ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Історія України → Патріоти державної безпеки

Реферат на тему:

Патріоти державної безпеки

Вступ

Настали перебудовні часи. За палкими промовами, газетними статтями та телевізійними передачами, вільними від цензури, пішли історичні та наукові дослідження, монографії та нові шкільні програми. Люди відчували піднесення. Почуття звільнення було щирим. Скільки всіляких викриттів було зроблено у цей період? А які ж результати? Наприклад, скасування 6-ї статті в Конституції. Хоча в СРСР декомунізацію почала проводити та ж таки всесильна КПРС. У червні 1989 р. комуністи Б.Єльцин, Г.Попов, Ю.Афанасьєв виступили ініціаторами створення відомої міжрегіональної депутатської групи і заявили про створення депутатських фракцій. Влітку 1992 р. відбулося політичне шоу - суд над КПРС, що не призвів до жодного значущого результату, оскільки його перебіг відбувався під прикриттям дешевого демагогічного прийому на зразок того, що \"усі ми були членами КПРС, тож кого маємо судити!?\". Проте у цей час пройшли суди у Болгарії над Живковим, в Німеччині – над Хонеккером, в Албанії – над вдовою та поплічниками Энвера Ходжі і т.ін. Насправді, для заборони КПРС було більш ніж достатньо юридично бездоганних обвинувачень, які під час судового фарсу навіть не згадувалися. Дотепер на секретному збереженні залишаються, наприклад, так звані \"особливі теки\" Політбюро 40-х років. До безлічі документів 1937–1938 років, пов\'язаних з масовими репресіями, доступ і нині закритий. Таким чином більшість людей відчула себе обдуреною. Природно, що хвиля народного ентузіазму стрімко почала спадати. Символи \"перемоги\" над радянським минулим поступово тьмяніли. Слово знецінилося. Занадто багато їх було сказано і, практично, нічого не зроблено.

Найактивнішими ідеологами \"нового часу\", - \"соціалізму з людським обличчям\", що хутко перейшов до \"капіталізму\" з його цинічністю, дикою моральністю, - переважно були вихідці з вищих прошарків суспільства, які належали до його привілейованої частини - партноменклатури (досить назвати Горбачова, Кравчука, Яковлева, Єльцина та безліч інших). Немало представників з наукової та культурної еліти брали участь у перебудовчих процесах, засвідчивши хибність аксіоми про \"колесо історії\", що не повертається назад. Мабуть, все залежить від того, хто його обертає. А упоратися з цією \"роботою\" взялися насправді потужні люди, які володіли управлінськими технологіями, пройшли сувору школу партійного та спеціального \"профвідбору\". Вони продовжували займатися улюбленою справою, добре виступали перед народом, запалювали їх тим же порядком слів, додавши до свого лексикону деякі нові поняття і змінивши при цьому об\'єкт нападу, влаштовували операції спеціального призначення тощо. Із захватом розвінчуючи комуністичний лад, вони старанно приписували собі \"героїчні подвиги\" та маскували власні непривабливі вчинки, із задоволенням перекладаючи провину за них на колишніх однопартійців та колег. Своїми руйнівними діями вони набагато перевершили дисидентів - борців з режимом та послідовних антикомуністів. Чому вони цим займалися!? Очевидно, що отримана здобич мала бути для них більш значущою і масштабнішою, ніж все те, що вони втрачали. Для цього \"колишні\" мали себе зберегти. Приблизно 65% партійних функціонерів нині знаходяться при владі, захищаючи новий лад з тією ж завзятістю, як колись минулий. Проте невідомим залишається, яка ж частина \"лицарів плаща та кинджалу\" пішла в тінь і продовжила свою звичну діяльність з поправкою на новітні умови. Відповідно до соціальних законів, ці люди мали б протидіяти наступу \"капіталізму\", захищати суспільство від його деструктивного впливу, бути його опорою. Багато їх легально чи нелегально пішли працювати у комерційні структури, фінансові установи, охоронні фірми тощо. Значна їхня кількість перед розвалом Союзу була повернута до України і зосередилася в різноманітних наукових, державних та комерційних підприємствах. З якою метою?

