ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Фізкультура. Фізична культура. Фізичне виховання. Спорт. Туризм → Ретроспективний аналіз розвитку туризму в Україні

Вищенаведене уможливлює висновок про те, що в перші десятиріччя ХХ ст. проблеми туристичної роботи опиняються в центрі уваги найвідоміших українських громадських і культурно-освітніх діячів східного та західного регіонів України, які розробляють теоретико-методичні основи її організації в закладах пов\'язаних з туристичною діяльністю, і розглядають туризм, як засіб розвитку національної самосвідомості підростаючих поколінь.

Стосовно організації туристичної роботи в Україні в умовах радянської влади, то треба відзначити, що вона пройшла кілька етапів свого організаційного становлення.

Перший - це 20-і рр., коли при народному комісаріаті РСФСР було сформовано Товариство \"Радянський турист\" (Радтур) та його Український відділ (Укртур), а в 1928 р. - товариство \"Пролетарського туризму\". В 1930 р. вони об\"єдналися у Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму та екскурсій.

30-і роки ( другий етап) започатковують тенденцію до централізації туристично-краєзнавчої роботи, зосередження її в руках Москви: вона концентрується при Всесоюзній Центральній Раді Професійних Спілок у вигляді туристично-екскурсійного управління і спрямовується на реалізацію завдань комуністичного виховання.

У 20-30 роки великий досвід використання колективних походів і екскурсій з метою виховання дітей та молоді накопичив А.С.Макаренко. Педагог використовував їх як стимул, як подарунок чи нагороду для колективу за успіхи у навчальному і трудовому році. Щорічні літні походи стали важливою і необхідною ланкою навчально-виховного процесу. До їх підготовки широко залучалися вихованці, а самі подорожі допомагали добитися високого виховного, загальноосвітнього і оздоровчого ефекту. Своїм досвідом туристичної роботи А.Макаренко довів, що в канікулярний період \"немає кращого методу розвитку і виховання молоді, ніж літні екскурсії\"(12, 123).

Третій етап організаційного становлення туристичної роботи припадає на післявоєнні роки. Цей період характерний диференціацією напрямів краєзнавства, у якому чільне місце посідає історичне та природознавче краєзнавство. Викристалізувалися такі його форми, як наукове, громадське та шкільне краєзнавство.

Аналіз документів і наукової літератури показує, що в цей період продовжується відхід від історико-краєзнавчих традицій українського народу, що привело до руйнування системи механізмів національно-патріотичного виховання засобами туристичної роботи. Означені тенденції проявилися як в організаційних заходах радянської влади, так і в теорії та практиці педагогічної діяльності. Зокрема в 1962 р. у колишньому СРСР створюється Центральна Рада з Туризму як єдиний орган, що керував туристично-екскурсійною роботою і водночас здійснював ідеологічний нагляд за діяльністю рад з туризму у всіх республіках. Аналогічні функції в ділянці дитячого туризму покладалися на центральну дитячу екскурсійно-туристичну станцію Міносвіти СРСР, засновану 1970 року. У 1969 р. центральні партійно-радянсько-профспілкові органи ухвалили постанову \"Про заходи по дальшому розвитку туризму та екскурсій у країні\", а в 1980 р.- \"Про дальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні.\" У названих документах туризм і екскурсійна справа розглядалися як один із засобів комуністичного виховання , мали суворо регламентовані маршрути, з яких виключалися місця, пов\'язані з національною пам\'яттю українців, і супроводжувалися відповідною політико-виховною програмою (2а)

З початком розбудови української держави об\'єктивно зростає значення туризму як важливого джерела знань про історію, природу та культуру окремого регіону, як чинника створення цілісної картини його розвитку і на цій основі, як економічної сфери - підґрунтя для національно патріотичного виховання громадян Української держави. Важливим кроком у створенні правових засад туристичної діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України \"Про туризм\" 9першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

На сьогоднішній час, розвиток туризму знаходиться у великій залежності від стану економіки і геополітичних процесів, як в даній країні так і в світі в цілому. В сучасному значенні туризмом називають діяльність, пов\'язану з масовим туристичним рухом, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів - спортсменів.

Висновки 1. Проаналізовано витоки, становлення туристичної діяльності на українських землях, розкрито внесок української преси щодо науково-популяризаторської діяльності туризму в Україні.

2. Окреслено педагогічну доцільність туризму в навчально-виховному процесі школярів та обґрунтовано сутність туристичної роботи в школах і позашкільних установах.

3. Проаналізовано діяльність молодіжних та студентських гуртків і громад, які поруч із політичними й освітніми справами приділяли значну увагу туристичним заходам.

Література:

  1. Воронкова Л.П. История туризма. – Москва-Воронеж, 2001. – 125 с.

  2. Дем\"янчук Г.С. Психологія краєзнавства : духовні витоки // Матеріали і тези наук.-практ. Конференції: \"Духовне відродження культури України: традиції, сучасність\". – Рівне, 1994. – С.70-71.

  3. Гуменюк Г.М. Формування національної самосвідомості учнів середнього шкільного віку засобами туристсько-краєзнавчої роботи. - Івано-Франківськ. Плай. –2000. -155с.

  4. Енциклопедія Українознавства. У 10-ти т. / За ред. В.Кубійовича. - Мюнхен-Нью-Йорк, 1995, Т.1. - 400 с.; Т.3, 1959. - С.805-1200.

. Кн.2. Історичні праці (1891-1897). - К.: Наукова думка, 1986. - С.116-150.

  1. Квартальнов В.А., Романов А.А. Международний туризм: политика развития. Учеб.пособие. – М.: Совет. спорт, 1998. – С.106 – 109.

  2. Ковалюк Р. Українська мандрівка в Галичині у ХІХ ст. // З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей. - К.: ФПУ, 1997. - С.32-38.

  3. Кузинов Б.Ф. Из истории развития туризма. – М.:Профиздат. 1986. – 64 с.

  4. Леник В. Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 р.). - Мюнхен-Львів: Український вільний університет, 1994.- 174 с.

  5. Завдання членів КАУМУ у громадській праці. -Львів.: 1936. - Ч.2. - С.8-12. 8. За організацію українського мандрівничого руху //Шлях молоді. – 1939. – Ч.8-9 - (63-64).

  6. Русова С. Шкільні екскурсії і їх значення // Світло. - 1911. - №8. - С.25-34.

  7. М-ич. Сокільство як вияв національної активізації. – Чернівці,1934. - С.72-77.

  8. Магидович И.П., Магидович В.И. Очерки по истории географический откритій. Т.И. Географические открития народов Древнего мира и средневековья (до плавания Колумба). 3-е изд. – М.: Просвещение, 1982. – С.50.

  9. Макаренко А.С. Твори. Т.У. - К.: Радянська школа, 1954. – 484 с.

  10. Сапрунова В.Б. Туризм. Єволюция. Структура, Маркетинг. – М.: Ось-89,

1998. – С. 8.

  1. Франко І. Галицьке краєзнавство // Зібр. тв. в 50-ти т.- Т.46. – С.45-47.

  2. Ушинський К.Д. Проблемы русской школы// Избранные педагогические сочинения. В 2-х т. Т.2. – М.:Педагогика, 1974. – 438 с