ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Архітектурні взаємозв'язки України з Росією

М.Холостенко гадає, що Матвій Єфимович - чи в іншому місці Матвій Єфимов - був українець, а не московитин, але думаю, що це не так. Справді бо, українські слова, якими пересипано місцями текст контракту - річ звичайна в усіх договорах, що укладалися в Україні з приїжджими російськими майстрами, бо їх писали на місці українські писарі-грамотії. Довід, що Єфимова названо "паном", теж не переконливий, бо, багато будуючи, він був заможний, жив як поміщик і звався, природно, "паном"(6).

Йменування "паном" трапляється ще в одному контракті, який Єфимов уклав у 1695 році на будівництво третьої церкви -Петропавлівського монастиря в тому ж таки Глухові*: "Законтрактований пан Матвій Єфимович, записаний государевим майстром мулярської справи". Це титулування прямо вказує на | московське походження Єфи-! Мова(7) [...] і Йосип Старцев також будував, крім згаданих двох церков у Києві, ще церкви для інших замовців, як це випливає з листування Мазепи з Москвою.

ЩАрхітектурні взаємозв'язки України з Росієюе один аналогічний випадок роботи московського майстра в Україні був у 1705; році, коли популярний зодчий Григорій Іванович Устинов, який багато будував у Москві, мав уже звання "архітектора", уклав з ніжинським протопопом і Павлом Васильовичем Яворським, братом митрополита Степана Яворського, договір на будівництво великого храму, що зберігся до цього часу, хоч і без бань, з одними під банниками**. і Про своє авторство пише сам Устинов у супліці Петру І, прохаючи царя відпустити його до Ніжина на добудову початої церкви(8). Про обставини даного будівництва ми дізнаємося також з листа самого митрополита до брата від 1705 року. "Умовив я сього підрядчика Григорія Івановича Устинова, людину справді певну і в малярстві та в архітектурі вмілу, аби він за зразком тим, на якому і ви, і я, і він підписалися, збудував церкву, а я йому платити повинен відрубом сім тисяч рублів, а на ваші українські гроші тридцять і п'ять тисяч"(9).

З цього листа видно, що Устинов у літньому віці був уже, як і Старцев та багато інших московських будівничих, не тільки зодчий, а, можливо, ще більш підрядчик, провадячи в різних кінцях країни великі будівництва, їх вели звичайно за вже існуючими зразками і лише із змінами, що окремо обумовлювалися в договорах, як ми бачили в контракті з Єфимовим. З листа не зрозуміло, звідки взято було зразок, на який належало рівнятися, як домовилися всі троє - двоє замовців і Устинов. Серед тогочасних московських храмів, що збереглися, такого немає, але не можна ручатися, без попереднього архітектурно-археологічного дослідження мурування, чи не зазнав він перебудови в XIX сторіччі. Про це можна здогадуватися з наявності на північному чолі великих спарених вікон і деяких деталей.

Набагато переконливіше свідчить про руку московського майстра портал "Богородичного Назарета".

За всіма архітектурними ознаками, наскільки про них дає змогу зробити висновок збережена світлина, той-таки Устинов збудував у Ніжині ще одну церкву - Преображенську, у 1721 році. Весь її архітектурний вигляд однієї природи з "Назаретом"(10)[...]

Не бачивши більшості згадуваних тут будівель у натурі й не маючи їхніх планів і обмірних креслеників, я мушу спиратися тільки на ласкаво надані мені, на моє прохання, Академією архітектури УРСР фотографічні матеріали значною мірою не фахового, а аматорського характеру. Мені здавалося, що світлини, зроблені безпосередньо з натури, допоможуть певною мірою розібратися в цій величезній кількості прийомів та форм і цим полегшать встановлення принаймні загальних обрисів архітектурних взаємозв'язків Росії і України на зламі ХVП-ХVШ сторіч. В архітектурі України тієї доби багато прекрасного, і треба щиро пожалкувати за тим, що досі бракує великих досліджень реставраційно-обмірного характеру. Тільки в новітні часи почали з'являтися давно пожадані книжки й статті, передусім М.Холостенка й Г.Логвина, які відкривають нам цю красу, яскраві свідчення давньої культурної дружби двох великих народів. Деякі наведені тут думки, зіставлення, аналогії можуть виявитися не зайвими для майбутніх дослідників.

Ознайомлення з усім наданим мені матеріалом переконує, що подібно до російського будівництва, українське - плоть од плоті народного, селянського мистецтва. Так само, як найвеличніші архітектурні творіння Новгорода, Пскова, села Коломенського й Москви виявляють виразні ознаки трансформації в камені давніх дерев'яних форм, найкращі твори української архітектури не могли б бути створені, якби колись не народилися в дереві. Це той самий здоровий процес переростання одних форм в інші, що ми бачимо в усій історії античної архітектури.

Г.Логвин слушно згадує свідчення про першу дубову Софію Новгородську з 13 верхами(11). Не збереглося жодної давньої дерев'яної церкви в Україні, і ми можемо міркувати, який вони мали вигляд, тільки на основі пізніших графічних матеріалів, але в тому, що ними колись була покрита вся країна, не може бути сумніву, як це було і на [Московській] Русі. Г.Логвин, не без підстав, бачить у Петропавлівській церкві Новгорода-Сіверського один із ранніх прикладів плідного співробітництва російських і українських зодчих(12). Точна дата спорудження її - невідома, але вона може припадати ще на першу половину XVII сторіччя.

З 1638 року відбувалися безперервні зносини України з [Московською] Руссю через часті ділові приїзди українців до Москви і встановлення постійного листування. Так, у другій половині червня того року до Москви приїздив ігумен Густинського монастиря зі скаргою на "гоніння за віру", що спричинюють масовий відхід з України в Росію. 29 жовтня 1640 року Київський митрополит Петро Могила звернувся до царя Михайла Федоровича із суплікою, прохаючи про "милостиню на впорядження розорених уніатами церков", і у відповідь одержав грамоту "про жалування на впорядження церков". Ця прихильна відповідь викликала найближчими роками цілий потік суплік десятків монастирів, які теж мали успіх. Завдяки всьому цьому було встановлено постійні дружні зв'язки України з Росією задовго до возз'єднання їх за Богдана Хмельницького. Супліки сповнені описів гонінь прийшлих єзуїтів і уніатів на православну віру. У листах відчувається сподівання на возз'єднання, і провісниками його були перші російські зодчі, які почали відбудовувати розорені церкви(13). Свідчення цієї допомоги ми бачимо в таких ранніх пам'ятках, як собор Різдва Богородиці в Мовчанському Печерському монастирі Путивля, збудований у 1630-1636 роках(14).