ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Фізкультура. Фізична культура. Фізичне виховання. Спорт. Туризм → Рухова діяльність у реабілітації школярів з обмеженими психофізичними функціями

Іппо- (райт) терапія – реабілітація за допомогою верхової їзди на конях є загальновизнаним видом рухової діяльності призахворюваннях різної нозології, у тому числі, внаслідок церебрального паралічу. Використання коней з цією метою знаходимо ще у стародавні часи, – античний лікар Гіппократ зазначав, що поранені та хворі швидше і краще одужують, якщо їздять верхи [39]. В Європі іппотерапія набула інтенсивного розвитку упродовж останніх 30-40 років, спочатку у Скандинавських країнах, а потім в інших, у тому числі в Росії. Так, сьогодні у 45 країнах світу діють центри лікувальної верхової їзди, кількість яких, наприклад, у США становить більше 1000, Великобританії – 700, Польщі – 60, Росії – 40.

Як зазначають дослідники [40, 41], іппотерапія дозволяє здійснювати вплив на фізичну і психічну сферу дитини та вирішувати комплекс важливих завдань: протидіяти гіпокінезії, розвивати фізичну активність, відновлювати порушені психофізичні функції, покращувати або відновлювати втрачені рухові навички та формувати нові. Принципова відмінність іппотерапії від інших видів реабілітаційної рухової діяльності полягає у тому, що вона дозволяє залучити до діяльності практично усі м\'язові групи вершника і, що особливо важливо, на рефлекторному рівні, – сидячи на коні, рухаючись разом з ним, дитина упродовж усього заняття інстинктивно намагається зберегти рівновагу і, таким чином, примушує до активної діяльності неушкоджені, а також ушкоджені або обмежені в рухах окремі м\'язи та їх групи [40]. Крім цього, жоден із спортивних приладів або тренажерних пристроїв не наділений можливістю так потужно і різнобічно впливати на мотивацію, – дитина відчуває величезне бажання сісти на коня, відчути себе вершником, подолати страх, набути впевненість у власних силах. У комплексі така мотивація мобілізує вольову сферу, що дозволяє подолати відчуття страху та зайву спастичність м\'язів; такий фон призводить до максимальної концентрації уваги, виконання корегуючих рухів для збереження рівноваги і, таким чином, до невимушеного подолання патологічних рухів і збудження необхідних центрів моторики. Також, вища на 1,5˚ за людську температура тіла коня, виконання ним рухів і адекватні дії вершника, – усе це діє як додатковий фактор розігрівання м\'язів з наступною релаксацією і покращенням кровообігу.

З біомеханічної точки зору, рухи коня створюють в дитини уяву власної ходи, що підкріплюються виконанням мимовільних рухів ногами і, таким чином, моделюють її правильний стереотип. Також, коливаннями нав\'язується ритм почергового напруження і розслаблення м\'язів тулуба, що дозволяє дитині утримувати правильне положення тіла і призводить до зменшення асиметрії. Покращується рухова функція, взаємодія між нервовою і м\'язовою системами, що сприяє удосконаленню моторики [39].

Деякі фахівці [41] зазначають, що використання іппотерапії повинно здійснюватись комплексно і включати також лікувальну гімнастику, масаж, – у підсумку це призводить до зниження спастичного синдрому, значного збільшення статокінетичної та локомоторної стійкості за рахунок нормалізації м\'язового тонусу; найкращі результати були отримані при гіперкінетичній формі церебрального паралічу – зменшення обсягу та амплітуди мимовільних рухів за рахунок вольових зусиль. Так, застосування упродовж півтора місяця (8 занять) комплексу суворо регламентованих гімнастичних вправ разом з верховою їздою призвело до значного зростання ЖЄЛ, м\'язової сили, величини коротколатентних сомато-сенсорних викликаних потенціалів і одночасного зниження реактивної та особистісної тривожності, зміни емоційного портрету у напрямку підвищення стійкості до стресу, зменшення відчуття фізичного дискомфорту, покращився настрій, підвищився інтерес до реабілітаційних заходів у дітей 13-17 років, причому незалежно від форми церебрального паралічу (досліджувалися особи із спастичною диплегією, гіперкінетичною, геміпаретичною та атонічно-астатичною формами).

