ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Теорія етносу → Курсова робота


Як було відзначено, функцїювання та характер етнічної ідеології багато в чому залежать від змісту міжетнічних відносин.

1.5 Міжетнічні відносини та їхні наслідки

Міжетнічні відносини — це поняття, що містить у собі узагальнені уявлення про розмаїття ціннісно навантажених (від позитивних та нейтральних до вкрай негативних) специфічних людських міжгрупових стосунків. Їхнім змістом, з одного боку, е питання про вживання етнічної мови, збереження пам\'яток матеріальної етнічної культури та розвитку всіх напрямків етнічної культури взагалі, а також питання про володіння етнічною територією й навіть про фізичне виживання того чи того етносу. Розкриття цього боку міжетнічних відносин може бути здійснене через розгляд таких негативних явищ, як етнічна антипатія, етноцентризм, етнічна конгломерація, етнічна дискримінація, етнічна депортація, деетнізація, штучна асиміляція, етноцид.

Іншим напрямком розвитку міжетнічних відносин є позитивний, і для розкриття його змісту залучаються поняття етнічної симпатії, етнічного плюралізму, міжетнічної інтеграції тощо. Нарешті, міжетнічні відносини містять у собі явища що не піддаються поляризованій оцінці, позаяк засад є нейтральними. Це етнічна сепарація, природна асиміляція, етнічна міксація, етнічний індиферентизм тощо.

Отже, розглянемо деякі з перелічених вище понять.

Етнічна дискримінація — це утиски та утиснення, які здійснює панівний етнос щодо нєпанівного етносу (або певної кількості таких етносів). Вона дається взнаки при наймі на роботу та звільненні з роботи; при виплаті заробітної плати та встановленні окладу; при розв\'язанні питань підвищення кваліфікації та висунення на більш високу посаду; при наданні прав громадянства та здійсненні судочинства; при реалізації прав на соціальний захист та прав людини взагалі тощо. Етнічна дискримінація має свої економічні, історичні та психологічні корені. Так, бажання отримувати додатковий прибуток підштовхує переважну більшість наймачів-роботодавці в використовувати для цього й такий засіб, як етнічна дискримінація, якщо, зрозуміло, це не заборонено законом. З боку найманих робітників — представників не-дискримінованих етносів — такий засіб може знаходити розуміння й навіть підтримку. Соціальне це може пояснюватися бажанням бодай у такий спосіб піднятися над таким, як сам. Крім того, ці, а також будь-які інші \"неекономічні\" прояви етнічної дискримінації є реалізацією психологічної установки багатьох людей на протистояння \"ми — вони\". Ця установка, у свою чергу, історично зумовлена дуже довгими сторіччями ставлення до етносів-чужинців як до ворогів.

Із зростанням у сучасному світі значущості прав людини, загальнолюдських цінностей, взаєморозуміння та взаємодії між народами етнічна дискримінація стає дедалі не популярнішою.

Якщо етнічна дискримінація потребує цілком однозначної оцінки, то стосовно етнічної асиміляції така однозначність не може бути прийнятною.

Етнічна асиміляція – це процес поступового розчинення певної етнодисперсної групи або й цілого невеликого за чисельністю етносу серед іншого великого етносу або групи етносів. Цей процес є закономірним, і коли він не зазнає спеціальних втручань, локалізоване етнічне життя згасає майже непомітно. Але частіше за все трапляється так, що найбільш свідома частка цього етносу, а нерідко й передова громадськість оточуючих етносів звертають увагу на необхідність уповільнити процеси такого згасання, а то й припинити їх. Людство від цього значно виграє, бо для нього тим самим суттєво поліпшуються можливості збагатитися духовно-культурними надбаннями зникаючого етносу. Поряд із зазначеними існують і інші форми втручання в етнічні асиміляційні процеси. Наприклад, штучне їх прискорення шляхом створення всіляких перепон для нормального функціювання етносу та задоволення етноформами своїх етнічних потреб. Тоді така асиміляція починає наближатися за своїм змістом до деетнізації.

Закономірність асиміляційних змін є такою, що. по-перше, зникають ознаки етнічності у царині матеріальної культури й лише потім — у царині культури духовної. Найбільш стійка риса етнічності — етнічна самосвідомість.

Що стосується деетнізації, то вона засадово є штучно-насильницьким процесом поступового й планомірного позбавлення певного етносу його найважливіших рис. Деетнізація, на відміну від етноциду (тотального фізичного знищення етносу) здійснюється переважно засобами заборон (у прямій чи прихованій формі), а також шляхом створення всіляких перепон вживанню етнічної мови, функціюванню етнічних шкіл, здійсненню видавничої діяльності та роботі засобів масової інформації етнічною мовою, розвиткові літератури, мистецтва та етнічної культури взагалі. Деетнізація може відбуватися й у такий спосіб, як репресії щодо найбільш активної частки етносу (перш за все — його духовної інтелігенції) та масові депортації (наприклад, суцільна депортація 1944 року таких етносів, як чечено-інгуші та кримські татари).

Органічною складовою деетнізації є демографічна й культурна експансія пануючого етносу. Вона може втілюватися в процеси переселень великих сільських мас пануючого етносу на аграрні території етносу-автохтону, докорінних змін промислової інфраструктури (будівництво індустріальних гігантів, переробних, енергетичних комплексів тощо) з наступним утягненням в її орбіту знов-таки великих має пануючого етносу, в перетворення мови пануючого етносу на державну на території етносу-автохтону з усіма наслідками, що випливають звідси для всіх головних царин життєдіяльності (промисловості, торгівлі, науки, охорони здоров\'я, спортивної діяльності, військової справи тощо).

Однією з форм деетнізації, як відзначалося, є штучно прискорена асиміляція етнодисперсних груп.

Закономірним результатом процесів етнічної дискримінації, асиміляції та деетнізації є виникнення етнічних маргіналів.

Етнічні маргінали — це етноформи, які значною мірою вже втратили ознаки своєї колишньої етнічності, проте ознак нової етнічності достатнім чином або й зовсім не набули. Для міст, скажімо, Східної та Південної України, де домінуючою є російська мова, маргінальний статус притаманний нещодавнім вихідцям з україномовних сіл. У фактичному етномаргінальному стані перебувають також представники більш-менш компактних етнодисперсних груп, розпорошених серед будь-якого корінного етносу, які поступово втрачають свої колишні етнічні риси. Ще більшою мірою це стосується \"вкраплених\" в корінний етнос поодиноких етноформ — носіїв рис некорінного етносу. Зростаюча кількість міжетнічних шлюбів теж сприяє поширенню явища етнічного маргіналізму. Але останній, слід зазначити, по-перше, не є необоротним, по-друге, не завжди й не обов\'язково веде до втрати етнічного ідентитету. Навіть утрата (або незнання) етнічної мови, як свідчать дані сучасних етносоціологічних досліджень, ще не є перепоною для того, щоб людина відчувала себе представником того етносу, з якого вона походить.