ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Теорія етносу → Курсова робота


Те ж саме, тільки у більш динамічному вигляді, можна спостерігати й серед тварин. Кожний з видів унаслідок боротьбі за існування опанував певну екологічну нішу, співіснує й взаємодіє з іншими видами тварин і загалом здійснює з навколишнім середовищем обмін речовиною, енергією та інформацією.

Не становить тут істотного винятку й така жива істота, як людина. Можна, зрозуміло, абстрагуватися від дуже помітних відмінностей між більш-менш великими угрупованнями людей і стверджувати, що людина як така опанувала всю поверхню нашої планети. У такому твердженні, звичайно, не буде помилки, але більшу практичну значущість матиме звертання уваги на те, що екологічні ніші, які опановували різні людські спільноти, нерідко дуже помітно відрізнялися одна від одної Й географічне, й природно-кліматично, й, відповідно, своєю флорою та фауною.

А відтак відчутною специфікою наповнювалися способи й форми життя людського населення, з одного боку, рівнин з помірним кліматом, з іншого боку — приморських територій, з третього — напівпустель та пустель, з четвертого — високогірних плато, долин та ущелин тощо. Найбільш тісно й тривало взаємодіючі всередині себе частки населення різних регіонів планети поставали як етноси. Взаємодія етносів з живою та неживою природою, що їх оточувала, відбивалася на характері та формах їхньої внутрішньої взаємодії та на їхніх стосунках з Іншими етносами. Боротьба за існування сприяла відчуженню та самоізолюванню етносів, призводила до посилення специфічних відмінностей. Проте, існуючи у такий спосіб, кожний з етносів нагромаджував безцінний для майбутнього єдиного людства досвід.

Людство постійно йшло до своєї єдності, але тільки сьогодні (не теоретично, а практично) воно починає усвідомлювати, що ця єдність не може бути одноманітністю. Сьогодні як ніколи важливою є фундаментальна філософська ідея про те, що людство має являти собою гармонійну єдність різноманітного. Й найбільш яскравим та цінним виявом цієї різноманітності є етноси. Теоретична (а разом з нею й практична) короткозорість виникає там, де є намагання протиставити єдність — різноманітності, тотожність — відмінності.

Тоді на противагу абсолютизованому класовому підходові до аналізу суспільних явищ висувається підхід, змістом якого є абсолютизація етнічного або національного. Реальна проблема тут виникає у зв\'язку з необхідністю, з одного боку, реалізовувати гуманістичну ідею про людину як найвищу цінність, а з іншого — враховувати те, що людина перш за все — соціальна істота, тому її буття немислиме без почуття \"ми\". тобто приналежності до такого соціального цілого, яке забезпечує всебічну захищеність, створює умови для душевної рівноваги Індивіда й яке є етнос.

2.2. Загальнолюдська цінність етнічного

Проте не є пошуком правди, істини прагнення пізнати глибини етнічного характеру як абсолюту, як самодостатньої визначеності й сутності. Привабливість та справді неперебутна цінність душі кожного етносу виявляється саме в її здатності бути відблиском, яскравою іскрою полум\'яної душі вселюдської. Бо й сама душа людства не є чимось одновимірне визначеним, вона являє собою розмаїття вражаючих рис. Вона плаче й сміється, вона притягує до себе своєю надзвичайною добротою й водночас відштовхує від себе жахливими проявами зла. Вона, ця душа, вельми складна; адже там, де на поверхні ми вбачаємо дивакуватість, насправді вирує глибинний неосяжний розум. Душа людства є неосяжною, до кінця не збагненною.

Виявляючи загальнолюдську цінність етнічного, аналізуючи місце, роль та значення етнічного у сучасному світі, ми, мабуть, повинні, зрозуміло, вбачати цю роль і стосовно окремих особистостей, і стосовно невеликих людських груп, і стосовно цілих народів — як внутрішній момент їхнього самостійності але водночас і ширше, і складніше. Ми мусимо бачити, що кожний етнос перед лицем людства постає як цінність, подібна до тієї цінності, яку, скажімо, являла собою для Франції Едіт Піаф — з усіма своїми вадами, таємними пристрастями, але – проте й безперечно — як її втілений геній.

Так, кожний етнос – явище унікальне й соціальне неоціниме. Ось як підходить, до речі, до розуміння етносу Лесь Герасимчук, людина, котра володіє двадцятьма мовами, вільно почуває себе в морі філософських течій і релігійних мудрувань. Він вважає, що \"етнос — це соціуми, що гуртуються довкола певних характерних ідей та активно з ними взаємодіють. Ці ідеї називаються стрижневими. Вони властиві у своїй цілокупності лише цій етнокультурі і є наслідком ґенези етнопсихосфери. Конкретним виразом стрижневих ідей є семіотичні репрезентативні тексти. Репрезентативні тексти включають ландшафт, металогіку граматики, найчастіше повторювані ритуали, мистецькі тексти і контексти, тривкі елементи соціумної магії та ін.\"1.

Але, повертаючись до нашого головного питання, маємо зауважити, що і здоровий глузд, і теоретичні міркування ведуть до одного й того самого висновку: не можна протиставляти загальнолюдські та етнокультурні цінності. Воно, це протиставлення, є двобічним. З одного боку, абсолютизація якоїсь певної системи етнокультурних цінностей фактично є таким протиставленням її цінностям загальнолюдським. У цьому протиставленні світ етнічного \"ми-буття\" розглядається як самодостатній, як такий, що не потребує опосередкування іншими подібними світами. Й тоді ми маємо приклад етноцентризму. З іншого боку, абсолютизація загальнолюдських цінностей веде до уявлень про них як такі, що позбавлені збагачуючого впливу розмаїття етнокультур, а тому й існують як деяка сіра одноманітність. Якби спроба отак нівелювати увесь загал етнокультур планети вдалася на практиці, то ми, мабуть, мали б здійснений ідеал космополітизму (адже, як відомо, добрими намірами встелений шлях у пекло), тобто змертвлену культуру загалом.

Тут треба було б зазначити, що кожна людина завжди живе очікуванням дива, здійснення власної казки, сподіваннями на участь у майбутньому святі спілкування. Виняток становить лише \"загублена\" людина. А такою є та, яка \"випадає\" з потоку перш за все етнічного буття, втрачаючи разом з тим і соціальну рівновагу. Отож цінності певної етнокультури являють собою невтрачену частку загальнолюдських цінностей, живлять останні й дедалі більше перетворюють буття людства на щось подібне до свята духовних зустрічей.

З нашого погляду, ніхто не сказав про загальнолюдську цінність національно-етнічного краще, ніж видатний російський філософ XX сторіччя М.О. Бердяєв. \"Людина входить у людство, — писав він, — через національну індивідуальність, як національна людина, а не абстрактна людина, як росіянин, француз, німець або англієць... Національна людина — більша, а не менша, ніж простолюдина, в ній родові риси людини взагалі й ще є риси індивідуально-національні... Мрія про людину й людство, абстрагованих від усього національного, є прагнення до погашення цілого світу цінностей і багатств\"2.