ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів



Головна Культура. Культурологія. Етика. Естетика → Основні техніки художнього оформлення Петриківським розписом

Та понад усе славилася Петриківка своїми яскравими, життєрадісними мальовками. Петриківчанки цілими лантухами носили їх на базар. Найбільше мальовок продавали навесні, перед святами, коли всі білили й обновлювали свої хати. Петриківські базари у цей час — надзвичайне видовище. Усіма кольорами райдуги розцвітали намальовані на папері великі й малі квіти та цілі букети; ніби квіткові гірлянди, тріпотіли на вітрі вузенькі паперові "стьожки", вкриті орнаментальними фризами, що їх клеїли ні1 горизонтальні виступи печі у кожній петриківській хаті; майоріли зубчасті довгі розписані "лиштви", якими оздоблювали так звані зрубики — поперечні дошки стелі, від чого хата ставала особливо ошатною.

Інтер'єр петриківської хати був насичений яскравими чистими кольорами (адже мальовані квіти цвіли у петриківських хатах цілорічно). Завдяки цьому у жителів Петриківки виховувалася любов до декоративного живопису, і не тільки любов, а й уміння поводитися з фарбами, знання прийомів малювання і традиційних орнаментальних мотивів — розмаїтих квітів, пуп'янків, ягід, листочків тощо.

Цікаво про це розповідає найстаріша петриківська майстриня Параска Миколаївна Павленко (нар. 1881 р.)— мати відомих монстрів петриківського розпису, нині заслужених майстрів народної творчості УРСР Віри Павленко та Галі Павленко-Черничепко, що живуть і працюють у Києві. Коли Параска Миколаївна у .20-х роках робила "стьожки" для печі, то вона сама, розмічаючи орнамент на смужці паперу, малювала зелені листочки і стебла, старша Віра виводила червоні квітки, менша Галя "затикувала" сині ягоди винограду, а трирічний син Василько теж не сидів без діла — клав стьожки на черінь, щоб сохли. Тут, як і всюди у Петриківці, вся сім'я брала участь у малюванні, адже потреба в мальовках була така велика, що продавалося все, скільки б не зробили. У її розписах немає якихось живописних тонкощів, але є головне — вони щирі й безпосередні. Вона, малює так, як малювали у Петриківці в довоєнні роки й раніше її твори, навіть зроблені в останній час, є взірцем старої, традиційної петриківської школи розпису, від якої більшість сучасних петриківських майстрів відходить у своїй творчості все далі й далі.

У роботах Параски Миколаївни Павленко, як і в творах інших найстаріших майстрів Петриківки, зберігається ще багато спільного з давніми настінними розписами. Рослинні мотиви у них завжди легко лягають на білу поверхню паперу. Елементи розпису — квітки, які вона ніколи не робить завеликими, листки, пуп'янки, ягідки, грона винограду ніби "купаються" на білому тлі. Спокійна, врівноважена вдача Параски Миколаївни відчувається у характері оздоблення її хатини. Вона симетрично розташовує квітки на стінах, групуючи їх навколо великого паперового килимка, вікна, невеличкого панно з пташками, намальованого на фанері. Така ж урівноваженість і симетрія композиції та колірних плям притаманна і її роботам. Життєрадісний, лагідний, спокійний характер майстрині виявляється у них повною мірою. Незначну асиметрію вона допускає лише для поодиноких вертикально орієнтованих квіткових мотивів. Улюблена композиція Параски Павленко — горизонтальне прямокутне панно чи килимок з центральним полем і вужчою чи ширшою облямівкою. Якщо на килимку майстриня малює птахів, то вони сидять, повернуті головами один до одного, ніби дзьобаючи ягоди винограду,— традиційна, дуже давня композиція народного мистецтва. Якщо ж зображує на ньому лише квіти, то обов'язково вміщує у центрі більшу квітку (завжди круглу, вона взагалі полюбляє круглі квіти), навколо якої вже компонує трохи менші квіти, листя й пуп'янки. Характерно, що майстриня ніколи не з'єднує їх спільними стеблами, почуття цільності, єдності композиції досягається завдяки їх розміщенню. Параска Павленко уникає різких контрастів, а також великих локальних кольорових плям. Тому навіть найбільші квіти у неї ніколи не бувають важкими: вправно орудуючи пензликом, вона кладе мазки не щільно, між ними завжди проглядає біле тло, і це вносить у розписи майстрині мереживну прозорість і легкість. Колірні контрасти (Параска Миколаївна користується завжди п'ятьма чистими аніліновими фарбами — червоною, малиновою, синьою, зеленою і жовтою, ніколи не змішуючи їх) вона пом'якшує тим, що центр квіток робить жовтим. Відіграючи лише допоміжну роль, жовтий колір ніби поєднує елементи розпису, викопані теплою червоною і холодними зеленою, синьою та малиновою фарбами.

