ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Історія України → Викорінення українського селянства через обмеження його прав протягом 30-х рр. ХХ ст.

Реферат на тему:

Викорінення українського селянства через обмеження його правпротягом 30-х рр. ХХ ст.

Побудова правової національної держави в Україні потребує нагального перегляду сучасного становища різних груп населення з точки зору забезпечення їх правового статусу у державі. На жаль, остання президентська і парламентська виборча кампанія та сучасні політичні перегони недостатньо враховують національні та соціальні права великих мас населення в Україні, зокрема селянства - безпосереднього носія національної самоідентифікації в державі. Але суспільство знов не враховує уроків історії, наприклад, 30-х рр. ХХ ст., коли діюча радянська влада, шляхом приборкання національної гідності серед українського населення прагнула до встановлення повного контролю над людьми в УРСР. Головними засобами такої політики була колективізація та впровадження колгоспного ладу з подальшими наслідками у вигляді голодомору, провідною метою якого був геноцид українців. І тоді найбільш постраждалою частиною населення стали селяни-колгоспники. Але й після голодомору продовжилася більшовицька політика щодо подальшого обмеження прав українського селянства.

Дослідження цього періоду з точки зору його правового аналізу на сучасному етапі розвитку української науки є неповним та фрагментарним. Автор ставить на меті більш детально проаналізувати процес обмеження прав селянства, надані їм радянською владою під час побудови та зміцнення колгоспного ладу та причини цього явища. Висвітлено головні різновиди фактичних правових порушень у цій сфері, методи та засоби, за допомогою яких уряд та органи НКВС врегульовували відносини між селянами-колгоспниками та владою в окреслений період.

Представлена автором проблема ще не була комплексно розв\'язана внаслідок ідеологічних заборон та недоступності матеріалів партійних, радянських та спеціальних архівів України. Частково цієї проблеми торкалися у своїх роботах такі радянські та українські фахівці, як М. Вилцан, С.Білокінь, Ю.Шаповал та ін. [1]. Проте, вони та інші автори аналізували переважно соціально-економічне становище селянства, але не проводили паралелей з сучасним становищем аграрного сектору у державі, не визначали причин викорінення українського селянства шляхом колгоспного ладу. Скласти реальну картину ситуації можуть допомогти зафіксовані спогади колишніх колгоспників. Певні факти реальних відносин між радянським урядом та селянством містяться у матеріалах архівів України та окремих приватних фондах, зібраних протягом десятиліть істориками-краєзнавцями та просто свідомими громадянами, яким була небайдужа подальша доля українського селянства. Пропонована стаття є лише однією з частин комплексного дослідження причин поступового, але невпинного знищення українського селянства діячами комуністичної партії та уряду з часу їх виходу на політичну арену.

Обмеження прав селянства з часу згортання НЕПу та початку колективізації відіграли значну роль у формуванні та укріпленні господарчого механізму, який ґрунтувався на засадах тотального планування, жорсткої централізації та командно-бюрократичних методах керування економікою. Таке становище колгоспників, коли вони загубили право самостійного користування власною землею, не мали паспортів, пенсій, відпусток та інших соціальних гарантій, якими користувалися представники робітничого класу [2, с.239-242], було стержнем процесу поступового переведення радянського суспільства на рейки тоталітарного однопартійного режиму, при якому національна гідність, приватновласницькі інтереси селянства та, відповідно, права особистості були підпорядковані абстрактним державним.

Після приборкання українського селянства шляхом проведення штучного голодомору 1932-1933 рр., наслідки якого остаточно не були подолані і до початку Другої світової війни, дискримінація колгоспників залишалась реальним явищем. Протягом 1934 р. катастрофічно збільшилось число випадків незаконного виключення колгоспників з господарств, що було грубим порушенням принципів соціалістичної демократії. Причиною цього було побоювання влади нових виступів селянства в окремих повітах України. Так, у вересні 1934 р. завідувач сільгоспвідділу ЦК ВКП(б)У Євроїмський доповідав секретарям ЦК про випадки та причини таких порушень. Підґрунтям цієї доповідної записки було спеціальне обстеження, проведене уповноваженими сільгоспвідділу по 23 колгоспах Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Вінницької та Київської областей. Виявлено, що по цих колгоспах було виключено всього 294 колгоспника. За мотивами виключення, останні ділилися на категорії: 1) за порушення трудової дисципліни (104 колгоспника); 2) ті, хто не працював без поважної причини до 30 трудоднів (78); 3) вибули самостійно (85); 4) класово ворожий елемент (27селян) [3, с.158-159].

Щоб стабілізувати становище у колгоспах, в 1935 р. був прийнятий Примірний Статут сільськогосподарської артілі, який мав врегулювати права та обов\'язки колгоспників. Ще в середині 40-х рр. радянський історик Н. Анісімов визнавав, що Примірний Статут дозволив колгоспникам мати своє господарство тому, що в артілях не було такого добробуту, кількості сільгосппродуктів, які б дозволяли мати колгоспникам та їх сім\'ям все необхідне, щоб задовольнити всі його особисті потреби [4, с.37]. Тому і т.зв. \"демократизація\" правового статусу колгоспника була вкрай необхідна для стабілізації становища на селі, для відволікання населення від національного питання та швидшого стирання з пам\'яті селян наслідків геноциду 1921-1923 та 1932-33 років.

Проте, повної та фактичної реалізації положень т.зв. \"колгоспної демократії\" так і не відбулося, хоча протягом всього свого існування органи радянської влади та сучасні окремі політичні сили лівого спрямування стверджували протилежне.

Загальні збори ставали вищим органом управління в колгоспі. Збори скликалися правлінням колгоспу, але вони могли бути скликаними також і на вимогу ревізійної комісії або самих колгоспників, за вказівкою органів державної влади. Головні питання, заради яких скликались загальні збори колгоспу, були викладені в Примірному Статуті сільгоспартілі. Так, ст.19 документа проголошувала, що \"справами артілі керують загальні збори членів артілі, а в проміжку між ними – вибране загальними зборами правління\" [5, с.24-28]. У ст.20 говорилося, що загальні збори також скликаються для затвердження прибутково-витратних кошторисів, прийому та виключення з колгоспу, виборів голови, затвердження річних планів виробництва та будівництва, затвердження норм трудоднів, затвердження договорів з МТС, встановлення розмірів різних фондів тощо [2, с.247-248].

За Статутом, кожен член колгоспу мав право вибирати та бути обраним в органи керівництва колгоспу. Посадові ж особи повинні були регулярно давати звіт про свою роботу, колгоспники мали право перевіряти діяльність органів управління та посадових осіб як особисто так і через т.зв. \"ревізійні комісії\" [6, с.20-21; 7, с.138].