ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Народознавство. Народні промисли → Трійця (Клечальна неділя) - за народним календарем відзначається на п’ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли

Реферат на тему:

Трійця (Клечальна неділя) - за народним календарем відзначається на п\'ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли

Трійця (Тройця, Троїця, Святого Духа) своїм місцем у календарі повністю завдячує Великодню. Свято має також інші назви — П\'ятдесятниця (П\'ятидесятниця), бо його відзначають на п\'ятдесятий день після Світлого Воскресіння Христового. На ці ж дні припадають Зелені свята (Клечальна неділя, Клечальні святки), які в уяві народу тісно переплетені з Трійцею.

Свято має яскраво виражений дохристиянський характер, але це не завадило православ\'ю адаптувати більшість стародавніх місцевих обрядів, що не суперечили головним християнським ідеям. На початку літа достигають перші трави і починається косовиця — запасання сіна на зиму для худоби. Буяє зелень дерев, цвітуть лугові й польові квіти, розвиваються зернові. Старослов\'янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців у звичаях ставити на Трійцю клечання у вигляді берізок, кленів і ясенків на подвір\'ях, центральних сільських майданах, на вигонах, у прикрашанні хатньої стріхи гілками й різними запашними травами. На воротах вішали вінки з гілля й квітів, зелені м\'яти, любистку, чебрецю, васильків, татарського зілля (аїру), ромашки, маруньки, божого древка, полину та інших духмяних трав, які, за повір\'ями, могли відганяти нечисту силу.

Прикрашали хату і зсередини: ароматним зіллям заквітчували ікони, вішали його на жердку, біля вікон, розсипали товстим килимом по долівці. Ці вінки й трави пізніше не викидали. Вінки надягали на молоді головки капусти, щоб вона росла головата і її не їла гусінь. Зелень сушили і зберігали. Якщо хворіла худоба, їй підмішували до корму троїцького зілля, троїцьким клечанням також підкурювали хворих людей і тварин. Зашивали трохи зілля у подушку для мерців, \"щоб їм на тому світі було спокійно\".

Ось як описує Зелені свята на Гуцульщині етнограф В. Шухевич на зламі ХІХ-ХХ століть: \"Перед Св\'ітою неділею — Сошествієм Святого Духа — ідуть мущини досвіта рубати галузки з явора якими косичать хату усередині, на образах, по клинках; затичують теж декуди хату знадвір\'я листям любистку і скорушини, косичать вікна навхрест, а галузки з явора або бучини закладають у кожну сторонку грядок; листе любистку уживають до вікон тому, бо воно м\'яке, держить ся добре скла, а листє скоруха \"кудряве, має ладну уроду, навкруг як висічене\"; до того оно вузьке, тому дає виразний взір на склі\".

Жінки брали калачі, свічки, будз (різновид сиру), сир, молоко в дзбанах або в коновках і йшли до церкви. Там, прилаштувавши свічку на хлібину або калача, запалювали її і курили ладан так, що у церкві ставало аж сиво від солодкого диму. Це \"надавало цілому обходові таємничих чар\". Частину харчів лишали \"на церкву\", частину несли на цвинтар. Там пригощали бідних: спершу молоком, потім іншими стравами.

ПТрійця (Клечальна неділя) - за народним календарем відзначається на п’ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли ереддень Трійці називався Дідовою суботою, Дідівнею. Це був один із найшанованіших поминальних днів календарного року. Поминали всіх покійних: і хрещених, і нехрещених, і померлих від старості чи хвороби, і самогубців, і потопельників — людей, що померли \"не своєю смертю\", тобто тих, кого не поминали на інші поминки. До церкви несли \"панахиду\" — хліб чи книші, калачі, пироги, часто коливо і мед або щось солодке на заміну. Ходили на кладовище, де частували старців, жебраків, бідних і пригощалися самі. Залишали на могилах щось із їжі \"для покійних\". Така своєрідна форма жертви мала умилостивити духипредків, щоб вони не шкодили живим, а ставали їм у поміч.

