ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Історія економічних вчень. Економічна історія → Господарство українських земель від 17 до початку 20 ст.

Реферат на тему:

Господарство українських земель від 17 до початку 20 ст.

І ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XVIIXVIII ст.

1.1. Еволюція аграрних відносин у козацько-гетьманську добу

У XVII ст. соціально-економічні суперечності в Україні загострилися до краю. Антиукраїнська політика польських правлячих кіл викликала загальне незадоволення усіх верств українського суспільства. Це привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну революцію українського народу 1648 – 1676 рр.

Найголовніші причини національно-визвольних змагань українців проти польсько-шляхетського режиму в Україні були такі.

По-перше, посилення експлуатації українського селянства. Справжнім народним лихом були орендарі, як правило, євреї, що обліпили своїми шинками всі села й міста. Особливо нещадної експлуатації зазнавало українське село.

По-друге, посилення національно-релігійного гноблення українського народу. Польські магнати, особливо після Берестейської унії, силою насаджували в Україні католицизм., утискували православних і їхню віру, захоплювали й руйнували церкви та монастирі, проводили дискримінаційну політику у сфері мови, освіти, культури.

Головною рушійною та керівною силою революції виступило козацтво. Активну участь у боротьбі взяли селянство, міське населення, значна частина української шляхти й православного духовенства. Очолив визвольну боротьбу українського народу Богдан Хмельницький (1595 – 1657), якого козаки на початку 1648 р. обрали гетьманом.

У процесі Національно-визвольної революції відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. На зміну великому феодальному землеволодінню приходить дрібне, вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало у козацько-гетьманський період.

Селяни в ході революції добилися особистої свободи, права змінювати місце проживання. Національно-визвольна революція створила сприятливі умови для ведення великого господарства. Старшинське землеволодіння зростало шляхом купівлі землі, гетьманських надані і царських привілеїв. монастирське землеволодіння продовжувало існувати на феодальній основі, використовуючи працю залежних селян. Шляхта володіла значними земельними наділами, які поступово збільшувалися.

Національно-визвольна революція українського народу під проводом Б.Хмельницького внесла кардинальні зміни в аграрні відносини. Було ліквідовано велике магнатське землеволодіння на більшості території сучасної України, знищено панщину. Оформилася й домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Було створено умови для прискореного розвитку аграрних відносин. Економічною основою розвитку українських земель традиційно залишалося сільське господарство.

Зміни у поземельних відносинах настали, коли Гетьманщина і Слобідська Україна остаточно увійшли до складу Російської держави, а їх автономію було ліквідовано.

У другій половині XVII і особливо у XVIII ст. зростало старшинське землеволодіння, що мало дві форми: приватну (спадкову) і рангову (тимчасову). Із занепадом автономії в Україні збільшується російська дворянська земельна власність. Посилилася колонізація півдня України іноземцями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був наплив німецьких колоністів.

Становище селянства України поступово погіршувалося. У 80-х роках XVIII ст. було повторно введено кріпосне право. Отже, земельні відносини другої половини XVII – XVIII ст. розвивалися під визначальним впливом економіки Росії. Знищувалось землеволодіння селян, вони перетворювалися на кріпаків. Козацька старшина добилася зрівняння з російським дворянством і поступово денаціоналізувалася.

1.2. Мануфактурний період української промисловості

Національно-визвольна революція справила значний вплив і на розвиток української промисловості. На великі промислово-торговельні центри перетворювалися Київ, Ніжин, Переяслав, Прилуки, Миргород, Лубни, Чернігів, Полтава. Найбільші міста розвивалися за магдебурзьким правом. Воно гарантувало незалежність міст від старшинських органів влади й закріплювало особливі права купецтва та міщанства.

У містах створювалися мануфактури. Мануфактурне виробництво мало в основному товарний і ринковий характер. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промисли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці. Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого.

Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні. У кінці XVIII ст. з\'явилися перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.

У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 централізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі й які можна вважати зародками великого капіталістичного виробництва. У цілому XVIII ст. – період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

1.3. Внутрішня і зовнішня торгівля. Формування українського національного ринку

З розвитком товарного виробництва в Україні активізувалася торгівля. Розвиток торгівлі гальмували зловживання властей, високі мита й митні кордони. Винятково важлива роль належала торгівлі в економічному зближенні українських земель. Купці з правобережних і західноукраїнських міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та інших міст.

Розвивалася постійна торгівля, яку здійснювали через стаціонарні заклади – крамниці, магазини, шинки, ятки (ларки). З кінця XVIII ст. на західноукраїнських землях з\'явилася аукціонна торгівля. Продавали і купували землі, маєтки, будинки, хатнє майно, худобу, право на відкуп і оренду прибутків міста. Торгівлею займалися різні прошарки населення. Але найбільше, звичайно, купецтво.

Окрему групу торгівців становило чумацтво – торгово-візницький промисел, який переважно спеціалізувався на перевезенні солі та риби. З розвитком торгівлі пожвавилися старі й з\'явилися нові торгові шляхи. Більшість їх перетиналися у Києві.