ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Міжнародні відносини. Міжнародна економіка. ЗЕД → Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією (конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.)

Реферат на тему:

Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією (конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.)

Мало не з першого дня існування, Україна, як де-юре незалежна республіка, практично завжди вважалася на Заході частиною Росії. Тому, і про налагоджені стосунки Європи з Україною мало хто впевнено скаже в будь-який історичний час. Особливо за радянської влади через жорстку диктатуру всі зовнішні зв\'язки здійснювалися лише через Москву. Але в УРСР існувала добре налагоджена інституція, зокрема, Міністерство закордонних справ УРСР (1944 р.), що своєю роботою зробило значний внесок в тому числі і в створення ООН. Втім, не дивлячись на це, самостійні зовнішні стосунки УРСР з іншими країнами обмежувалися насамперед культурною співпрацею. Навіть в час, коли в Європі відбувалися інтеграційні процеси, що почалися в 1950-х роках згідно плану Р. Шумана й Ш. Моне, економічний та політичний вихід України на Захід був вкрай обмежений.

Однак Україна давала про себе знати навіть під владою СРСР. В 1970 р. Перший секретар ЦК Компартії України П.Шелест написав книгу \"Україна Наша Радянська\", після якої у Західній Європі настав шок. За матеріалами роботи виходило, що УРСР найсильніша в економічному плані країна в Європі, яка по деяким сферам промисловості (ракетно-космічна (НПО „Південне\" у Дніпропетровську), транспортне авіабудування (ОКБ О.К.Антонова у Києві та авіаційні заводи в Києві й Харкові) холодильна промисловість (НПО \"Холодмаш\" в Одесі) та інш.) лишила далеко позаду все те, що мали країни Західної Європи. Так Україна, де-факто стала самостійним суб\'єктом взаємовідносин, як в контексті з СРСР (будівництво трубопроводу Уренгой-Памари-Ужгород), так і поза контексту з СРСР (контакти французької фірми \"Турбомека\" з Запорозьким двигунобудівним НПО ім. Івченко та київським ОКБ ім. Антонова). Цікаво, що активність Заходу проявилася лише в часи Перебудови, хоча прагнення до цього ми можемо прослідкувати і раніше.

24 серпня 1991 р., була проголошена незалежність України, що було підтверджено 1 грудня 1991 р на референдумі, який 2 грудня Парламентська Асамблея Ради Європи назвала дуже демократичним і запропонувала співпрацю Україні [1].

Звідси бачимо, що Західна Європа, зокрема, Європейський Союз, з самого початку був зацікавлений в співпраці з незалежною Україною. Вона мала бути здебільшого економічною, щоб допомогти Європі протистояти США. Керівники ЄС вважали, що Україна сприятиме їм у свого роду „економічній та політичній холодній війні\" з Вашингтоном, але навіть ця допомога, по всіх розрахункам, Європі обходилась би дуже дорого. Все це призводило до того, що в виграші при співпраці з ЄС залишалася б виключно Україна в будь яких ситуаціях. Її в ЄС не бажали приймати, але запропонували широку співпрацю, щоб Україна не потрапила в НАТО і не підпала під вплив США [2].

Крім того не останню роль зіграв ядерний статус незалежної України. Вона не очікувально для себе стала третьою ядерною державою в світі, а основна маса тепер вже її ядерної зброї була направлена саме на Західну Європу. Проте уряд України погодився на її ліквідацію за американською програмою Нана - Лугара (1992 р.). Так ініціатива потрапила в руки США, керівництво яких діяло згідно концепції „Великої шахівниці\" З. Бжезинського. М.С. Покась з цього приводу писав, що Захід в період з 1991 по1996 рр. сприймав Україну як собі рівну на всіх рівнях: економічному, політичному... Але з вивезенням останньої ядерної боєголовки (1996 р.) Захід зменшив свою активність по відношенню до України [3].

Денукліїзація України - це перемога США і програш ЄС. Але ЄС продовжувало співпрацювати саме з Україною. По економічному та науково-технічному потенціалу вона була вище за інші радянські республіки, окрім Росії. Лідери ЄС, саме з Україною намагалися подолати науково-технічні та економічні вади свого фактично конфедеративного об\'єднання, що б не відставати не тільки від США а й від Росії. В Києві, плани й дії європейських політиків зустрічали повне розуміння. Тому, 14 червня 1994 р. Україна, першою з країн СНД підписала з ЄС Угоду про партнерство і співпрацю. Ініціативу проявляв Європарламент. Тобто, економічно у відносинах з Україною ЄС більш зацікавлений ніж політично. З Російською Федерацією аналогічний документ підписали через 10 днів - 24 червня 1994 р.

Не останнє слово сказали українські політики. Спочатку Україна, за Л.М. Кравчука, орієнтувалася на Захід, потім, за Л.Д. Кучми, на Росію. В цьому були і плюси і мінуси. Україні було не вигідно попадати в залежність від США в сфері обігу товарів народного вжитку, тому що в Америці виробнича сфера, як і в колишньому СРСР була занадто мілітаризованою, а якість товарів народного вжитку не відповідала сучасним вимогам.. В цей час Україна харчувалася продуктами з Польщі, і одягалася в Турції, тоді як в США, наприклад, весь ринок автомобілів з 1989 р. захопили японські фірми, а ринок електричних кип\'ятильників, майже не монополізувала продукція українського КПО ім. Артема [4].

Якщо врахувати мілітарізованість економіки США і геополітичні реалії, то діяла політика захисту свого військового потенціалу. Українські товари високоякісної міліарної сфери скупалися за безцінь (Авіаносець \"Ульяновск\" , побудований на 20% в 1992 р купила за ціною металобрухту американська фірма). Але пізніше українці продавали зброю за ринковими цінами [5]. Американців це не влаштовувало. Виходило, що США вигідні лише в політиці, як лідер [6]. Однак і з ЄС стосунки лише пожвавлювалися рік від ріку. Країни ЄС могли дати дешевий товар, а Україна дешеву робочу силу (приток іноземців оживляв націоналізм). В додачу ЄС цікавили авіаційно-ракетні сфери, зокрема, ОКБ ім. Антонова [7].