ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток

Одна з найстарших дерев'яних синагог на Сході Європи збереглася в містечку Заблудові на українсько-білоруському пограниччі, побудована, правдоподібно, в другій половиш XVI ст. й реставрована в роках 1646 і 1712. Може вважатися одною з найкращих зразків дерев'яного будівництва взагалі. Ціла побудована з кедрового дерева, лише в деяких місцях — дуб і сосна як сліди пізнішої реставрації. Головний фасад тут розділено на три частини; середня частина має верхню галерейку з інтересною "висячою" конструкцією арок (луків) на різьблених колонках. Дві бічні поверхові добудови у формі замкових веж мають самостійне пірамідальне накриття з ламаною лінією даху і фронтончиками. Усі фронтони, також даху середнього залу, незвичайно гарно виложені шалівками (вузькими дошками) під "паркет", що надає будові ще більшої конструктивної та композиційної витриманості.

Дуже інтересні синагоги донедавна були на Коломийщині, де взагалі процвітало теслярське майстерство. З кращих зразків відмітимо синагоги в містечках Яблонів, Печеніжин, Гвоздець. Найбільш поширеним — бо найпростішим — типом є синагога у Гвоздці, подібні до неї — в Роздолі, Жидачеві, Фельштині під Хировом, Ходорові, Камінці Струмиловій та інших містах Галичини. Синагога в Печеніжині зовсім у таких самих формах і деталях, як один із міських будинків у Яблоневі на тій самій Коломийщині. Синагога в Яблоневі (1650 — 70) інтересна не тільки своїм фасадом із піддашшям, але також настінними орнаментальними мальовилами, виконаними від руки.

Прекрасним зразком будови з ґанками й балконами є синагоги в Яришеві на Поділлі (XVIII ст.) і неіснуюча тепер — в Острополі. Інші численні дерев'яні синагоги, що донедавна були по цілому Поділлі й Волиш, походили переважно з XVIII ст. і звичайно являли собою майже кубічну будову, закриту зі всіх боків, майже без ґанків та з типовими "заломаними" дахами. До таких належали синагоги на Волині — у Луцьку та на Поділлі — в Михалполі й Лянцкоруні.

Розвиток українського житлового будівництва в Дереві у великій мірі залежить від сільської хати. Українська хата в уявленні своїх і чужих має найбільше привабливих рис мальовничості та утульності. Серед садків і квітів поетично виглядає гладко обмазаний, чисто побілений будиночок із гладко зачісаною й рівно підстриженою солом'яною стріхою. Сильно напущена стріха дає глибокі й сильні тіні, які на тлі синявої побілки дають різні відтінки синього й фіолетового кольору, що контрастують із гаряче-жовтим або брунатним кольором стріхи. Ця колористична скаля нерідко посилюється розмалюванням стін по призьбі, навколо лиштв дверей і вікон і, нарешті, орнаментальним розписом над вікнами й попід стріхою. Не менш усталеними та цілковито однаковими на цілій Україні є внутрішній вигляд і розташування хати. Найпоширеніший тип тридільної хати — сіни, мешкальна хата й комора або хата, сіни та кімната (часом ще й із коморою). Окремі частини такої хати, входи, освітлення, меблі, прикраси підпорядковані побутовим кожноденним потребам праці і відпочинку, так що нема тут нічого зайвого й непотрібного. Щодо матеріалу, то переважна більшість хат, зокрема Середньої України, складається з дерева й глини (в різних формах), але в лісовій полосі (Карпати, Полісся, частково Чернігівщина) хати будують виключно з дерева. Й тоді в більшій мірі вживаються різні різьблені деталі — сохи (слупи) піддашшя, ґанки та ін. Особливої майстерності в обробці дерева досягають гуцули, хати яких — наприклад, т. зв. "осідки" — дають особливу цілість усіх частин (також і господарських будов) та окремих деталей.