Троїцький тиждень вважався Русальним, бо в ці дні нібито активізувалися русалки (мавки, нявки). Їх уявляли собі як молодих жінок, дівчат чи дівчаток, які жили у водоймах, у лісі, в лузі чи в полі і могли замучити перехожих. Тому Русального тижня не ходили поодинці в поле й до лісу, не купалися в річках, ставках і озерах. На русалок, за повір\'ями, могли перетворитися всі померлі на Трійцю, маленькі нехрещені дітки, потопельниці. Утоплені на Троїцькому тижні жінки й дівчата згідно з уявленнями слов\'ян обов\'язково ставали водяними русалками чи берегинями (тими, що живуть на березі край водойм або в річці чи ставку). Щоб нейтралізувати русалок, їх поминали, \"годували\" поминальними стравами. Від них захищалися духмяними травами: полином, чорнобилем, любистком, м\'ятою і, звичайно ж, часником.

Жодна дівчина з першого дня Троїцького тижня не виходила в город, на вулицю, в поле, в ліс, а тим паче на річку без полину у волоссі, в руках чи за пазухою. Боялися, що вискочить із жита чи очерету русалка і спитає: \"А що мати варила?\". На це слід було швидко відповісти: \"Борщ та полин, а ти сама згинь!\". Тоді русалка зникала і не могла завдати Дівчині шкоди. Інші трави, особливо м\'ята й петрушка, приваблювали русалок, тому їх не слід було брати з собою. Бо, кинувши в мавку м\'ятою: \"На тобі м\'яту!\" — можна було почути: \"Ти ж наша мати!\", а петрушкою — \"Ти ж наша душко!\". Це означало, що русалки приймають дівчину до свого роду і вона вже не повернеться до людей. Однак м\'яту й петрушку обов\'язково сіяли в городі й при садибі, щоб русалки живилися ними і не чинили шкоди живим.

Цього тижня суворо заборонялося купатися в річках, озерах, ставках і в морі. Не лише жінки та дівчата, а й чоловіки та хлопці боялися, що у воді їх підстерігають русалки, які залоскочуть і затягнуть до себе на дно. Це вірування подекуди збереглося до наших днів: дехто вважає, що кожного утопленика на Трійцю забирали мавки.

Ще у XIX столітті існував звичай освячувати криниці. Після проведення обряду вода в них вважалася безпечною, там не могли оселятися колодязні русалки. На цій свяченій воді варили коливо й інші страви, нею розчиняли хліб у троїцьку суботу. Першу хлібину господиня розламувала навпіл ще гарячою і клала на підвіконня. Хліб парував, і русалки могли харчуватися цією парою (як зрештою й інші духи предків). До наступної суботи їли багато яєць, але пильнували, щоб одразу віддати шкаралупи курям чи потерти їх у корм худобі. Боялися, щоб вони не потрапили у воду, бо від них могли сильно розплодитися русалки. Носили гарячий хліб, вчинений на свяченій воді, на межу хлібної ниви і на город, там ламали і залишали \"для мавок\". Таким чином умилостивляли їх, щоб вони не втручалися у справи живих.

У звичаях цього тижня яскраво простежується відгомін стародавнього культу трав і дерев. Велике дерево, стовп чи довгу струнку тичку ставили посеред села, обмаювали вінками з квітів і трав, стрічками, прапорцями, обвивали в\'юнками. Коло нього відбувалися молодіжні гуляння протягом Зелених свят. Але вже у XIX — на початку XX століття пам\'ять про такі обряди залишилася тільки у традиції завивати дівочі вінки.

ДТрійця (Клечальна неділя) - за народним календарем відзначається на п’ятдесятий день після Великодня. Як святкували та що їли івчата смажили яєчню з салом, пекли пироги з сиром або капустою, круглі плетені калачі (у формі вінків), смажили \"горішки\" з тіста; парубки брали пиво і воду. Дівчата у великих зелених вінках у супроводі хлопців ходили в ліс чи на край поля, де росли берези або верби, стелили скатертину піддеревами, виставляли страви та напої і починали водити кривий танок (корогод, хоровод), постійно торкаючи листя й гілки дерев. Потім розбігалися, кожна обирала собі гілку, завивала на її кінці вінок, зав\'язуючи червоними нитками, стрічками й квітами. Після цього починався бенкет, що закінчувався у селі.