ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Українська мурована архітектура старих часів

Із цивільного будівництва старокнязівської доби маємо лише історичні звістки про замки і міські мури в Києві, Вишгороді, Володимирі-Волинському, Галичі, Холмі. З того заховалися невеликі рештки Золотої брами у Києві (коло 1037 р.), дві квадратові вежі коло Холма — Білавіж і Столпенська (XII ст.) та округла вежа коло Камінця на Берестейщині (1270 — 88). Розвиток архітектурного мистецтва на Україні X — XIII ст. мав великий вплив на сусідні краї; зокрема, українська архітектура впливала на мистецтво Польщі, Новгорода, Володимира-Суздальського й Білорусі.

З другої половини XIII ст. Україна, як відомо, переживала страшні часи руїни й знищення, коли разом із татарськими і північно-князівськими московськими набігами ослаблялися суспільно-політичні сили, спинялися прояви культурного життя, а матеріальні засоби нищилися. Будівництво обмежувалося до невеликих будов провінціального характеру, й то переважно на західноукраїнських землях. Тому стиль готики, що був поширений тепер у цілій Європі, не знаходив відповідного матеріального грунту на Україні й мав характер перехідного стилю, тим більше, що візантійсько-українська культура попередньої доби ще довгий час постачала потрібну умілість і вироблені форми. Незважаючи на тяжкі обставини, розвиток українського мистецтва не спинився, — навпаки, саме в цю добу готики витворювалися нові мистецькі форми, конструкції, нові типи будов. Стиль готики, що панував у цілій Західній і Центральній Європі в XIII — XV ст. зі своїми характерними гостролучними формами склепінь перекриття, отворів та особливими конструктивними засобами та методою праці, надавав нашим будовам більшої легкості, з напруженою динамікою видовжених форм, що ніби поривалися вгору — у простір.

У XIV — XV ст. візантійсько-українська культура попередньої доби виявляється у формах планів і просторовому об'ємі, тоді як готика спричиняється до невеликих конструктивних змін і деталей. Прикладом таких будов служать вірменська кафедра у Львові (1363), церква Різдва Христова в Галичі кінця XIV ст. і церква в Межирічі на Волині середини XV ст. — усі з тринавним заложенням княжих часів, але з готичними лучами та іншими гостролучними деталями. Єдиною в своєму роді є найстарша церква у Львові св. Миколи (XIV — XI ст.) з деякими романськими архаїзмами. В XIV — XV ст. на Україні відомий також тип т. зв. триконхових будов візантійського відродження, що приходить із гори Афон у Греції спочатку до української частини Буковини (дві церкви в Сереті кінця XIV ст. і три церкви в Путні коло Чернівців), пізніше — до Галичини (цікава тридільна церква в Лаврові на Бойківщині XV — XVI ст.) і нарешті — на Поділля (церкви в Кам'янці XVI ст., Зінькові, Могилеві-Подільському), в Замостя.

Неспокійні часи XIV — XV ст., боротьба з татарщиною й нова економічна кон'юнктура з колонізаційною політикою шляхти зумовлювали головним чином оборонно-замкове будівництво. Навіть будови релігійного культу пристосовувалися до оборонних цілей, — із грубими мурами, вежами й бійницями (стрільницями). Візантійське мистецтво вже остаточно переживалося і втрачало свій зміст; українські митці шукали стиків із західноєвропейськими мистецькими течіями. Але в церковному будівництві ці західні зразки не могли перейматися без усяких змін уже через різниці релігійні, тому на Україні запозичували переважно форми цивільного будівництва Середньої Європи, перетворюючи й пристосовуючи їх до своїх обрядових потреб і побутових особливостей. До найвизначніших пам'яток цієї доби належать т. зв. гальова церква в Рогатині XIV — XV ст. і знаменита церква-твердиня в Сутківцях на Поділлі. Готика у своїх вироблених західних зразках спочатку мала доступ до більших міст Західної України, де вперше з'являються суцільні верстви міщанства й ремісництва, організовані на західних зразках (Магдебурзьке право). Ці впливи, що проточувалися рівночасно з хвилею німецької колонізації, йшли трьома шляхами — із Шльонська, через Західне Закарпаття і Семигород. Певне значення мав великий торговельний шлях з Італії через Угорщину й Східну Словаччину до Галичини через Західні Карпати з торговельними і культурними осередками в Пряшеві й Бардієві (кафедра, ратуша XIV — XV ст.). Із Семигорода мистецькі течії діставалися через Буковину і Східне Закарпаття (кафедра в Берегові). Найбільше готичних будов мав Львів, але вони були знищені під час пожежі міста 1527 р. та при пізніших перебудовах. Порівняно найліпше збережена готична кафедра Львова кінця XIV ст., так само як і деякі інші пам'ятки, що вказують на впливи німецькі та спеціально шльонські. Приблизно до тої самої групи належать римо-католицькі кафедри в Перемишлі 1460 р. і в Кам'янці-Подільському кінця XV ст. та менші провінційні костьоли, що затримують готичні гостролучні форми навіть у кінці XVII ст. У той час, коли римо-католицькі храми звичайно повторювали без усяких змін відомі готичні зразки, церкви східного обряду є більш оригінальними та вказують на певну творчу переробку готичного стилю. Тоді, між іншим, усталюються трикамерна система плану (бабинець, середня частина і вівтар) і тридільність перекриття (три бані), типові для українського церковного будівництва в дереві й камені (Нижанківці, Вишнівці, Риботицька Посада, Залужжя та ін.), хоч зустрічаються церкви і в чисто західних формах (Кодня, Перемишль).