ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Народознавство. Народні промисли → Святвечір - за народним календарем 6 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята

Реферат на тему:

Святвечір - за народним календарем 6 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята

Святий вечір, Святвечір, Вілія, Багата кутя —- передріздвяний день і вечір, велике свято (6 січня). Воно припадало на останній день Пилипівського посту, тому готували виключно пісні страви.

Родина вставала вдосвіта, мати змивала недроблену крупу (на Правобережжі переважала пшенична, а на Лівобережжі — ячна) і ставила у піч. Дехто для цієї страви, а це неодмінно була кутя, припасав непочатий (зовсім новий, лише випарений окропом) горщик. Діти лущили й подрібнювали горіхи, терли в макітрі макогоном мак. Батько готував ситу: розминав у мисці медові стільники та заливав їх крутим окропом (тільки-но знятим з вогню). Від гарячої води віск розплавлявся і спливав. Якщо вода була недостатньо гарячою, то додатково вкладали розігрітий на вогні в печі камінь. Тоді вода закипала прямо в посудині. Після охолодження віск із поверхні води збирали, а одержаною ситою потім заправляли кутю.

\"Кутя й узвар ще зранку займали почесне місце на столі під образами — на покуті. Стіл посипали чистим сіном, на нього клали чистий настільник-скатертину, потім вишиваного рушника (часом із вишитим текстом: \"Христос народився — восславим Його!\", \"Христос ся рождає — славімо його!\"). Хлопчик із родини або сам господар, надівши рукавиці (не голими руками!), брав миску чи горщик з кутею і відносив на стіл. Слідом бігли діти, квокчучи: \"Кво-кво-квок!\", щоб майбутнього року добре велися курчата. Хазяїн же примовляв: \"Скільки в цьому горшку кутенят, стільки щоб я мав телят і ягнят, курчат і поросят, гусят і каченят!\". Говорячи: \"Іди, кутя, на покутя, а узвар — на базар!\", хазяйка відразу накривала кутю трьома круглими калачами або книшами до вечері.

У цей день не снідали й не обідали, годували лише малих дітей. Біля куті ставили узвар у глечику й груші з нього, викладені в миску хвостиками догори, щоб було зручно брати. Там же, на столі, ставили дідуха (діда, сніп, коляду). Це був майстерно вив\'язаний житній або вівсяний сніп, прибраний різнобарвними стрічками, цукерками, паперовими квітами, кетягами калини — попередник новорічної ялинки. У народній свідомості він символізує продовження роду (про це свідчить зокрема його назва), примноження достатку. Зерно тут має такий самий зміст, що й у весільній обрядовості (посівання молодих, підсипання під коровай), і в новорічних обрядах (посипання хати). Діти притрушували долівку чи підлогу соломою, вишукуючи в ній невимолочений колос, бо це віщувало добробут.

6 січня увесь день до вечора, тобто власне до Святої вечері, вважався буденним. Жінки й дівчата, навіть малі дівчатка після приготування вечері на сьогодні й обіду на другий день, на Різдво, прибирали в хаті, щоб вона стала ошатною, затишною та святковою. Чоловіки й хлопці, закінчивши чоловічу роботу, приходили до хати, щоб зустріти свято всією родиною. Запалювали лампадку, курили в хаті ладаном, молилися разом.

Вечеряти сідали аж тоді, коли на небі сходила перша зірка — символ народження Сина Божого. На Багату кутю сім\'я по-можливості збиралася разом. Для тих же, хто був на цю пору в дорозі (у чумаках, у солдатах чи то відсутній з іншої причини), клали ложку, створюючи ефект присутності. Якщо минулого року помер хтось із родичів, то ложку клали і для нього. Як пили чарку, то згадували всіх членів родини, в тому числі відсутніх, навіть наймитів. Але, як правило, на Святвечір зовсім не вживали міцних напоїв, горілка з\'являлася на святковому столі тільки наступного дня — на Різдво. І не ходили в гості цього вечора. Це було суто сімейне свято. Проте якщо зненацька хтось нагодився у гості: якийсь подорожній, прочанин, чумак чи ін., його запрошували до столу. Вірили, що нежданий гість принесе в дім добробут і щастя.

Починали вечерю із запалення воскової свічки й молитви за всіх живих і мертвих. Потім, набравши в ложку куті, господар підходив до вікна чи до дверей і гукав тричі: \"Морозе-Морозе, йди до нас куті їсти!\". Мороз, звичайно ж, не відзивався, і тоді господар завершував промову: \"А як не йдеш, то й не йди на наші жито-пшеницю, всяку пашницю, не морозь нам ні теляти, ні ягняти, ні поросяти, ані малого дитяти\".

Дівчата, узявши першу ложку куті в рот, не ковтали одразу, а прислухалися. Якщо звідкись долинав будь-який шум (гавкав собака, нявчав кіт, когось гукали тощо), з того кутка села дівчина могла чекати старостів.

Останню ложку куті господар різко підкидав догори. Якщо до стелі прилипало кілька зернин, то слід було сподіватися на гарний мед. Це віщувало, що добре роїтимуться бджоли.

До Святої вечері готували дванадцять страв на честь дванадцяти апостолів чи місяців у році. Можливо, саме через чисельність страв Святу вечерю називали \"Багатою кутею\"; а можливо, назва ця збереглася ще з часів дохристиянського святкування зимового сонцестояння, коли вечеря не була обмежена постом.

Аналогічно в Україні називають новорічну вечерю \"Щедрий вечір\", \"Щедрик\", коли вже їдять скоромне. Західні сусіди українців — чехи й словаки — саме переддень Різдва називають щедрим — \"stedry\".

Коли вся сім\'я сідала за стіл, на ньому вже були кутя, узвар, дідух і хліб. Обов\'язково ставили миску з калачами, книшами й пирогами, які найчастіше так і називалися — \"пироги\". Помолившись, вечерю починали з куті. Потім господиня вносила пісний борщ із квасолею та грибами або рибою, а часом — і з тим, і з іншим.

Рибу брали для цього дня свіжо-зловлену чи морожену річкову або озерну: коропів, карасів, язів, жерехів, линів; бідніші — в\'юнів тощо. Її клали у борщ завжди смажену, \"щоб болотом не тхнула\". Пісний борщ для смаку заправляли ложкою підсмаженого на сухій сковорідці пшеничного борошна. Щоб воно не бралося грудками, його спочатку трохи охолоджували, потім розводили водою і вливали у майже готову страву. Овочі (буряк, моркву, пастернак, петрушку, цибулю і картоплю) попередньо злегка підсмажували на олії. У XIX столітті борщ іще заквашували буряковим квасом і клали туди квашені буряки, порізані соломкою. Потім певний час готували борщ і з квасом, і з помідорами. А в останній третині XIX століття помідори перемогли. Пісний борщ майже всюди варили й досі варять із квасолею чи бобами. Такий борщ смакував і холодним, тому його готували переважно на два дні.