ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Страхування. Соціальне страхування → Страхування здоров’я громадян в Україні

Курсова робота

Страхування здоров\'я громадян в Україні

Вступ

1.Необхідність і сутність страхування здоров\'я громадян

2.Характеристика форм і видів страхування.

3.Оцінка сучасного стану страхування здоров\'я громадян України та перспективи його розвитку.

Вступ

Слово \"страхування\" увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах: \"insuranse\" в англійській, \"versicherungs\" у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження. В основі його слова \"securus\" і \"sine cura\", які означають \"безтурботний\". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У фаховій літературі питанням з\'ясування поняття страхування також приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту категорії \"страхування\" дійти не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту ні в якому разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об\'єктивну стабільність сутності страхування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь. Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу. Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі \"Про страхування\": \"Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)\". У Законі зафіксовані головні елементи, що формують поняття страхування. Це мета страхування захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Указується на те, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових полісах. Підкреслено джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат. Водночас ретельне вивчення поняття страхування і співставлення різних його тлумачень у наукових працях показують, що офіційне визначення терміна перевантажене правовими аспектами. Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб\'єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб\'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту. З урахуванням вищесказаного провідні економісти нашої країни дають таке визначення поняття \"страхування\": Страхування це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього. Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, виходили насамперед не із сутності самої категорії страхування, а вважали, що функції страхування \"...є зовнішніми формами, які дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція знаходить конкретне, специфічне виявлення у функціях, притаманних страхуванню, ризиковій, попереджувальній і заощаджувальній\" (Страховое дело / Под ред. Л. Й. Рейтмана. М.,1992.С.17). До речі, думка про те, що фінансам притаманна розподільна функція, не є загальновизнаною. Так, велика плеяда відомих учених у галузі фінансів із Санкт-Петербурзького університету економіки та фінансів уже протягом багатьох років переконливо обстоює інші тлумачення функцій фінансів, зокрема створення і розподілу, використання грошових доходів і фондів. Деякі науковці одну із функцій фінансів убачають у забезпеченні процесу відтворення. Теоретичні і практичні намагання розглядати страхування як вторинну категорію щодо фінансів (у їх вузькій інтерпретації) завдають шкоди розбудові господарського механізму, і особливо у зв\'язку з поступовим переходом країни до ринкової економіки. За умов, коли державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалось на об\'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету. Інша ситуація створюється в ринковій економіці. Тут страхування переведено на комерційні засади. Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності. Страхування розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що страхові компанії, як і інші підприємства, мають своє фінансове господарство, яке призначене для забезпечення статутної діяльності. У цій частині страхування входить до фінансів підприємств і галузей.

