ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Краєзнавство. Етнографія. Етнологія. Фольклористика → Сільськогосподарська культура українців

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Кафедра Історії України

Самостійна робота:

Сільськогосподарська культура українців

Виконав

Студент групи 2-В

Вінниця. 2008

План

Вступ

  1. Рільництво. Городництво. Обробіток ґрунту

  2. Тваринництво

  3. Садівництво

  4. Бджільництво

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Українці упродовж століть створював високу сільськогосподарську культуру, яка стала надбанням багатьох народів. Головною галуззю землеробства здавна було рільництво. На території України воно відоме з середини І тис. до н. е. Вже за часів Київської Русі тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, горох, чечевицю, гречку, коноплі, льон, рижій.

Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні слов\'яни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі — це широка довгаста ділянка; грядка — вузька, довга і висока; капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами.

Після землеробства друге місце у сільському господарстві України посідало тваринництво. Ще за часів Київської Русі розводили коней, велику і дрібну рогату худобу, свиней, а також домашню птицю. Впродовж майже цілого середньовіччя основною тягловою силою у селян були воли, їх здебільшого відгодовували не тільки для власних потреб, а й на продаж. Починаючи з другої половини XIX ст. волів почали замінювати кіньми. Особливу увагу селяни приділяли розведенню великої рогатої худоби, яка забезпечувала їх молочними продуктами, відгодівлі овець. Порівняно з великою рогатою худобою та кіньми вівчарство в селянському господарстві відігравало допоміжну роль. У багатьох районах України розводили також кіз, свинарство задовільняло потреби населення в салі та м\'ясі.

Сад — одна з найхарактерніших рис українського села в XIX—на початку XX ст. Розміщувався він переважно на присадибній ділянці, переважали місцеві породи фруктових дерев, які відбирались і вирощувались упродовж віків. Найпоширенішими садовими культурами на Київщині, Поділлі, Волині, Чернігівщині та західних землях України, що характеризувались надзвичайним багатством місцевих сортів і назв.

Бджільництво відігравало важливу роль у господарстві східних слов\'ян, адже мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій. Про поширення бджільництва серед селянства свідчить факт, що майже все середньовіччя існувала медова данина з населення. Бджільництво було культивоване (на пасіках) і некультивоване (бортництво).

  1. Рільництво. Городництво. Обробіток ґрунту

Найдавніша і найпоширеніша культура — яра та озима пшениця. Вона була головною культурою у південних районах та в Закарпатській низовині, а також займала значні площі в лісостеповій частині України. Сіяли її завжди на кращих грунтах. Друге місце посідало жито, основна зернова культура Полісся та Карпат, а також Київщини й Волині. Його сіяли переважно як озиму культуру на гірших або дуже виснажених грунтах, оскільки це невибаглива культура, що збагачує землю, підвищує її родючість.

На Півдні здебільшого займалися вирощуванням ячменю, ранньої й невибагливої ярової культури, про яку в народі говорили: \"Кидай мене в грязь, то будеш як князь\". Україна мала близько 20 гатунківпроса — сухостійкого злака. Його сіяли першим на піднятій цілині та перелозі, а потім заволочували бороною з напором, тобто з прив\'язаними до неї колодками, які розбивали нероз-пушені грудки і затирали в землю.

В Україні, зокрема на Чернігівщині та Волині, подекуди вирощували гречку, пізню ярову культуру. Наприкінці травня її сіяли на цвіт для бджіл, а в червні — на зерно. Вважалось, що вона також збагачує грунт, тому нею засівали, як правило, виснажені лани. Ще з скіфського часу вирощували коноплі та льон, з їх насіння били олію, а з волокна виготовляли тканини для одягу. Для конопель вибирали ділянку в низьких місцях городу чи поля — підмет (грядку), завжди добре угноювали і двічі (восени й весною) глибоко зорювали, густо засівали і заволочували коноплі бороною. Для льону восени неглибоко розорювали ділянку твердого перелогу. Під льон грунт не угноювався, лише старанно скородився бороною перед посівом і заволочувався після нього. Коноплі здебільшого сіяли на Чернігівщині, Полтавщині, льон — у районах Полісся та західних областях, хоча обидві культури в невеликій кількості вирощували на всій Україні.

Для вироблення олії сіяли рижій вузькими смугами вздовж доріг і разом з яровими хлібами. Соняшник на Україні з\'явився наприкінці XVIII ст. як декоративна рослина і тільки в XIX ст. його почали використовувати для виробництва олії. Соняшник здебільшого сіяли на Донбасі, Харківщині, півдні України, менше — на Волині, Чернігівщині та Київщині. Наприкінці XVII ст. на території України з\'явилась кукурудза, завезена з Америки. До середини XIX ст. її вирощували як городну культуру, а в другій половині XIX ст. все більше землі виділяється для її посіву на півдні України, Поділлі, Полтавщині та на Закарпатті.

В середині XVI ст. з Південної Америки в Європу завезли картоплю, а 1764 р. вона з\'явилася на Україні. У XIX ст. її почали вирощувати на польових ділянках під плуг, букер і заступ. Саме тоді широко розповсюдився посів цукрових буряків. Основна маса посівів належала землевласникам, але часто селяни, котрі жили поблизу цукрових заводів, перетворювали свої землі на бурякові плантації.

У незначній кількості українці сіяли овес (найбільше в Карпатах), горох, сочевицю, боби і т. д.

Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні слов\'яни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі — це широка довгаста ділянка; грядка — вузька, довга і висока; капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами.

Картоплю садили рядами, викопуючи в розпушеній землі заступом ямки з таким розрахунком, щоб кущ від куща ріс на відстані близько аршина. Копали восени заступом.

Буряки на городах сіяли та садили. Перевагу надавали садінню. Сіяв буряки чоловік, а садила жінка, викопуючи ямки заступом, сапою (інколи садили і розсадою).

Капусту українці завжди садили розсадою. У найзатишнішому місці, часто під хатою, огороджувався ліскою з лози або очеретом невеликий розсадник. Знизу накладався гній, а зверху — земля. Ранньою весною, часто коли ще не зійшов сніг, у розсадники сіяли насіння капусти. Сходи на ніч прикривали соломою або очеретом. Коли рослина випускала чотири листочки, господиня висаджувала її під заступ рядами в грядці. Поки капуста не прийметься, ЇЇ підливали.