ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Особливості мікропланувальної структури давніх могильників як "поселень мертвих" та макропланувальних систем розміщення церков, хрестів і

1. Будівництво міських церков здійснювалось на відповідних, прямих, лінійних, радіальних осях відносно одного або декількох центральних храмів. Частіше всього єпископських. Вона викликана групуванням церков (по причині їх залежності, підпорядкованості) відносно релігійного центру, який міг змінюватись в різний час. Ця макропланувальна система є більш давньою і в якійсь мірі нагадує нам відповідну планувальну лінійно-радіальну систему патронімічного зв'язку, яка простежена як на поселеннях, так і на могильниках. Особливо добре вона фіксується в містах-столицях Давньої Русі (рис. 4,5,6). Зокрема, в Києві це система лінійно-радіальних прив'язок окремих груп церков до Десятинної Церкви, Софії, Благовіщення на Золотих Воротах, Пірогощі на Подолі, тощо). В Переяславі відносно Михайлівського собору. В Галичі відносно Успенського Собору, церкви Спаса, церкви Пантелеймона, тощо. Дана макропланувальна система мала традиції ще і в часи пізнього середньовіччя.

2. Розміщення сільських церков здійснювалось згідно складної макропланувальної системи взаємоперехресних (діагональних) зв'язків в окремих територіальних групах, які утворюють один великий, загальний "духовний просторовий зв'язок". Цей зв'язок був візуально невидимим, так як передбачав взаємоперехресність в рядах-діагоналях 3 – 6 – 12 і більше церков, часто на значній віддалі і на гериторії із складним рельєфом (висотним). Але цей планіграфічний зв'язок відповідав релігійному просторовому, ритуальному (духовному) зв'язку між всіма храмами (як будинками Бога, де відбувається зустріч людини з Богом). При виборі місця для нової церкви (в межах поселення), найперше визначалось її місце в системі макропланувального зв'язку з сусідніми, територіально близькими їй храмами. А саме, вона повинна бути в системі діагональних прив'язок з декількох осей утворених сусідніми храмами побудованих також відносно своїх діагональних осей. Дана складна геодезична робота, очевидно, виконувалась спеціально уповноваженою (єпископом) групою "землемірів" за наперед визначеною і затвердженою "церковним уставом" схемою. Вона, можливо, була призначена лише для вузького кола людей ("службового користування"). Та наданий час ця схема діагональних прив'язок при виборі місця нового храму на жаль забута, втрачена і не використовується1. Згідно картографічного матеріалу, вона застосовувалась ще до початку XIX ст. (рис. 7).

З макропланувальними системами побудови (взаєморозміщення) церков тісно пов'язана і давня система встановлення хрестів. Наші спостереження, зокрема на картографічному матеріалі XVIII – XIX ст., дозволяють говорити, що при виборі місця під нову церкву, коли проводилась складна геодезична робота по діагональній прив'язці до інших храмів, використовувалась система проміжних "реперів" – хрестів. Встановлені на дорогах (роздоріжжях), полях, пагорбах, тощо, вони чітко визначали основні напрямки головних діагональних осьових ліній духовного, релігійного просторового зв'язку. Визначали головний напрямок, "дорогу" до храму.

Храму. Безперечно, що існувала невелика група хрестів й іншого призначення. Зокрема, пов'язана з визначними релігійними місцями, монастирями, церквищами, цвинтариськами, тощо.

Виявлення особливостей внутрішньої мікропланувальної структури давніх поселень і могильників ("поселень мертвих"), та макропланувальної системи взаєморозміщенпя церков, дозволяє говорити про можливість існування планувальної системи взаєморозміщення і інших категорій археологічних пам'яток. Зокрема, надзвичайно цікавою є і проблема макропланувальної системи розміщення городищ і в тому числі періоду Київської Русі. Вивчення нами принципів взаєморозташування городищ Київської і Галицької земель показало наявність чітко продуманої макропланувальної системи зовнішньої, загальнодержавної оборони (територіально-замкнутої) [рис. 8,9]. Всюди присутня чітка рядність і ешелонованість в розміщенні всіх городищ, кожне з яких входило в наперед визначену йому систему окремого ряду, тощо. Це було найпершим принципом у виборі місця його розташування, що навіть деколи йшло в розріз з природними умовами оборони. Городища ніколи не були просто окремими, самостійними укріпленнями, лише зі своєю внутрішньою системою оборони. Вони були "кільцем" великого ланцюга єдиної загальнодержавної зовнішньої системи оборони. Зокрема, в комплексі із "Змієвими валами" ("Трояновими", тощо), природними факторами, тощо. Безперечно, що вона також була пов'язана із внутрішніми державотворчими (містотворчими) процесами та формувалась довго і поетапно, що ускладнювало їх планувальну структуру. Окреме місце в ній займає і роль адміністративної, фіскальної систем, тощо1. В цілому, макропланувальна система взаєморозміщення городищ дозволяє простежити існування декількох шляхів їх виникнення. Зокрема, общинний, племінний (надплемінний), торгово-ремісничий (ВТРП) і міський. Останні представляли державний (феодальний) шлях, який остаточно завершив формування системи городищ як центрів одержавлення (феодалізації) земель і територій. Міста, які виникли на завершальному етапі процесу їх будівництва державною владою, мали і однакову двохчастинну систему: дитинець і посад, тощо. Вони і стали складовою частиною державної адміністративної (волостної) структури7.

На даному етапі досліджень, нами зроблено лише попередні. висновки відносно існування особливостей мікропланувальної структури давніх могильників як "поселень мертвих" і макропланувальних систем розміщення церков, хрестів та городищ. Зокрема, конкретизація семантики кожного типу поховань для різних історичних епох і етнокультурних груп, вимагає більш широкого і комплексного (історико-археологічного, етнографічного, антропологічного, релігієзнавчого, філософсько-психологічного, тощо) вивчення. Це ж стосується і вивчення планувальних систем інших груп і категорій пам'яток. В цілому, нами запропоновано лише загальну модель їх окремих головних просторових (планіграфічпих) зв'язків, яка існувала в давні часи і формувалась та здійснювалась відповідною владою: сім'єю, общиною, державою і Церквою8.

Література:

1. Афанасьев Н.Н. Древо жизни. – Москва, 1983; Котляревский А.О. О погребальних обычаях языческих славян. – Москва, 1868; Никитина Г.Ф., Могильников В.А. Погребальный обряд ллемен Северной й Средней Европы в І тыс. до н.э. – Москва, 1974; Седов В.В. Погребальный обряд славян в начале средневековья // Исследования в области балто-славянской духовной культуры. Погребальньїй обряд. – Москва, 1990; Рыбаков Б.А. Язычество древних славян.-Москва, 1981. – С. 176-178; Він же. Язычество древней Руси.- Москва, 1987.- С. 267- 284.