ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Московський Кремль

МОСКОВСЬКИЙ КРЕМЛЬ

Розповісти про архітектуру Московського Кремля — це означає розповісти про історію російської архітектури, бо в жодному ансамблі вона не відображена так повно і такими архітектурними шедеврами. Кремль протягом усієї історії російського народу відігравав роль національного центру. Тут кожна епоха залишила своїх красномовних свідків — архітектурні споруди. Розповісти про них бодай навіть коротко просто неможливо. Тому доведеться спинитися лише на основних етапах формування кремлівського ансамблю.

Московський Кремль

Уже в XI ст. на Боровицькому пагорбі, де річка Неглінка впадає в Москву-ріку, існувало давньоруське поселення. У XII ст. там була князівська садиба, і в 1147 р. Москва вперше згадується в літопису. У 1156 р. князь Юрій Долгорукий укріпив дитинець Москви дерев'яними стінами. У 1238 р. Москва героїчно оборонялася від монголо-татарської навали. Місто було взято і спалено, усі жителі міста загинули в нерівному бою. Але вже наприкінці XIII ст. Москва відбудовується і стає столицею невеликого князівства, яким правив князь Данило, син Олександра Невського.

На початку XIV ст. при Івані Калиті в Москві розпочинається інтенсивне будівництво, оскільки вона стає резиденцією великого князя і митрополита. Будуються нові укріплення, кам'яні палаци і церковні споруди. З 1326 по 1340 рр. у Кремлі споруджуються білокам'яні собори — Успенський та Архангельський, кілька церков, нові князівські хороми й нові міцні дерев'яні стіни. Споруди ці до наших днів не збереглися, але дослідження їх решток та аналогічних пам'яток дають уявлення про білокам'яну ранню московську архітектуру кінця XIV — початку XV ст. Проте в московській архітектурі було вже й багато нового, що позначилося на композиції та декорі споруд. За часів правління Дмитрія Донського, коли над країною нависла загроза нападу із заходу, а визвольна боротьба з монголо-татарами вступила в рішучу фазу — наближалася славетна Куликовська битва 1380 р.— навколо Кремля будуються білокам'яні стіни та башти. Кремль перетворюється в могутню фортецю. Залишки цих укріплень видно подекуди під сучасними цегляними стінами, що були побудовані вже в другій половині XV ст. На той час Москва стає столицею-об'єднаної Русі. Остаточно звільнившись від монголо-татарського ярма і подолавши опір феодальної анархії, Москва, на подив усієї Європи, стала міцною централізованою державою. Виникла потреба в нових спорудах, що мали відповідати новому місту. Замість невеликих білокам'яних церков будуються величні собори, остаточно складається ансамбль центральної площі Кремля та споруджуються нові стіни й башти, що відповідали новій військовій техніці. Російська держава бере на озброєння технічні й культурні здобутки епохи Відродження, як це було і в інших країнах Європи. Ренесансна культура не була чимось інородним для Русі: її сприйняття було підготовлене всім ходом суспільне історичного розвитку. Проте вияви ренесансної культури в Росії мали свої особливості. Вони були зумовлені своєрідністю російської культури, впливом народного мистецтва і неабиякою роллю православної церкви, яка була проти форм, прийнятих католицькою церквою.

У 1475-1509 рр. відбулася перебудова Кремля за участю найкращих архітекторів Москви, Ростова, Новгорода і Пскова, а також запрошених з інших європейських країн, в тому числі ренесансних архітекторів з Болоньї, Мілану й Венеції. Першою спорудою нового ансамблю був новий Успенський собор, будівництво якого було доручено видатному московському архітекторові В. Д. Єрмоліну. В результаті боярських інтриг його було усунено від керівництва роботами, а будівництво собору доручено мулярам Кривцову і Мишкіну. Через недосвідченість керівництва трапилася аварія, і в 1475 р. будівництво собору було запропоноване видатному ренесансному архітекторові Арістотелю Фіорованті. Зовнішній вигляд собору мав відповідати руським традиціям: такою була вимога замовників, і Фіорованті уважно вивчав давньоруські споруди в Новгороді, Володимирі і Устюзі. Будівництво Успенського собору було закінчено в 1479 р. Його фасади розчленовано високими пілястрами і завершено за давньоруською традицією напівциркульними закомарами та п'ятьма величними банями. Про володимирські традиції нагадує широкий колонча-стий пас, що горизонтально розділяє фасади. Форми собору могутні й спокійні, від них віє величчю і красою. Відрізняється від давньоруських традицій інтер'єр собору, який нагадує великий зал з чотирма високими круглими колонами всередині. Східна алтарна частина відокремлена від центральної суцільним іконостасом. Відкритий внутрішній простір собору добре освітлений, разом з м'якими тонами фрескового живопису (виконаному в 1514 р., згодом — переписаному), золотом і яскравими фарбами ікон та іконостасу справляє велике художнє враження.

