ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Наукознавство. Інновації. Біографії → Методологія науки та її структура

Реферат на тему:

Методологія науки та її структура

На початку ХХ століття до науки щорічно долучалися тільки десятки людей. Сьогодні наукова діяльність стала масовим соціальним явищем. Спостерігається інтенсивний процес проникнення методів і принципів наукової діяльності у всі сфери соціальної діяльності (освіту, медицину, фізичну культуру, політику, економіку, фінанси, бізнес, управління, між особистісні стосунки тощо). Таке зростання масовості в науці вимагає спеціальної підготовки, створення відповідних алгоритмів які б полегшували входження в професійну наукову діяльність [Білуха М.Т., 2002].

Дана стаття розрахована на тих хто долучився до наукової творчості ( студента який виконує курсову роботу, для спеціаліста чи магістра, які готують дипломну і магістерську роботи, аспіранта, який здійснює дисертаційне дослідження, для вченого, який потребує поради щодо підвищення наукового керівництва, або вибору стратегії наукових досліджень).

В найбільш широкому трактуванні наука це сукупність певних явищ між якими установлюється певна узгодженість і відповідні закономірності, засвоєння яких дозволяє виробити понятійний апарат, який дає змогу виразити сутність цих явищ.Водночас наука є певною соціальною інфраструктурою, яка базується на соціально–інституціональних, правових, моральних, когнітивних, методологічних імперативах. Беззаперечним є те, що призначення цієї структури – виробництво знання.

Як суспільна діяльність наука виявляє себе у двох основних аспектах: соціологічному і когнітивному. Соціологічний аспект визначає рольові функції, а другий відображає процеси породження, тобто творчі процедури теоретичного й емпіричного рівнів, які забезпечують уточнення та отримання знань [ Ильин В.В., Калинкин А.Т., 1985].

Як знання наука є асоціацією теоретичних та емпіричних, фундаментальних і прикладних, дисциплінарних і доктринальних, формальних і змістових, описових і пояснювальних, якісних і кількісних пізнавальних складових, які націлені на розкриття об\'єктивних законів [Андреев Г.И., Смирнов С.А., Тихомиров В.А., 2004 ]. Серед ознак науки як системи наукових знань найважливішими є систематизованість сукупності нагромаджених знань, доказовість і достовірність, віддзеркалення знаннями об\'єктивних закономірностей, довговічність системи знання.

Щодо виникнення науки, то на сьогодні існує декілька поглядів: 1) наука була завжди так як вона органічно властива практичній і пізнавальній діяльності людини; 2) наука зародилася у Стародавній Греції в п\'ятому столітті до нашої ери; 3) наука виникла в Західній Європі в пізньому середньовіччі; 4) наука починається працями І.Кеплера, Х.Гюйгенса, і особливо Г. Галілея та І.Ньютона; 5) наука розпочала свій розвиток у першій третині ХІХ століття. Проте, незалежно від точної дати і місця виникнення науки вона у своєму розвитку пройшла три стадії: 1) наука стародавнього світу ( не виходить за межі повсякденної практики людини); 2) класичний період розвитку науки (поява фундаментальних галузей природознавства і математики, відбувається експериментальна перевірка гіпотез, виникнення технічних наук як знання–посередника між теорією і практикою); 3) сучасна стадія розвитку науки (зростання ролі теоретичних досліджень, які спрямовують діяльність експериментаторів у найбільш раціональне русло).

Наука сьогодні стає настільки складною, багатовекторною що сама перетворюється на предмет наукових досліджень. У зв\'язку з цим склався цілий комплекс наук про науку, який називають наукознавством.

Наука на думку російського природознавця Горлова А.А. [1997] має наступні ознаки: 1) універсальність (дає істинні знання для всього універсіуму); 2) фрагментарність (диференціація на окремі дисципліни, вивчає фрагменти реальності); 3) загальна знчущчість ( знання є значимі для всіх людей); 4) систематичність (надає системної природи знанню); 5) незавершеність ( досягнення абсолютої істини є неможливим); 6) критичність (ставити під сумнів і переглядати свої основоположні результати); 7) достовірність ( потребує постійної перевірки знань); 8) позаморальність (знання не мають ні моральності ні аморальності; моральні оцінки стосуються тільки діяльності вченого або застосування результатів досліджень); 9) раціональність ( наука побудована на раціональних засадах, опирається на процедури мислення , закони логіки, закономірності функціонування і і розвитку об\'єктів); 10) чутливість (результати потребують емпіричної перевірки, сприйняття дослідником). При цьому наука принципово відрізняється від релігії (заснована на доказах а не на вірі), мистецтва (будується не на сенсорних образах, а на раціональності), ідеології (орієнтована на об\'єктивну істину, а не на вираження інтересів певних соціальних і політичних груп).

Наука у суспільстві виконує дві функції [Леге Жан–Мари, 1988]: пізнавальну і практичну, які є взаємозв\'язані. Функціональну структуру науки можна подати в наступному вигляді:

1) евристична – засіб здійснення відкриттів та отримання принципово нового знання;

2) пізнавальна – пояснює явища об\'єктивної дійсності через виявлення законів, закономірностей та тенденцій;

3) інструментальна – формує інструмент розуміння реальності;

4) культурологічна – важлива підсистема культури;

5) світоглядна – формує науковий світогляд;

6) експертно–оцінна – оцінка існуючі проблеми та наукові проекти;

7) управлінська – забезпечує реалізацію управління суспільними процесами;

8) комерційна – забезпечує отримання комерційного прибутку від реалізації наукового продукту;

9) соціальна – забезпечує процес соціалізації людей;

10) практична – підвищує ефективність суспільної діяльності.

Проте головне призначення науки полягає в отриманні знання про об\'єктивно існуючий світ. Тому в гносеологічному аспекті її притаманні наступні функції: отримання, поширення, удосконалення, нагромадження та застосування наукових знань [Рассел Бертран, 1998].

Структура науки. Науку необхідно розглядати як полі культурне утворення. Це дає підґрунтя для виділення у ній кількох структур, які взаємодіють між собою [Сурмін Ю., 2006]. На даному етапі розвитку суспільства можна виділити три основні види наукових досліджень: 1) фундаментальні (здобуття знання заради самого знання – відкриття законів, побудова абстрактних систем знань, які не дають жодного практичного ефекту); 2) прикладні дослідження (спрямовані на вирішення певних практичних потреб); 3) розробки (створення конкретних систем, матеріалів тощо).

Зважаючи на те, що основним продуктом науки є знання виникає потреба тлумачення цього поняття. Знання – це зміст мислення про об\'єкт , перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у свідомості людини [ Копнин П.В.,1982]. Наукове знання є одночасно і основний продукт науки і засіб його виробництва. Серед сукупності наукових знань можна виділити: абсолютні і відносні, апріорні (до пізнавального акту) і апостеріорні (отримані в результаті пізнавальних дій), об\'єктне (знання про особливості об\'єкта), предметне (про істотний аспект об\'єкта) й інструментальне (про інструменти використовувані в пізнанні), емпіричні і теоретичні, фундаментальні і прикладні, сутнісні (головні) й не сутнісні (другорядні), матеріально–предметні (опредмечене у приладах, установках) й інформаційні ( подані у вигляді інформації), системні (системне уявлення про об\'єкт) і несистемні (відображення окремих складових об\'єкта) знання.