Більші дерев'яні будинки по селах та пригородах постали внаслідок поширення розвиненого типу тридільної сільської хати:, сіни ділено на передпокій та кухню, а кожну хату (т. зв. "правичку" й "лівичку") — на дві житлові хати — покої. Зовні такий будинок у загальних масах мало чим відрізнявся від звичайної сільської хати, мав хіба барокковий "підперезаний" дах, при вході розвинений ґанок, а часом — мансарду (як результат впливу міського будівництва). Міське дерев'яне будівництво, що постало під впливом інших соціальних і господарських відносин, відмінне від будівництва сільського. Загальне розташування, план і зовнішні форми міських будинків мали найбільше ознак мурованого будівництва доби ренесансу. Міщанський дім був. звичайно дуже вузький і довгий і своїм вузьким причілком виходив на вулиці, де було, згідно з приписом Магдебурзького права, лише по 2 — 3, рідше 4 вікна. Вздовж цілого Дому (посередині чи збоку) йшов довгий проїзд чи прохід, що проводив на двір. Із боків проїзду розміщені різні приміщення — житлові й господарські. Такі дерев'яні міщанські будинки, заїзди й корчми ще й досі заховалися по менших містечках Західної України, хоч їх кількість із року в рік постійно зменшується.

Якщо план міських дерев'яних будов постав під впливом ренесансового мурованого будівництва, то зовнішні форми зберегли багато своєрідних рис, особливо в деталях, бо ж будівничими їх були ті самі місцеві майстри, що будували церкви, костьоли, божниці та більш сільські двори.

Майже обов'язковою рисою міських будов було відкрите з вулиці підсіння чи піддашшя, також перейняте з мурованого міського будівництва доби ренесансу й барокко. Дах звичайно з "гуцульським" фронтоном, прикрашений штучно укладеними шалівками, вікнами, розетками тощо. В більших таких будинках була також мансарда з балконом (особливо в добу ампіру) на різьблених і точених колонках або галерейка — як на дзвіницях чи опасанні церков. Такі самі були й міські ратуші, лише в більшому розмірі та з більш розвиненими формами.

Дерев'яних міст, збережених у цілості, на Україні тепер не існує. Чи не одиноким прикладом є містечко (тепер село) Потилич коло Рави Руської, де збереглися цілий дерев'яний ринок із ратушею і три дерев'яні церкви XVI — XVII ст. з дзвіницями-вежами. Окремі дерев'яні будинки ще заховалися в більшості галицьких, волинських і подільських містечок. На жаль, цілий матеріал далеко не зібраний і не опрацьований.

Найкращі зразки дерев'яного будівництва були в тих околицях, де процвітало теслярство та були свої майстерні. Такі, наприклад, містечка на Коломийщині, як Яблонів, Гвоздець, Печеніжин, Делятин, Пістринь, дають велику силу прекрасних варіацій одного й того самого типу будов із підсіннями й розкішними фронтонами. Інтересні зразки заїздів і будинків із мансардами, підсіннями, ґанками й балконами були ще донедавна піді Львовом, в Бібрці, Дрогобичі, Кременці на Волині, Кам'янці та інших містечках Поділля й Волині. Незвичайно гарні дерев'яні будинки з піддашшями та галерейками були Також по містечках західної частини Галичини. Наприклад; один із старих рисунків дає нам поняття про місто Мушину на Крайньому заході польсько-українського етнографічного кордону.

Донедавна були також знані більші хати й будинки заможніших селян, міщан та української старшини на Лівобережжі (наприклад, у Лебедині) та будинки Ґалаґана в с. Липове коло Кременчуга та в Лебединцях Прилуцького повіту. Ця остання будова надзвичайно інтересна як одна з найбільш вдалих спроб відродити в Середині XIX ст. український архітектурний стиль. Розподілення приміщень із різними ґанками, верандами й галерейками дає тут цінний зразок вільної мальовничої композиції в характері старого українського будівництва. Не менш інтересні деталі — вікна, двері, колонки, меблі й ціле внутрішнє урядження великої мистецької вартості. Будинок Ґалаґана побудував архітектор Червінський у 1854 р. на підставі зібраного ним матеріалу зі старого українського будівництва в дереві. Надпис на сволоку найкраще свідчить про наміри будівничих: "Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків у пам'яті нащадків"!