Після Успенського собору в 1584 р. псковські майстри на місці колишнього білокам'яного, але вже з цегли (за традиційними формами московської архітектури) почали будувати Благовіщенський собор, за їхнім звичаєм — на підкліті. Спочатку собор мав три бані — решту прибудовано в XVI ст. Собор невеликий, з мальовничим багатоверхим завершенням. Його радісна, ошатна архітектура контрастує із суворими формами Успенського собору. Вражає собор всередині. Його стіни розписав видатний художник тих часів Феодосій Деонісьєв з помічниками. Ікони в іконостасі — це твори великих живописців кінця XIV — початку XV ст., зокрема, Феофана Грека, Прохора з Городця і славетного Андрія Рубльова, Художній ефект інтер'єра доповнює мальовнича підлога з полірованих кольорових плит агатовидної яшми (XVII ст.). Привертає увагу багато оздоблений різьбою західний портал, що з галереї веде всередину храму (XVI ст.). Його форми характерні для ренесансної архітектури. Благовіщенський собор виконував роль палацової церкви великих князів і царів.

Третій собор, Архангельський, що входить до ансамблю Соборної площі, позначений рисами ренесансу. Збудував його в 1505-1509 рр. архітектор Алевіз Новий, що був представником венеціанської архітектурної школи. За композицією він традиційний для давньоруської архітектури: з трьома нефами і хрещатими в плані стовпами всередині, з п'ятьма банями. Собор великий за розмірами, проте значно менший за Успенський, який грав роль усипальниці великих князів і царів. Фасади собору з корінфськими пілястрами, з раковинами в закомарах, круглими вікнами та типовими для ренесансної архітектури порталами за характером близькі до венеціанської школи. Автор собору — Алевіз Новий по дорозі до Москви потрапив у полон до татар, і кримський хан Менглі-Гірей примусив його збудувати Бахчисарайський палац, де уцілів портал, аналогічний до порталів Архангельського собору. Згодом Алевіз збудував чимало споруд у Москві.

Свого часу із західної сторони соборну площу Московського Кремля обмежували споруди великокнязівського палацу, від яких залишилася славнозвісна Грановита палата — зал для урочистих прийомів, засідань думи, земських соборів тощо. Зал має площу 495 м2, а висота його 9 м. Склепіння залу спираються на стовп, що стоїть посередині. Це — давня традиція палатних споруд. Фасад Грановитої палати оброблено так званим діамантовим рустом, тобто каміннями з гранями. Споруда має риси ренесансу, зокрема в карнизі. Будували палату російські майстри під керівництвом ломбардських архітекторів Марко Руффо і П'єтро-Антоніо Солярі в 1487-1491 рр.

Завершує ансамбль дзвіниця Івана Великого — триярусна вежа заввишки 81 м. Композиційне вертикаль вежі об'єднує споруди ансамблю, домінує над усім Кремлем і має велике містобудівне значення для центральної частини Москви, її золотий купол видно з далеких відстаней. Восьмигранні в плані яруси дзвіниці зменшуються за шириною і збільшуються за висотою один над одним. Дзвіницю почав будувати в 1508 р. італійський архітектор Бон Фрязін, а закінчили її російські майстри вже в 1600 р., про що свідчить напис золотими літерами під куполом споруди. Поряд із дзвіницею в 1532-1543 рр. зодчий Петрок Малий прибудував "звоницю" новгородсько-псковського типу з ренесансними деталями та високим круглим стовпом, що завершується куполом. Одночасно із спорудженням соборів та палацових будівель у XV ст. йшло будівництво нових стін і башт Кремля. У спорудженні укріплень брали участь архітектори П'єтро-Антоніо Солярі, Марко Руффо, Антоніо Джиліарді, Алоізій ди Каркано. Башти й стіни споруджувалися з цегли, і мали вони насамперед оборонно-функціональне призначення. Згодом, у XVII ст., на баштах було надбудовано декоративні верхи. Кожна башта мала своє власне архітектурне оздоблення. Всього в Кремлі було збудовано 20 башт, 5 з них мали в'їзні ворота. Загальна довжина кремлівських стін — 2235 м. Вони оточують територію, загальною площею 28 га. Висота стін 5-19 м, вона залежить від рельєфу місцевості, товщина 3,5-6,5 м. Завершуються стіни зубцями — мерлоііами. Висота надбудованих у XVII ст. башт також різна — від 30 до 70 м. Прекрасними силуетами виділяються наріжні, круглі в плані башти — Водовозна та Беклемішевська на березі Москви-ріки та багатогранна в плані Арсенальна башта. Башти з воротами — Спаська, Микільська, Троїцька, Боровицька і Тайницька відрізняються між собою за композицією і стилем. Спаська і Троїцька мають риси готичної архітектури, оздоблення Боровицької характерне для російської архітектури XVII ст. Усі башти становлять єдиний гармонійний ансамбль вільної композиції. Червоні стіни укріплень, зелені черепичні покрівлі, білокам'яні деталі та позолочені металеві флюгери, пурпурові рубінові зірки, що на баштах,— усе це окреслює стрункий силует Кремля.