ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Теорія етносу → Курсова робота


Сьогодні ми бачимо, що все-таки \"життя бере своє\", й на територіях колишнього СРСР відбувається те, що для позосталого світу вже давно стало звичним. І ось коли національно-етнічна проблематика з дедалі більшою визначеністю пересувається у центр подій поточної історії, своєрідний \"вибух\" інтересу до неї з боку великої кількості вчених-фахівців, котрі вивчають багатоманітність буття людини й суспільства, є цілком зрозумілим. Зрозуміле також і усвідомлене тяжіння всієї цієї сукупності вчених до спілкування, взаємодії, співробітництва, організаційного єднання.

Проте для того, щоб ці взаємодія й співробітництво стали можливими, а в перспективі – й ефективними, необхідно виробити загальнозрозумілу наукову мову, тобто єдиний категоріально-поняттєвий апарат та єдину методологію теоретико-етнічного пізнання.

Отже, сьогодні увага народознавців багатьох напрямків, передусім — носіїв теоретичного змісту етнічної свідомості, не випадково звертається перш за все саме на відсутність єдиної загальноприйнятної термінології та єдиних методологічних засад народознавства. При цьому висловлюється думка, що наукою, яка має заповнити \"білі плями\", повинна стати етнологія. Але поки що такої науки фактично не існує. Отже, виникає питання, чи справді вона потрібна? Чи, може, треба зберігати той реально існуючий \"плюралізм\" дослідницьких підходів до такого предмета, як етнос? Негативна відповідь природно зумовлюється дедалі значнішою роллю, що її почав відігравати у житті як окремого індивіда, так і великих груп людей феномен етнічного. А це змушує дослідників уже не обмежуватися лише поверховими порівняннями та констатаціями. Феномен етнічного потребує настільки ж глибокого вивчення, наскільки він проник у всі найважливіші царини людського життя. Тобто він має осягатися на досить високому теоретичному рівні.

Й якщо цей рівень народознавчих досліджень забезпечуватиме теорія етносу, то емпіричне народознавство, мабуть, охоплюватиметься історією етносу. А як же тоді бути з усім загалом наук, назва яких починається з \"етно-\": етносоціологія, етнопсихологія, етнопедагогіка, етнополітика, етнокультура тощо? Куди їх \"притулити\"? На нашу думку, весь загал цілком нікуди \"тулити\" не треба, бо кожна з позначеного шерегу наук, з одного боку, користуватиметься методологічними й теоретико-методичними розробками, що їх здійснюватимуть і теорія, і історія етносу, а з іншого — й сама \"працюватиме\" на підвищення відповідного рівня останніх. Що ж стосується теоретичних зв\'язків з \"материнськими\" науками (соціологією, психологією, педагогікою тощо), то вони, зрозуміло, теж мають зберігатися.

Але, здійснюючи зазначені теоретичні зв\'язки й узагалі звертаючись до вже існуючих розробок з питань теорії етносу, ми намагатимемося максимально прикладати до них цілком слушне зауваження М.М. Бахтіна про те, що \"дуже часто методика витлумачення та пояснення зводигься до... розкриття повторюваного, до впізнавання вже знайомого, а нове якщо й схоплюється, то виключно у вкрай збідненій та абстрактній формі... Все повторюване та впізнане цілком розчинюється й асимілюється свідомістю одного, хто розуміє: у чужій свідомості він здатен побачити й зрозуміти тільки свою власну свідомість. Він нічим не збагачується. В чужому він впізнає тільки своє\"1.

Звідси випливає необхідність, по-перше, рішучого зламу застарілих наукових стереотипів, по-друге, більш широкого користування даними конкретних соціологічних досліджень, щоб відшукувати й вбачати нове в живих емпіричних реаліях, у доволі відчутній, а не тільки \"вкрай збідненій та абстрактній формі\". Так що читач має бути готовим зустрітися у цій книзі з відмінним від традиційного тлумаченням низки етнічних понять та явиш. Тому, до речі, ця лекція й має назву \"Теоретичний зміст етнічної свідомості\".

Тут ми маємо увійти до царини теоретичної свідомості народознавства, підступитися до вивчення головних тенденцій і закономірностей розвитку етносів. У такому своєму значенні теорія етносу перебирає на себе функції методологічного обґрунтування всіх наук, що зосереджуються на дослідженні тих або тих боків етнічних процесів та їхніх наслідків. Значення цієї теорії зростає разом з підвищенням вагомості й цінності кожної окремої людини, її життя, її духовно-культурного мікрокосму, групової специфічності й неповторності якому надає етнос.

Етнос, на нашу думку, — це культурно-духовна спільність людей, споріднених між собою походженням, мовою, теперішньою або колишньою територією (іноді й державністю), ментально-архетипними та іншими ознаками.

Всі сьогоднішні етноси, що складають людство, хоч би на якому рівні перебував той чи той з них, є результатом етногенези. Отож зупинимося на розгляді цього процесу-явища більш-менш докладно.

1.2 Етногенеза: суб\'єкти та результати

Крім загальновживаних, теорія етносу використовує, зрозуміло, й суто специфічні поняття. Одним з центральних серед них є поняття етногенези. Етногенез (\"етнос\" - як правило, \"народ\"; \"ґенеза\" — \"походження\") — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що приводять до виникнення етнічного як явища й зумовлюють його подальший розвиток. У більш широкому аспекті — це сукупність змін, що відбуваються внаслідок взаємодії та взаємозв\'язків різних етнічних спільностей. Як моментові соціогенези, етногенезі притаманні зростаючі прискореність у часі та поширеність у просторі.

Етногенез — внутрішньо досить складний та зовнішньо Неоднозначне спрямований процес. Йому відомі як зникнення цілої низки етносів (через їх фізичне знищення або штучну чи природну асиміляцію іншими етносами), так і виникнення етносів зовсім нових (шляхом або відпадання від існуючих етносів за різних історичних умов невеликих груп і поступового набуття ними ознак окремого етносу: або злиття двох чи більше етносів в один новий, якісно відмінний від етносів, що зливаються).

Сьогоднішньому етапу етногенези як всесвітньо-історичного процесу, з одного боку, притаманне зростаюче зменшення напруженості у відносинах між етносами, що вже доволі тривалий час мають свою державність (тобто — між націями). Це стає необхідністю під тиском техніко-економічних, науково-інформаційних та інших зв\'язків. Сама ж така необхідність уможливлюється завдяки діяльності Організації Об\'єднаних Націй та інших міжнародних організацій. Нормою стають етнічна взаємоповага й усвідомлення неперебутної цінності кожної етнічної культури для змістового буття людства як цілого.

З іншого боку, стає неможливим подальше існування таких етнічних конгломератів, як колишні держави СРСР, Чехословаччина або Югославія. Етногенез має тут як свою суттєву ознаку прагнення етносів, що стали вільними, до національного буття. Є всі підстави вважати, що у своїй етногенезі людство мас перетворитися у майбутньому на полі етнічну цілокуппість.