Коли хвалиш її роботу, Параска Миколаївна а притаманною їй щирістю і скромністю доводить, що вона звичайна собі майстриня, а от справді гарні майстри були Тетяна Пата та Оришка Пилипенко, що померли кілька років тому, та Надія Білокінь (1893— 1981), яка жила у сусідньому Радселі. Весело й дотепно вона розповідала, як серед усіх жінок, що виносили на базар мальовки, ніхто не міг продати свої речі швидше за Оришку Пилипенко чи Надію Білокінь. Звичайно, розповідь Параски Миколаївни викликала бажання поїхати і до Надії Аврамівни Білокінь. Коли збираєшся відвідати таких літніх людей, як Параска Миколаївна Павленко або ж Надія Аврамівна Білокінь, то бере деякий острах: чи залишилось у них щось від колишньої сили, енергії, таланту; чи не доведеться зустріти настільки немічну й далеку від усього того, чим були наповнені її молоді роки, людину, що нічого, крім болю за неї і жалю на руйнівну невмолимість часу, не відчуєш. Та в Петриківці, мабуть, клімат якийсь особливий, а може, це творча робота не дає старіти людям, але побоювання виявились марними. Більше того, зустрівшись з Надією Аврамівною Білокінь і познайомившись з її роботами останніх років, ми були вражені темпераментом і енергією, творчою наснагою, розкутістю і свободою письма.

За 1979 ріку майстриня виконала близько 100 великих, па повний формат ватманського паперу, малюнків, серед яких є і суто декоративні, квіткові композиції, і сюжетні сцени. Вже само число цих творів, зроблених протягом такого короткого часу, свідчить, що здатність творчо працювати у Надії Аврамівни Білокінь з роками не тільки не зменшувалася, а, можливо, навіть зростала, збагачена життєвим досвідом, багаторічною творчою практикою. Надія Аврамівна саме сиділа надворі біля хати і щось шила без окулярів. Висока, ставна, гарна жінка з уважними й гострими очима, досить стримана у поводженні і не дуже балакуча, вона виглядала значно молодшою за свої роки, і в рухах, і в розмові її відчувалася прихована, якась молода енергія. Хата на самому краю села, туди можна дістатися лише пішки — глибокі піски не дають проїхати легковій машині. Але місце там чудове — все близько: сосновий ліс, що напоює пахощами повітря, робить його цілющим, і зелені луки з невеличкими озерами-старицями, що весною вкриваються пишним різноцвіттям, а головне — навколо стоїть глибока тиша, просто дивовижна, як на наш механізований вік. Як і Параска Павленко, Білокінь прикрасила дві невеличкі кімнатки своїми малюнками. Але на відміну від хати Параски Миколаївни, що додержується традиційних петриківських "норм" оздоблення інтер'єру, тут розміщені густо одна біля одної не лише квиткові декоративні композиції, серед яких є дуже гарне і незвичне панно у: вигляді величезної розетки (с. 7), а й сюжетні картини із зображеннями закоханих пар, циган тощо. Відчувалося, що майстриня живе цим, любов до ясних, свіжих барв переповнює її єство, що спілкування з цим святковим світом просто необхідне їй, це частина її буття, її світу справжнього Митця. Надія Аврамівна Білокінь прожила нелегке життя. Початок війни застав її з п'ятьма дітьми неподалік від кордону у Бессарабії, куди її чоловіка у 1940 р. направили працювати. Його у перші ж дні війни мобілізували, з фронту він вже не повернувся, а Надія Аврамівпа з дітьми кілька місяців добиралася до рідних місць. За роки війни їй довелося близько ЗО разів змінити місце проживання і перебиратися з дітьми на нове місце. Та й у післявоєнні роки вона не відразу змогла придбати цю невеличку хатку, де жила до 1981 року. Тільки людина з надзвичайно сильним характером здатна вистояти у таких умовах, витримати, не заплутатись У матеріальних труднощах, у турботах повсякденного життя. На щастя, ця талановита майстриня, одна з найцікавіших представниць українського народного розпису, виявилася саме такою мужньою і міцною духом жінкою.


 
Loading...