В кінці 80-х - початку 90-х років майже ніхто достеменно не знав, що таке \"приватизація\". Не відбулася ще ваучеризація \"по-чубайсівськи\" в Росії та \"по-пинзениківськи\" – в Україні. А \"колишні\" намагалися за всяку ціну врятувати власність КПРС, частина авуарів якої нині працюють на нових \"господарів життя\". \"Приборкати\" партійне майно, що за рядом свідчень \"тягнуло\" на десятки й десятки мільярдів доларів, спробувала й створена всередині КПРС \"демократична платформа\" під орудою Руцького. Проте, в силу безталанності останнього, нічого не вийшло. \"Розкольники\" змушені були покинути її лави, а КПРС згуртувала свої ряди. І як тільки Литва і Вірменія зазіхнули на її власність - пролилася кров.

Початок дев\'яностих років відрізнявся повним \"беспрєдєлом\", а шалені гроші ішли найнеймовірнішими шляхами: через СП-одноденки - в офшори, через спекуляції на різниці нафтових цін - на банківські рахунки, у вигляді величезних хабарів чиновникам, вони зароблялися на підробних спиртних напоях, сумнівної якості цигарках тощо. Навіть була пропозиція заступника мінистра фінансів СССР Сітніна продати Заходу сім відсотків північної території, багатої на корисні копалини. І ця запропонована оборудка обговорювалася на найвищому рівні. Щось цей процес зупинило. Однозначно, що не \"гнів народих мас\", які були повною мірою дезорієнтовані та деморалізовані і мало що розуміли з того, що коїться в державі.

\"Золото КПРС\"

Особливого розвитку у ЗМІ одержали міфи про партійне золото. Газети рясніли багатьма публікаціями (серед яких вирізнялася газета \"Правда\"), били на сполох, \"інформуючи\" громадян про \"важкі ящики з золотом\", що вивозяться літаками у невідомому напрямку. Існувало безліч різноманітних версій про його місцезнаходження та кількість. Часом здавалося – варто покопирсатися у дитячій пісочниці, і відразу відкриється іржава, переплетена важкими ланцюгами скриня, повна коштовностей. Золото шукали навіть у постаменті пам\'ятника \"желєзному Фєліксу\", де його мало бути аж 750 тонн. Мимохідь згадується й українська мрія про \"золото Полуботка\", з якого на кожного жителя мало припадати аж 330 кг.

\"Золото КПРС\" хвилювало уяву не лише представників інформаційних засобів. На одній з сесій Верховної Ради РРФСР Єльцин звернувся до народів світу з проханням знайти вкладення партії в іноземні банки. Пізніше з аналогічним проханням звернувася до швейцарського уряду Генеральний прокурор Степанков. Через кілька років відповідь надійшла. Був знайдений рахунок самого вождя революції...

Можна висувати будь-які версії з цього приводу і не виключається, що в кожній з них буде якась дещиця істини. Проте десь з глибин підсвідомого виринало стривожене відчуття, яке згодом перетворилося у свідому упевненість, що нас намагалися елементарно \"розвести\". Історія з жорстким акцентом на \"золоті ПАРТІЇ\" видається схожою на масштабну відволікаючу операцію під покровом якої точилася смертельна боротьба різних угрупувань за партійне багатство. Тому необхідна була демонізація КПРС, удар по якій паралельно супроводжувався нищенням її \"ордена меченосців\" - КДБ. Звісно, коли з арени зникає \"керівна сила\" то вже немає з кого спитати куди ж поділося \"золото партії\". Слід зауважити, що питання втратило гостру актуальність, пов\'язаною із забороною Єльциним діяльності КПРС у межах Російської Федераці. А це означає здачу справи в архів. Тим більше, що й процес у Конституційному суді закрив цю справу в рамках права.