ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Типізація українського дерев’яного будівництва та його історичний розвиток

Щодо Галицької рівнини можна вказати на незначні відміни в будовах Центральної, Північної та Західної Галичини. Але і В цих двох останніх округах будівництво має деякі особливості лише тому, що зберегло певні архаїзми: в північній частині (Рава Руська, Сокаль) — спокійні форми ренесансових бань, у Західній Галичині — пережитки "бойківського" типу та ознаки західно-католицького будівництва. Але й на крайньому заході української Галичини дерев'яне будівництво в основі затримало свої характерні особливості, відмінні від будівництва польського.

Будови Середнього Придніпров'я (Київщини й Полтавщини) відзначаються великою видовженістю форм і — під впливом головним чином стилю рококо — витонченими й легкими банями. Спеціально на Полтавщині звертає на себе увагу розвинена форма маківки у вигляді видовженого шолома. Ближче до подільських будов стоять церкви в селах Київщини: Сніжки, Вишнопіль, Конель 1748 р., а більш розвинені зразки з подвійними вісімками на Київщині — Розсипки (побудована Іваном Гонтою в 1763 р.), Свердликів, Мошурів, Тараща.

Рівночасно зі зміною зовнішніх форм у добу барокко й рококо (XVII — XVIII ст.) міняються також плани будов. Основна форма плану з трьох прямокутників (близьких до квадрату), зложених по одній осі зі сходу на захід, міняється у восьмибічну форму. Ця гранчаста форма спочатку з'являється лише у вівтарі, або вівтарі й бабинці, або лише в одному середньому зрубі й нарешті у всіх трьох зрубах. Ця еволюція йде приблизно в часовому порядку й особливо яскраво виявляється у XVIII ст., коли під впливом барокко й рококо на Придніпров'ї форма зрубів набирає найбільшої пластичності та опуклості, що відповідає й зовнішнім формам перекриття.

На Слобожанщині дерев'яне будівництво постало щойно у XVIII ст. руками тих Переселенців, що приходили з Правобережжя. Все-таки під впливом своєї доби (барокко й ампір), соціальних відносин, географічного положення та інших обставин слобожанські церкви відмінні в деталях: при великій кількості поверхів спідні частини значно масивніші, тоді як верхні й особливо кулясті маківки — дуже тонкі, часами навіть непропорціонально до основи. З трибанних будов відзначимо церкви в Березках, Межирічі, Левківці, Черкаську, Лебедині, Дементіївці, Бішкіні.

Походження п'ятизрубних церков із п'ятьма банями, як ми вказали, ще в належній мірі не висвітлене. Збережеш чудові зразки п'ятибанних церков Придніпров'я належать до найвищих досягнень української будівельної умілості. В почутті пропорції та гармонії форм ці будови можуть служити зразком архітектурного компонування, як, наприклад, церкви в Яришеві коло Могилева-Подільського першої половини XVIII ст., Старому Дашеві на Київщині, Лісовичах на Київщині (XVIII ст.), Ромнах — побудована П. Калнишевським у 1764 р. (тепер у Полтаві) — і дві, може, найкращі дерев'яні будови Придніпров'я — церкви Медведівського монастиря і в с. Березянки на Київщині 1766 р. (тепер не існує). Досить поширені п'ятибанні церкви також на Слобожанщині: Рубцове, Артемівка, Вільшана, Золочів, Олешня, Мерефа й одна з найкращих — у Гороховатці Куп'янського повіту, що має аж 5 поверхів, чудово сполучених в одну цілість. Немовби завершенням старої української умілості бароккової доби постає грандіозна запорізька кафедра в Самарі на Запоріжжі, що має аж 9 зрубів, кожний — завершений стрункою 5-поверховою банею. Церква була побудована в 1773 — 79 рр. архітектором Якимом Погребняком, що походив із Харківщини.

Дерев'яні будови інших християнських культів (католицькі, протестантські) збереглися в дуже обмеженій кількості в Західній Україні. Деякі з католицьких костьолів є зовсім у характері церковного будівництва — тризрубного та п'ятизрубного заложення. Прикладом перших може служити костьол у Гривальді, перероблений із церкви, до других належить костьол в Яблонові під Коломиєю, побудований, імовірно, українським майстром, хоч баня тут уже західно-католицького бароккового взірця. Інші католицькі костьоли в заложенні базилічного типу — однонавні, а частіше двонавні (двозрубні) з гранчастим закінченням вівтарної частини. Головна нава перекривається на два схили, причім спереду буває вежа з гостролучним або барокковим закінченням. Прикладом католицького костьолу німецького походження може служити одна з найстарших будов на Закарпатті в Гервартові, заложена німецькими колоністами в 1480 р. з оборонними камінними мурами навколо цілої садиби, її форми нічим не різняться від мурованих західноєвропейських храмів пізньоготичного стилю.

Великий інтерес збуджують жидівські синагоги чи божниці. Цікаві вони передовсім тим, що затримують риси колишнього міського будівництва в дереві стародавньої України. Заложення синагог на цілій Україні — одного типу. План синагоги складається з головного квадратового залу, до якого прилягають одне або два вузьких приміщення для жінок, часто на поверсі. Крім того, є сіни, зал зібрань кагальних провідників і часами школа релігійної громади ("хедери"). Головний зал, звичайно вищий від інших приміщень, часто буває розмальований орнаментом і символічними виображеннями рослин і звірів — левів, оленів, зайців, слонів, однорогів, биків, птахів, риб тощо. В залі, в особливій різьбленій шафі — т. зв. "урен-койдеш", що стоїть на підвищенні посередині одної стіни — постійно зберігається "тора". Посеред залу на підвищенні — "біма" зі столом, на якому читають тору. Над столом із торою звичайно роблять кіоск із накриттям. Досі не з'ясовано, звідки саме прийнявся на Україні тип синагог, зокрема план будови.

На Україні перекриття синагог мало чим відрізнялося від перекриття інших містечкових будов, колишніх "дворів" і палаців шляхти. Дах перекривався здебільшого на чотири схили, з фронтончиками на зразок гуцульських, причому самий дах, як у всіх бароккових будовах — у кілька ярусів (чи, як кажуть — "підперезаний"). Назовні, особливо з головного фасаду (від входу), синагоги часто мають опасання й галерейки на різьблених колонках, так само як у міських будинках із "підсіннями". Головний зал синагоги інколи має цілком "церковну" баню на вісімці з шатровим завершенням, але ця баня ховається в даху й назовні її не видно. Також і окремі деталі (вікна та ін.) — в характері церковного й цивільного будівництва. Все це промовляє за те, що будівничими синагог були ті самі майстри, що будували церкви та міські будинки. М. Берсон між іншим говорить, що не знає таких випадків, щоб будівничими синагог були самі жиди.