1.Необхідність і сутність страхування здоров\'я громадян

Економічна необхідність страхової пслуги для фізичних та юридичних осіб. Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров\'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки. Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб\'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки. Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров\'я багатьох людей. Неіцасні випадки це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров\'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди). Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків являє сутність ризику. Поняття \"ризик\" має кілька значень. Його часто ототожнюють з небезпекою, що загрожує тому чи іншому суб\'єктові або об\'єктові. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхування розглядатись як ризик. До страхових ризиків відносять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи. Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об\'єктивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків. Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів із протистояння стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об\'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, пильна увага приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо. Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, зростання криміногенних явищ призводять до появи безлічі нових ризиків. На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди обсягом понад 140 млрд доларів. Якщо така аварія є, на щастя, винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об\'єктах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в країні практично щодня. Великі ризики зумовлюються також новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві і в побуті. Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, котрі породжуються зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму. Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей. За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об\'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії \"страховий захист\". Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов \'язаних з ними втрат, Для того щоб система заходів з попередження, подолання і відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства. Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планового чи звітного оформлення, котре характеризувало б його величину. Не існує й спеціального органу управління цим фондом. До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, іцо використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями, самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення. Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед це теоретичні концепції формування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо. Відомо, що в країнах соціалістичної орієнтації існувала практика, сутність якої стосовно страхового фонду полягала у віднесенні витрат на страхування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. У країнах капіталістичного світу перемогли погляди, згідно з якими джерелом поповнення страхового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фонду тут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство, компенсуючи шкоду, заподіяну страховими ризиками. За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища, переважний обсяг готової продукції і фінансових ресурсів була державною. Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайного випадку збитки, яких зазнали підприємства, відшкодовувались переважно із загальнодержавних коштів. Для цього створювались резервні фонди при урядах СРСР та кожної республіки, які входили відповідно до союзного і республіканського бюджетів. У деяких республіках ці кошти використовувалися насамперед у боротьбі з наслідками землетрусів у високосейсмічних регіонах Туркменії, Узбекистані, Вірменії, Молдавії та інших. В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов\'язані з запобіганням і ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін. Держава, доки не розвинені інші форми захисту власності, змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чи знищених стихією або через збіг несприятливих обставин підприємств, доріг та інших об\'єктів як виробничого, так і соціального призначення. Страховому захисту досить довго значною мірою сприяв державний позичковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонний розрив між витратами виробництва і доходами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, не залежних від господарства, підприємствам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюджету. Такий режим використання позик частково спричинювався до заміщення ними потреби у страхуванні. Покладання на кредит не властивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення, матеріального забезпечення, терміновості і платності за користування. Зрештою кредит втрачав свої сти-мулювальні властивості. Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, що виникала, як правило, з не залежних від позичальника причин. Часто допомога надавалася на безповоротних засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помилковими рішеннями вищестоящих організацій. Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на страховий захист. Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості самострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошові резерви. Такі фонди дозволяють покривати шкоду, завдану дрібними ризиками. Перевага самострахування полягає в тому, що воно дає змогу оперативно вирішити питання відшкодування невеликих збитків. Крім того, не потрібно платити на сторону страхові премії. А вони передбачають витрати не лише на відшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом чи нещасним випадком, а й спрямовуються на покриття всіх витрат з утримання офісу на формування прибутку страховика. Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування. Така особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків. До того ж витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах. Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження і використання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже при самострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть бути в неліквідній формі. З викладених тут та інших міркувань цей канал формування коштів для страхового захисту об\'єктивно не може посідати визначальне місце у структурі сукупного фонду страхового захисту. Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора.. Кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фонду, що створювався методом страхування. Цим методом можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазначених видів страхування. Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другий план. Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже процес роздержавлення власності вимагає відповідних змін і в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на дедалі частіше прийняття рішень про страховий захист на рівні підприємства, розширення меж самофінансування. На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавство дозволяє доводити його розмір до 25% від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти фонду постійно перебували в ліквідній формі. Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави. За значного дефіциту бюджету неможливо передбачити в ньому серйозні резерви. Значно ослабла роль у страховому захисті і -позичкового фонду. Він перестав бути єдиним державним фондом. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних позичкових фондів. На 1 січня 1998 року в Україні було 228 комерційних банків. Кожний із них володіє самостійними ресурсами. Банки здебільшого не в змозі і не мають економічного інтересу надавати тривалі (на кілька років) та ще й на безвідсоткових засадах відстрочки повернення позик. Не можуть розраховувати підприємства і на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано. Негативно позначилась на організації самострахування суб\'єктів господарювання жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди. Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі припадати на фонди, створювані методом страхування. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров\'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою. Необхідність страхування випливає з права власності або володіння тим чи іншим об\'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більше складного виробничого технологічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об\'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо. Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко і юридичні) особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров\'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, при тривалій або постійній втраті працездатності застрахованого, а також у разі настання інших, спеціально обумовлених подій. Очевидно, що страхові виплати не повинні перевищувати реально втрачених доходів страхувальника і його витрат на лікування, аби не стимулювати завищення необхідних термінів лікування. У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності. Страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи. Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи. Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менш як 10 % страхового поля, регулююча роль цього економічного важеля ще мало помітна, на відміну, наприклад, від Японії, де страхуванням охоплені практично всі підприємства й громадяни. Важко уявити підприємця, який ризикнув би зайнятись тим чи іншим бізнесом, зігнорувавши страхування. Такі дії суперечили б здоровому економічному глузду. Проілюструємо це таким прикладом. Нова фірма має намір займатись в\'їзною торгівлею хутряним одягом. Підприємець для організації цього бізнесу має у своєму розпорядженні 80 тис. грн. При цьому 20 тис. грн. потрібно авансувати на придбання спеціального автомобіля, а решту коштів спрямувати на закупівлю товару та інші витрати. Припустимо, що за такої структури розміщення капіталу підприємець отримає середньоденний прибуток у 500 грн. протягом 250 днів на рік. Проте автомобільний транспорт характеризується як найбільш небезпечний. Перед підприємцем постає проблема: що вигідніше створити власний резерв коштів на випадок термінової необхідності заміни автомобіля чи вдатися до послуг страхової компанії? Уявімо ситуацію, що власник не застрахував автомобіль. У такому разі він матиме економію на страховій премії (наприклад, 8% від вартості автомобіля, тобто 1600 грн. на рік). Водночас утриматися від придбання страхового полісу означає для підприємця необхідність зарезервувати з метою самострахування транспортного засобу, а отже і безпеки свого бізнесу, не менш як третину всього капіталу (20 тис. грн.). Це суттєво зменшує фінансові результати діяльності. У даному випадку на авансований капітал буде отримано прибутку не 125000, а лише 83330 грн. Отже, втрачений прибуток буде більшим за страхові платежі на 40070 грн., або в 25 разів. Хоч приклад і умовний, але він добре відбиває ті переваги, які надає страхування. Можливості страхування зростають із розширенням кола страхувальників, а це, у свою чергу, підвищує фінансовий потенціал страховиків. На посилення саме цих тенденцій слід очікувати в найближчій перспективі.