Окремі дослідники [42] доводять доцільність та ефективність використання комплексів дихальної гімнастики, – їх необхідно розглядати як головні у методиках АФК, але методичні особливості їх виконання повинні полягати не у значних м\'язових напруженнях, а в залученні до роботи якомога більшої кількості м\'язів і суглобів (такі комплекси вправ широко наведені у східних школах гімнастики та одноборств). Так, встановлено [43], що використання комплексів дихальної гімнастики сприяє очищенню слизової оболонки дихальних шляхів і ковтально-лімфоїдного кільця від патологічної мікробної флори, забезпечує повноцінний дренаж бронхів і, у підсумку, зменшує ризик переходу гострих респіраторних захворювань у хронічні; також збільшується сила та витривалість м\'язів, задіяних під час дихання (особливо видиху), нормалізується кровообіг, зростають показники фізичної підготовленості та фізичного розвитку.

Різновидом дихальних вправ можна вважати використання апарату голосового утворення звукової модуляції – „фізвокалізу\" [44]. Спеціально організовані комплекси вправ з його застосуванням акцентовано активізують м\'язи апарату голосового утворення, що, у свою чергу, призводить до суттєвих позитивних змін функціонального стану за рахунок підвищення емоційного фону та збільшення працездатності індивіда.

У зв\'язку з рекомендаціями щодо комплексного використання дихальних вправ, пропонується поєднувати їх з елементами хатха-йоги і, таким чином, впливати на психофізичний та функціональний стан осіб з ОМ. Так, комплексне застосовування спеціальних дихальних вправ за методикою К.Ніші, Б.С.Толкачова та елементів хатха-йоги за методикою Р.Хілтмана призвело до покращення психофізичних, інтелектуальних можливостей і психічного стану підлітків з обмеженою моторикою [43]. Проведений нами у цьому зв\'язку порівняльний аналіз впливу експериментальних методик, що відрізнялись лише за наявністю [43] або відсутністю [45] дихальних вправ і елементів хатха-йоги (контингент дітей з обмеженою моторикою був ідентичним за основними параметрами) свідчить, що використання останніх призводить до достовірно більших позитивних змін лише у показниках психічного стану (у розвитку основних рухових функцій таких відмінностей не виявлено).

Апробуються комплекси деяких інших спеціальних вправ – за методиками К.Ніші, Р.Хілтмана, А.А.Гречихо, що спрямовані на нормалізацію постави, діяльності внутрішніх органів (нирок, кишечнику, печінки, серця, мозку), оптимізацію кровообігу, узгоджену дію симпатичної та парасимпатичної нервової системи, а також на покращення загального самопочуття та зняття психоемоційного напруження. Так, спеціальні дослідження впливу авторської методики психобіоенергетичної профілактики [46] на стан осіб з обмеженою моторикою виявили її високий ефект. Основу методики складають спеціальні фізичні вправи, виконання яких дозволяє задати просторові рухи хребту, іншим частинам опорно-рухового апарату для створення резонансно-хвильового впливу на них. Він формується за допомогою певного ритму, створеного спеціальним музичним супроводом і відповідно синхронізованого з параметрами спрямованого біоенергетичного поля. Останнє досягається шляхом багаторазового автоматизованого виконання фізичних вправ з одночасною мисленевою уявою про їх вплив на певний орган або частину тіла, а також із застосуванням медитації у спеціальних позах і під час водних процедур. В результаті у ділянках, на яких акцентувалась увага, формується максимальний біоенергетичний хвильовий імпульс, оскільки „...міжорганні та внутрішньо органні порожнини і міжклітинні щілини дають змогу формувати вібраційну хвилю дуже складної конфігурації, здатну проникати у будь-яку задану ділянку тіла або органу\" [30]. Наслідком такої дії є локальний (у цій ділянці) „мікровибух\", що призводить до розбивання спайок, розволокнення та розшарування тканин і, таким чином, – до усунення патологічних змін і відновлення їх функціональних властивостей.