєнно-Штабний Комітет як допоміжний орган Ради Безпеки для підтримання міжнародного миру й безпеки і надання їй допомоги у використанні військ, командування ними, а також регулювання озброєнь і \"можливого роззброєння\" (ст.47).